З життя
Тому, що він — добрий
Вікторія поставила важкі валізи на підлогу в коридорі.
– Ура! Мамочка приїхала! – радісно закричали дівчатка, вибігаючи назустріч з дитячої.
Віка усміхнулася. Нарешті вона вдома! Позаду чотиримісячні курси підвищення кваліфікації, обшарпаний гуртожиток, іспити…
Вона обійняла і розцілувала доньок, що притиснулися до неї. Ну як же без подарунків?!
– Іринко, це тобі! – мама простягнула старшій красивий пухнастий светр. Зойкнувши, модниця Ірка побігла до дитячої. Не добігши, повернулася, обняла збентежено маму:
– Дякую, мамочко! Такого я і мріяла! – і знову зникла.
– Катюся, а це – тобі! – і мама витягнула з валізи щось біло-синє, м’яке й незрозуміле.
Бабуся Оля підняла здивовано брови: що ж це за дивна річ опинилася в худорлявих ручках молодшої внучки? Іграшка, чи що?
На Катю дивився косоокий заєць. Голова його була жорсткою, з пап’є-маше, а животик і лапки – м’якими, наповненими тирсою. Заєць був білий, з короткою штучною вовною, одягнутий у синю сорочку-косоворотку.
Все б нічого. Але…
Більш потворної іграшки було важко уявити. Косі очі зайця – різної величини, та ще й розташовані на різних рівнях. Горбоносе чомусь личко уперто схилене вбік, а на тонких губах застигла крива винувата усмішка. Він наче вибачався за своє неподобство…
– Ого! – вигукнула одягнена в обновку Іра. – Мамо, це що за уродець?!
– Донечко… – видихнула бабуся Оля. – Невже по всьому Києву не знайшлося страшнішої іграшки, що ти привезла оцю?! Та їй хіба що ворон на полі відганяти!
При цих словах бабусі маленька Катя здригнулася, міцніше обняла зайчика і втекла до дитячої.
– Знаєш, мамо, я розумію твоє обурення. Але… – мовила Віка. – Центральний дитячий світ у Києві дуже великий, іграшок там багато, полиці заповнені… А він чомусь сидів один на самій нижній… Мені його стало дуже шкода. І, здається, зайчик був радий, коли я взяла його в руки… Не знаю, чому, але мені здалося, що він мені промовив: «Дякую!»
Бабуся недовірливо хитнула головою, махнула рукою… Її доросла донька, лікар найвищої категорії, не встигла наігратись: повоєнне дитинство не балувало дітей розкішшю іграшок…
Потворний заєць, виготовлений на фабриці іграшок у далекій Грузії, став улюбленцем Каті. Його назвали серйозним ім’ям – Прокоп. Дві букви «р», які Катерина вимовляла з гарним гаркавінням, додавали комічності образу зайця.
Вдень Прокоп терпляче чекав дівчинку зі школи, а вночі так само терпляче слухав казки і історії з життя Катюшиних подруг. Дитина засинала, міцно притискаючи зайчикову мордочку до щоки…
Роки летіли швидко.
Від періодичних прань біле хутро зайця стало жовтуватим – що зробиш, тирсова начинка фарбувала штучний мех; а синя сорочка-косоворотка, злинявши, стала блідо-блакитною. Прокоп набув доволі моторошного вигляду, але від цього став ще більш улюбленим Каті – вона всіляко жаліла свого друга.
Катрі було сімнадцять, коли у її старшої сестри народився син, Сашко. Як тільки малюк почав усвідомлювати себе в світі, куди він прийшов, потворний заєць став його кумиром. Засинаючи в своєму ліжку, Сашко шепотів зайцю ласкаві слова, а Прокоп усміхався хлопчику, як колись його тітці.
З великою неохотою Сашко одного разу вручив зайця своєму ревучому маленькому двоюрідному братові Костику. Сльози образи стали сльозами радості, коли Костик пішов додому, пригорнувши Прокопа обома руками до грудей. Заєць знайшов нового юного співрозмовника…
Ніхто не здивувався, коли Костик рішуче простягнув іграшку плачучій чужій дівчинці на подвір’ї, встигнувши щось прошепотіти Прокопу на вушко. Дівчина здивовано подивилася на Костика, але зайчика взяла…
Тут би і казці край – заєць Прокоп покинув родину, перебравшись у дбайливі руки нової господині. Але…
Важко сказати, скільки минуло років після благородного жесту Костика. Нещодавно зовсім старенька Вікторія була в гостях у подруги юності, Ліди, такої ж сивої бабусі, як вона сама. Похилого віку дами жваво бесідували, згадуючи молодість, і Вікторія ні з того ні з сього розповіла історію потворного зайця.
– Невже ти про цю тваринку мені зараз говориш? – запитала Ліда, витягаючи звідкись з-за спини щось безформне, линово-блакитне…
– Прокоп!… – ахнула Вікторія.
– Ну, не знаю, Прокоп він чи Теофан, але намагаюся викинути цю пакість вже котрий рік! Правнучка Кіра не дозволяє… Подарували їй, бачиш, на подвір’ї, коли вона забила коліно і плакала…
Вікторія взяла іграшку в руки… Замислилась… Згадала далекий літній день, худенькі руки Каті, що притискали потворного зайця до грудей… І усміхнулася…
A Silent New Year’s Eve
New Years hush November drifted in, drab and drizzly, the kind of grey that seeps into your bones. Each day...
Mother-in-law Helped Herself to My Gourmet Foods from the Fridge—Stuffing Them All into Her Bag Before Saying Goodbye
The mother-in-law slipped the delicacies from my fridge into her handbag before heading home. “Are you sure we need all...
My Husband Invited His Ex-Wife Over for the Sake of the Children—So I Celebrated My Freedom in a Hotel Instead
Husband invited his ex-wife for the kids, so I spent the celebration at a hotel Where are you planning to...
My Husband Compared Me to His Friend’s Wife at the Dinner Table—And Ended Up with a Bowl of Salad in His Lap
“You’ve brought out this dinner set again? I told you I wanted the fancy one with the gold rim, the...
Yesterday: The Feast, the Critique, and the Great Brotherly Showdown Over Galina’s Handmade Roast and Her Patiently Worn Apron in a London Flat
Yesterday “Where are you putting that salad bowl? Youre blocking the cold cuts! And move the glasses, would you? Olivers...
My Husband Compared Me to His Friend’s Wife at the Dinner Table—And Ended Up with a Bowl of Salad in His Lap
“You’ve brought out this dinner set again? I told you I wanted the fancy one with the gold rim, the...
Why Does It Matter Who Looked After Gran? By Law, That Flat Should Be Mine! — My Mum Argues With Me Over My Grandmother’s Home My Own Mother is Threatening to Sue Me — All Because My Gran’s Flat Went Not to Her, or Even to Me, But to My Daughter. Mum Claims It’s Unfair, Insists the Flat Should Be Hers. But Gran Made a Different Choice. Why? Perhaps Because My Husband and I Lived With Her and Cared for Her Those Last Five Years. You Could Easily Call My Mum Selfish — Her Needs Were Always Far More Important Than Anyone Else’s. Mum’s Been Married Three Times, But Only Had Two Daughters: My Younger Sister and Me. We Get On Brilliantly, But Neither of Us Has a Great Relationship With Mum. I Don’t Even Remember My Dad — He Split From Mum When I Was Two. Up Until I Was Six, I Lived With Mum at Gran’s. For Some Reason, I Thought Gran Was Awful — Probably Because Mum Was Always Crying. Only When I Grew Up Did I Understand: Gran Was Good, She Just Wanted to Help Her Daughter Make a Better Life. Later, Mum Married Again and We All Moved In With My Stepfather. That’s When My Sister Was Born. But After Seven Years, Mum Got Divorced Again. This Time, We Didn’t Go Back to Gran’s. Stepfather Went Off to Work and Let Us Stay in His Flat for a Bit. Three Years Later, Mum Married Husband Number Three and We Moved In With Him. He Wasn’t Pleased Mum Had Children, Though He Never Hurt Us — He Just Ignored Us. So Did Mum. She Was Obsessed With Her New Husband, Always Jealous, Always Causing Rows and Breaking Crockery. Once a Month Mum Would Start Packing, But Stepfather Always Talked Her Round. My Sister and I Got Used to It and Stopped Noticing. I Ended Up Looking After My Sister — Mum Didn’t Have the Time. Thank Goodness for Our Grandmothers, Who Helped Us So Much. Eventually, I Left for University, and My Sister Moved In With Gran. Our Dad Always Supported Her; Mum Would Call Us Only at Christmas. I Accepted Mum For Who She Was and Stopped Expecting Her to Care, But My Sister Never Did. She Was Always Hurt, Especially When Mum Skipped Her School Leavers’ Party. We Grew Up. My Sister Got Married and Moved Away. I Was Living With My Long-Term Boyfriend; We Visited Gran Often and Stayed Close, Though I Tried Not to Be a Nuisance. When Gran Fell Ill and Went Into Hospital, I Visited Every Day: Shopping, Cooking, Cleaning, Chatting, Making Sure She Took Her Medicine. Sometimes My Boyfriend Helped Out Too. After Six Months, Gran Suggested We Move In to Save for Our Own Place, So We Did. Six Months Later, I Was Pregnant. We Got Married, Had a Simple Family Do — Mum Didn’t Come, Not Even a Phone Call. When My Daughter Was Two Months Old, Gran Broke Her Leg. Caring for Both Was Hard and I Desperately Needed Mum’s Help, But She Refused, Saying She Wasn’t Well and Would Come Later. She Never Did. Six Months On, Gran Had a Stroke and Was Bedridden. If Not for My Husband, I Don’t Know How I’d Have Coped. Gran Slowly Improved, She Even Got to See Her Great-Granddaughter Take Her First Steps, and Lived Another Two-and-a-Half Years. She Passed Away Peacefully in Her Sleep. My Husband and I Were Devastated By Her Loss. Mum Only Came for the Funeral. A Month Later, She Tried to Evict Me So She Could Have the Flat. Mum Hadn’t Realised Gran Had Left It to My Daughter Right After She Was Born. Naturally Mum Was Furious, Demanding I Give Up the Flat or She’d Sue Me. “Look How Deceitful You Are! You Duped the Old Woman, Took Her Flat, And Now You Live In It Yourself! You Won’t Get Away With This! It Doesn’t Matter Who Looked After Gran — That Flat Should Be Mine!” But Mum Won’t Get That Flat, I Know That for Certain. I’ve Spoken to a Solicitor and a Notary. We’ll Stay in the Home Gran Gave Us, and If Our Second Child Is a Girl, She’ll Be Named After Gran.
What matter is it who cared for Grandmother? By rights, the house ought to be mine! My mothers voice, strident...
Relatives Demanded My Bedroom for the Holidays and Left Empty-Handed: How I Refused Pushy Family, Set Boundaries, and Saved My Peace of Mind in London
Where on earth am I supposed to put this massive bowl of jellied beef? Theres no space at all in...