Терміновий дзвінок доньки: попередження, що збентежило серця

Все, що вона промовила мені тоді: “Татусю, спустіться з мамою мерщій до мене, будь ласка.” І поклала слухавку. У нас із дружиною в серці все завмерло від таких слів доньки.

Забрав я свою дівчинку зі школи, а дорогою додому слухав, як вона розповідала про свої успіхи: була чемною у школі та виконала всі домашні завдання в групі подовженого дня. Відразу зрозумів, що не просто так донька хвалиться сьогоднішніми досягненнями. Як я й здогадувався, вона зупинилася, повернулася до мене і сказала: “Тату, я ж сьогодні була хорошою дівчинкою. Можна я піду грати з Софійкою? Ми покатаємось на роликах.” Подивився в ці оченята і не зміг відмовити. Адже в неї ж дитинство – найкраща пора життя, нехай насолоджується ним сповна.

Поки моя донечка каталася на роликах зі своєю подружкою, ми з дружиною готували вечерю та ділилися новинами цього дня. Так скучали один за одним, що й не помітили, як промайнули дві години. Ми ще довго б сиділи за столом, уявляючи, що готуємо вечерю, якби не зателефонувала наша донька. Все, що вона промовила: “Татусю, спустіться з мамою мерщій до мене, будь ласка.” І роз’єдналася. У нас із дружиною в серці все завмерло від цього, і ми кинули все, швидко вибігли у двір.

Вибігаємо і бачимо нашу доньку та її подругу поряд із двома великими чоловіками. На шляху до них у мене в голові крутилася думка, що вже говорити з ними я не буду, а діяти без слів. Дружина йшла поруч, тремтячи від страху та тривоги за дітей. Вона не усвідомлювала, що цим чоловікам потрібно від дівчаток.

Ми підійшли до чоловіків, і вони почали дякувати нашій донечці за те, що вона така вихована та добра. Коли підійшли, то почули, що ми хороші батьки та виховали чудову дитину. Адже вона в такому молодому віці вже допомагає людям та рятує від прикрощів. Ми з дружиною стояли спантеличені, нерозуміючи, що відбувається. Прямували туди, думаючи викликати поліцію та розібратися з поганцями, а натрапили на добрих людей, які ще й дякували за виховання донечки.

Виявилося, коли наші дівчатка гуляли, побачили двох чоловіків, які виходили з авто, і в одного випав гаманець. Чоловік цього не помітив і пішов далі у справах. Донечка під’їхала на роликах, підібрала гаманець і швидко наздогнала дядька, віддала йому загублене. Він був вдячний, адже в той день отримав зарплату, й гаманець був повний купюр. Він дякував моїй донечці та хотів дати сто гривень як винагороду за допомогу. Вона злякалася та покликала нас, бо ми вчили ніколи нічого не брати від чужих людей.

У кінці чоловік все одно вручив нам ці сто гривень як знак вдячності. Ми з дружиною вирішили віддати їх донечці, щоб вона витратила на розваги чи ласощі. Повернулися додому всі разом, і ми з дружиною йшли, сповнені гордості, що виховали таку добру дитину. У серці я відчував безмежну радість і гордість за нас.