Той, хто зрадив одного разу

Валентина відчувала себе щасливою жінкою: у неї був обожнюваний синок Олексій, коханий чоловік Андрій і легка робота.
Андрій завжди добре заробляв, і вона могла собі дозволити працювати напівставки і багато часу приділяти сину.
Хіба це не щастя?!

А адже всього цього могло б і не бути…
— Я закохався в іншу жінку, — сказав їй 13 років тому улюблений чоловік, ховаючи очі. — Нам потрібно розійтися.
— Андрію, та як ти можеш?! Я ж тебе люблю, і ти мене теж любив.
Це не може просто так закінчитися!
Андрій тоді мовчки знизав плечима і додав, що на розлучення вона може подати сама, якщо їй так зручніше.
Зручніше?! Їй зручно, щоб її чоловік — не просто коханий, а по-справжньому обожнюваний! — був поруч із нею.
Вона цілий тиждень то плакала в подушку, то закатувала істерики, не розуміючи, що тим самим ще більше відштовхує від себе Андрія.
А потім заспокоїлася, взяла себе в руки і запропонувала чоловікові влаштувати прощальний вечір…

Загалом, до розлучення справа так і не дійшла, оскільки виявилося, що Валентина вагітна.
Дитину вони намагалися зачати останні п’ять років, але безрезультатно.
25-річна Валентина і 27-річний Андрій були цілком здорові, але вагітність не наставала.
А тут — буквально один раз, на прощання… І прощатися не довелося.
Андрій тут же заявив, що нікуди не йде — Валентині навіть здалося, що залишився він з якимось полегшенням — носив дружину на руках і більше за всіх радів народженню Олексія.

Про ту його зраду вони ніколи не згадували, Валентина навіть не стала з’ясовувати, хто там була ця дама.
Та й добре! Головне — у них все стало ще краще!
І ось зараз Олексію вже 12 років, він росте дуже кмітливим парубком.
Валентина навіть хотіла віддати його у гімназію з математичним ухилом, але запізно схаменулася.
Син поки що ходив у звичайну школу, але вигравав майже всі районні олімпіади з математики. Займався в гуртку шахів і вчився грати на скрипці у музичній школі.
Останнє заняття йому не надто подобалося, але Валентина твердо вирішила, що її син має розвиватися всебічно.
— Може, нехай тоді він у футбольну секцію ходить? — зморщився Андрій, дізнавшись про наміри дружини віддати Олексія в «музикалку».
— Ти з розуму зійшов?! — ахнула Валентина. — Хочеш, щоб твою дитину покалічили?! Щоб він інвалідом став?!
Ні, і ще раз ні!
Чоловік махнув рукою — роби, що хочеш! Тоді на роботі у нього були складнощі, і всі думки крутилися навколо цього.
Тепер Андрій очолював відділ, і з кар’єрою та зарплатою у нього все було добре.

Саме в офісі чоловіка Валентині привалила чергова удача. Вона заїхала за чоловіком — вони збиралися в ресторан відзначити річницю весілля — і поговорила з однією із співробітниць чоловіка.
Ефектна струнка чорнявка Ксенія — зовсім не сіра мишка, Валентина поруч із нею почувалася невпевнено — виявилася дуже привітною жінкою.
У неї теж був син, ровесник Олексія, тому жінкам було що обговорити.

— А хочеш, я попрошу, щоб твого Олексія теж взяли в гімназію, де навчається мій Давид?! — раптом запропонувала Ксенія.
— Та ну, це навряд чи можливо. Там навіть за гроші не пробитися, — з сумнівом відповіла Валентина.
— Гроші — не головне, а ось зв’язки у мене є. Я ж приваблива жінка! — весело підморгнула Ксенія.
— Ой, я буду тобі так вдячна! — зраділа Валентина.
Ксенія не обманула, і свій наступний навчальний рік Олексій розпочав у «математичній» гімназії.
Втім, тут виникла проблема — навчальний заклад знаходився в іншому районі міста, а Валентина досі страшенно боялася відпускати сина одного до школи поруч, не те що у таку далечінь.
Вранці вона спокійно відвозила Олексія сама, а ось після занять…
— Валь, наш син вже дорослий хлопець, розумний, розсудливий. Він чудово добереться додому сам!
Там же поруч із гімназією зупинка автобуса. Сів і доїхав, навіть пересадки робити не потрібно! — відрізав чоловік на спроби Валентини змусити його забирати Олексія.

— Андрію, ти поведеш себе так, ніби у тебе є запасна дитина! Зараз і дорослому на вулиці однією страшно перебувати, а …
— Все! Досить! — перервав її Андрій. — Коли зможу, буду забирати, а так нехай добирається сам.
Валентина поскаржилася Ксенії — жінки іноді спілкувалися по телефону, обговорювали синів і гімназію.
— Ой, також мені проблема! — заявила Ксенія. — Нехай хлопці після школи йдуть до нас, ми ж зовсім поруч живемо, а ти будеш приїжджати, коли зможеш, і забирати Олексія.

— Ти серйозно? — оживилася Валентина. — Та ну! Це незручно… Тобі стільки клопоту.
— Які клопоти?! Я ж теж на роботі. Але ж так вони, принаймні, будуть вдома, і вдвох. Обидва спокійні, відповідальні — дивись, потоваришують!
— Ой, Ксюшо, я тобі так вдячна буду!
— Та годі вже!
Олексій новину сприйняв насторожено. З Давидом він був знайомий, але навчалися вони в різних класах, і близько не спілкувалися.
Син взагалі важко зближався з людьми. Він і в нове навчальне заклад згодився йти з радістю лише через те, що при цьому скасувалася «музикалка» — вона знаходилася далеко від гімназії, і Валентина не могла вже возити туди сина.
Але коли Валентина на другий день забирала сина з квартири Ксенії, він ішов вже з неохотою.

— Мамо, ну можна я ще побуду? — заскиглив Олексій. — Ми з Давидом ще в гру не дограли …
— Ні, тобі уроки треба вчити. Та й взагалі це незручно — так напрягати господарів.
Мама Давида і так робить нам велике одолження, — категорично заявила Валентина.
— Не нам, а тобі, — ледве чутно пробурчав синок.
Валентина зробила вигляд, що не почула.
Андрій, дізнавшись про те, що відбувається, спочатку обурився — мовляв, він працює разом з Ксенією, і що скажуть люди?
Але, вислухавши десяток доводів дружини і не бажаючи сімейного скандалу, махнув рукою.
Все одно він у найближчі місяці постійно буде у відрядженнях, оскільки відкривається новий філіал — так що дружина може робити, що хоче!

На тому й вирішили.
А Олексій все частіше став благати Валентину, щоб вона дозволила йому залишатися у Давида:
— Ну, мамо, у нас з Давидом стільки справ… Ми уроки зробимо. Ну, будь ласка … — нив синок.
— Валю, чому ти вередуєш? — «підспівувала» йому Ксенія. — Хлопці потоваришували, нічого поганого не роблять. Нехай Олексій у нас побуде.
І кожен раз вони її вмовляли. Дійшло до того, що син кілька разів залишався ночувати в тій сім’ї.
Валентина, скриплячи серцем, погоджувалася, а потім дзвонила, дізнавалася, як там синок — адже вона звикла, що він завжди був поруч.
Андрій дійсно став пропадати у відрядженнях, і Валентині одній вдома було зовсім самотньо, тому вона все рідше погоджувалася залишати Олексія в гостях «на довше».
— Мамо, ну чому ти така?! — одного разу викрикнув Олексій, коли мати не пустила його до Давида.

— Яка? — здивувалася Валентина.
— Така! Носишся зі мною, як курка з яйцем! Я вже дорослий, а ти кроку мені ступити не даєш?!
— Олексію, — строгим голосом сказала Валентина, — зараз же поясни мені, звідки у тебе ці… фрази? Де ти їх почув? Хто тебе їм навчив?
— Ніхто не вчив! — буркнув синок. — Я ж не в лісі живу.
— Я твоя мати і дбаю тільки про тебе. Хочу як краще саме для тебе, — повчально вимовила Валентина.
— Ксенія теж мати і теж про Давида піклується! Тільки не стежить за ним, дозволяє все і ніколи не свариться! — видав Олексій.
— Так−а−к… І що ж вона дозволяє?
— Нічого поганого, — буркнув син. — Я спати пішов, все.
Валентина напружилася. Олексій був спокійним, навіть місцями флегматичним дитиною, а тут раптом підвищив голос на неї.

Навряд чи Ксенія влаштувала у себе в квартирі анархію — просто сину бракує чоловічого виховання. Ось приїде Андрій — нехай з ним поговорить!
Але чоловік став на сторону сина:
— Валю, ну правда, ти задушила вже Олексія своєю турботою. Дай йому трохи свободи.
Як я розумію, Давид нормальний хлопець, вони вчать уроки разом і грають. Це нормально.
— Так! Тільки з матір’ю так розмовляти не нормально! — обурилася Валентина. — Або ти не згоден?
— Згоден. Але ще раз тобі кажу — заспокойся трохи, а то дочекаєшся, що власний син тебе зненавидить.
У тебе ж з’являється маса вільного часу. Піди в салон краси, сходи що чи.
— Щ−о−о! Ти хочеш сказати, що я погано виглядаю?!
— Скажімо так — тобі непогано було б приділити увагу своїй зовнішності…
Цього Валентина винести вже не могла. Вона не розмовляла з чоловіком цілий тиждень, до самого його від’їзду у відрядження, та й потім по телефону сухо відповідала на його питання про справи і сина.
Вона бореться як проклята, намагаючись добре виховати сина і доглянути за чоловіком, підтримує у домі затишок, а тут на тобі — у салон краси їй треба, бачите!

Повернувшись, Андрій все-таки вибачився, і вона його, звісно, пробачила — любила ж як-не-як.
А тут хлопці зібралися у похід. З двох класів зібралося чотирнадцять охочих, і знадобилася участь батьків.
Валентина спочатку зовсім Олексія не хотіла відпускати «в цей жах», потім виявила бажання їхати разом з ним, але не вийшло.
На роботі не відпустили, та й син вмовляв її цього не робити.
Неочікувано у похід погодився піти Андрій:
— А що? У мене ж є пара відгулів. І давно я не відпочивав у лісі, на свіжому повітрі, з наметом… — мрійливо вимовив він.
— Ну, якщо так… — розгублено промовила Валентина. — Гаразд, поїжджайте! Тільки будьте на зв’язку!
Батько і син переглянулися і дружно закотили очі — мама, як завжди!..
За три дні, поки її чоловіки перебували у поході, Валентина вся згоріла. Зв’язок там у них був тільки місцями, і дзвонили вони їй всього пару разів.
Не витримавши, вона поїхала до дому Давида — його завозили додому першим, — щоб там зустріти чоловіка і сина.
У дворі було повно машин, і Валентині довелося залишити свою на вулиці.
Біля під’їзду вона помітила обіймаючу парочку і в сутінках не відразу розглянула, хто це.
Голоси підказали.
— Андрію, ну скільки можна-то? — неголосно, але вимогливо запитувала Ксенія. — Ти коли збираєшся розлучатися?
— Ксюше, ну давай не сьогодні. Ми провели такі чудові три дні, не псуй їх, — відповідав Андрій. — Я кохаю тебе, і це безсумнівно, і обов’язково скоро розлучуся.
Парочка явно поцілувалася.
Кого там любить її чоловік? Вони що, разом були у поході? Андрій збирається з нею розлучатися? Запитання вихором промчали у Валентини в голові…
— А що тут відбувається? — вона голосно задала тільки одне питання, яке вимовляли вже тисячі ошуканих людей до неї.
— Ну, слава Богу, — неголосно вимовила Ксенія. — А то вже прямо сил немає більше приховувати.

— І давно ви… ховаєтеся? — з іронією запитала Валентина.
— Вже майже рік, — спокійно відповіла суперниця. — Знаєш, як набридло?
— Не знаю! А ось знати, навіщо ти прихиляла мого сина, хочу!
— Так Андрій же у нас зразковий батько, тільки Олексій його біля тебе і тримав.
От я і вирішила з ним подружитися. Чудовий, до речі, у вас хлопець! Хоч ти його і загнала вже зовсім.
Я зовсім не проти, щоб він жив із нами.
— Що−о−о?! Навіть не розраховуй на це! Мій син буде жити зі мною! — розсердилася Валентина. — І чоловік, до речі, теж. Так, Андрію?!
— Звучить загрозливо, — прокашлявся мовчав до цього Андрій. — Пропоную обговорити все це вдома вдвох.

— Ні вже! Ти зараз скажеш, що залишаєшся у сім’ї! І, до речі, де Олексій?!
— Вони з Давидом понесли речі в квартиру, зараз спустяться, — спокійно пояснив Андрій. — І, Валь, давай обійдемося без скандалів. Так вже вийшло, що я люблю Ксенію, і хочу бути з нею.
Поки Валентина шукала слова для відповіді, у дверях під’їзду з’явився Олексій:
— Мамо? Що ти тут робиш? А ми, уявляєш?..
— Поїхали додому, — обірвала його на півслові Валентина. — Швидко!
Вона схопила сина за руку і повела до машини, не звертаючи уваги на його обурені крики.
Андрій справді пішов до Ксенії. Вони спробували забрати Олексія у Валентини, але хлопець, напевно, надивившись на сльози матері — а плакала вона майже весь час з того вечора, — заявив, що залишається з мамою.
Через рік Андрій захотів повернутися, але Валентина його не прийняла — не змогла пробачити вдруге.