З життя
Трохи не встигнувши: Алёнка з мамою пропустили старенький трамвай.
Всього кілька кроків не встигли зробити Оксанка та її мама на трамвай. Старенький вагон дзенькнув, закрил двері та рушив зі зупинки. Тепер доведеться чекати хвилин п’ятнадцять, не менше.
– Вічно ти вовтузишся! Скільки разів я тобі казала: прийдемо з садка з прогулянки – повісь речі акуратно, взуття постав на місце, щоб потім не витрачати стільки часу на збори. І навіщо тобі знадобилось шукати свої олівці? Невже без них не впораєшся вдома?
– Мамо! Ну як ти не розумієш! Я ж вчора обіцяла Насті. А ти сама казала, що якщо пообіцяла, то треба обов’язково виконати! – Оксанка хитро примружилася, – казала ж?
– Ну… Казала. Так що тепер, на трамвай спізнюватися?! А мені в ніч на роботу. Я ще тобі плаття не випрасувала, вечерю та сніданок не приготувала. Хто це буде робити? Бабуся Ліда?
– Мамусю, ти не хвилюйся. Все вийде, тільки не треба нервувати. Бабуся Ліда так каже. Ой! Дивись, мамо! Квіточки! Як вони називаються? – на лавочці лежав маленький засохлий букетик.
– Це дзвіночки. Вони у лісі ростуть. Хтось нарвав, а потім викинув. Або забув.
– Мамусю, вони такі гарні, дзвіночки! Давай їх заберемо!
– Трохи тобі сміття… Гаразд, забирай, й ходімо, он наш трамвай підходить.
Увесь шлях до своєї зупинки, Оксанка не випускала букет з рук. Ніжки у дзвіночків були зламані, бутони зім’яті, проте для Оксанки це були найгарніші квіти. Ніжно-лілові, з тонким, ледь помітним ароматом, вони здавалися їй чимось чарівним, як з казки.
Один дядько сказав, що якщо посадити букетик у землю, то дзвіночки оживуть. А жінка з великим животом похитала головою й впевнено заявила: «Ніякої землі. Їх у воду треба. Лише у воду». А інша жінка, виходячи з трамваю, зло шепотіла: «Нісенітницею займаються, краще б гвоздики купили!». Оксанчина мама мовчки дивилася у вікно, а Оксанка нюхала квіти і шепотіла: «От приїдемо, і я вас сховаю. Хай кажуть, що хочуть!».
Оксанка з мамою мешкають на другому поверсі. А під ними – бабуся Ліда з чоловіком, якого всі шанобливо називають «Кузьма Іванович». А Оксанка його називає «дідусь Кузя». І всі до цього звикли. Бабуся Ліда з Кузьмою Івановичем не рідня Оксанці та її мамі. Вони просто сусіди.
Але стосунки у них кращі, ніж у рідних. Бабуся Ліда завжди допомагає Оксанчиній мамі по господарству, а дідусь Кузя – по дому. Якщо, наприклад, двері у шафи відвалилися або замок зламався, то дідусь легко полагодить. А якщо з пирогом допомогти, або Оксанку до садка відвести, то це вже бабуся Ліда. Самі вони, бабуся та дідусь, ніколи допомоги не просять. Вважають, що у них все є, і вони поки ще самі усе можуть. Так і живуть.
У бабусі Ліди та дідуся Кузьми під балконом росте бузок. А під бузком – таємний Оксанчин секретик. Це таке затишне містечко, про яке ніхто не повинен знати. Тільки Оксанка. По правді кажучи, дідусь Кузя теж про нього знає. І бабуся Ліда. Але вони мовчать і нікому не кажуть. Інакше, який же це секретик?
Від зупинки до дому Оксанка бігла підстрибом. Треба швидше набрати воду в пляшку та якнайшвидше посадити дзвіночки у землю. І полити. А то вони зовсім засохнуть, як сказала одна жінка з трамваю. Поки мама готувала вечерю та сніданок, а потім прасувала Оксанчине плаття для садка, Оксанка лопаткою викопала ямку під бузком, посадила туди свої дзвіночки і полила водою. Дзвіночки чомусь не оживали. «Мабуть, вони ще не прокинулись, – подумала Оксанка, – гаразд, ви поки поспіть, а я збігаю до мами, проведу її на роботу і повернусь, гаразд?».
Оксанка провела маму, повечеряла, помила за собою посуд і побігла до своїх дзвіночків. Навіть про олівці для Насті забула.
***
Сонце закотилося за горизонт. Сутінки сірим ковдром огорнули місто. Бабуся Ліда завершила свої вечірні справи і збиралась вже було за Оксанкою. Коли мама Оксанки працювала в нічну зміну, Оксанку забирали дідусь Кузя з бабусею Лідою до себе. Але тут дідусь Кузя покликав дружину на балкон, показавши пальцем, щоб та не шуміла. Дідусь махнув рукою в бік Оксанчиного секретика. Там, навприсядки, сиділа Оксанка. І плакала. Перед нею в калюжці лежали зів’ялі дзвіночки. Бабуся Ліда все зрозуміла. Вона тихенько вийшла з квартири, прокралася за бузковий кущ до Оксанки.
– Що сталося, Оксаночко?
– Бабусю Лідо! – Оксанка схлипнула, – бабусю Лідо, мої дзвіночки не хочуть оживати! Я їм вже стільки водички налляла, а вони все лежать і лежать! Бабусю Лідо, вони засохли?
– Ну що ти, моя хороша, вони просто хворіють. Усі квіти, якщо їх зірвати, хворіють.
– Я їх не зривала, бабусю Лідо. Вони на лавочці лежали. Хтось їх кинув.
– Ну, тепер що, таке буває. Ти не плач. Ми ось що з тобою зробимо. Десь у мене був чарівний порошок. Ти сиди тут, я скоро.
Бабуся Ліда пішла додому. Дістала з полиці банку з борошном, насипала борошна в сірникову коробку і повернулася до Оксанки.
– Ось, моя хороша. Зовсім трохи залишилось, але цього вистачить.
– А що це?
– Чарівний порошок для квітів. Витратила я його, але він же чарівний. Ось, дивись, – бабуся Ліда дістала щіпку борошна, посипала ним дзвіночки, примовляючи: «Чаруй баба, чаруй дід, усім на радість сто років!». Потім висипала залишки борошна навколо калюжки. – Ну, ось, Оксаночко. Тепер їм треба відпочити. А чарівний порошок свою справу зробить.
– Бабусю Лідо, він справді чарівний?
– Справді, моя хороша.
– А коли дзвіночки прокинуться?
– А от ми вранці подивимось. А зараз ходімо. Час пізній, дітям спати пора.
Оксанка зітхнула, із тривогою подивилася на свої дзвіночки та пішла з бабусею Лідою спати.
***
Оксанка вже бачила десятий сон, коли дідусь Кузя, крекчучи, витягував з балкону свій старенький велосипед.
– Кузю, ти ліхтарик поклав?
– Та поклав, звісно, що ти!
– А лопатку свою?
– Ну як без неї-то?
– Кузю, я тобі чаю налила в термос.
– Лідо, чай-то навіщо?
– Ну як! Утомишся – вип’єш.
– Не треба. Я ж не у похід.
– Ти тільки не затримуйся в лісі, я хвилюватися буду.
– Та ладно тобі! Я швидко. Плівку-то поклала?
– Поклала, Кузю, поклала. Давай, з Богом.
Дідусь обережно вивів велосипед з під’їзду, а бабуся тихо закрила за ним двері та повернулася до Оксанки.
***
Ранок. Прокинулися ранні горобці, і разом з ними Оксанка. Надівши капці, прямо в піжамці побігла вона до свого секретика. А там її чекало справжнє диво: на місці брудної калюжки ріс красивий кущик справжніх, живих дзвіночків. Оксанка обережно нюхала їх, тихенько гладила лілові голівки, щось ласкаво їм шепотіла. А з балкона за нею з усмішкою спостерігали дідусь Кузя і бабуся Ліда.
І ще невідомо, хто в ці хвилини був щасливіший – Оксанка зі своїми «ожилими» дзвіночками чи бабуся Ліда з дідусем Кузею, які подарували дитині радість…
A Life Back in Order – “Lada, I Forbid You From Speaking to Your Sister and Her Family!” My Husband Gave Me an Ultimatum, Enraged at My Bond With My Sister Natasha, While His Own Drinking and Cheating Tore Our Marriage Apart – But When a Stranger Turned Up With His Secret Son, I Finally Found The Strength To Break Free and Discover True Happiness with Kind-Hearted Dr. Herman Lewis
LIFE, SORTED Lydia, Im forbidding you from seeing your sister and her family again! They’ve got their life, weve got...
Bitterness at the Bottom of My Soul “The children’s home has been waiting for you for ages! Get out of our family!” I screamed with a trembling voice. The target of my wild indignation was my cousin, Dima. God, how I loved him as a child! Blond hair, bright blue eyes, cheerful nature — that was Dima. …Relatives often gathered around the festive table. Of all my cousins, I singled out Dima. He could spin tales with his tongue like a lace maker and he drew brilliantly. Sometimes he would churn out five or six sketches an evening. I would stare, entranced by their beauty, quietly gathering his drawings and hiding them in my desk. I carefully treasured my cousin’s artwork. Dima was two years older than me. When he turned 14, his mother died—gone so suddenly, she just didn’t wake up… The question arose—what would happen to Dima? Naturally, they first turned to his father, but finding him was no easy feat. He and Dima’s mother were long divorced, and the new family “couldn’t be disturbed.” The rest of the relatives just shrugged: “We have our own families, our own problems.” Turns out, during the day, family is there, but come nightfall, not a soul to be found. So, with two kids of their own, my parents became Dima’s guardians—after all, Dima’s late mother was my dad’s younger sister. At first, I was happy that Dima would be living with us. But then… On his very first day in our home, Dima’s behavior set me on edge. To comfort her orphaned nephew, my mum asked, “Is there anything you’d like, Dima? Don’t be shy, just say.” And Dima immediately replied, “A model train set.” Now, this wasn’t a cheap toy. I was shocked—your mum just died, the most important person in your life, and all you want is a train set? How could you even think of that? But my parents immediately bought him his dream. Then it was, “Buy me a tape player, jeans, a designer jacket…” This was the eighties, mind you, and not only was this stuff pricey, but it was impossible to get. My parents made sacrifices for the orphan, even at our own expense. My brother and I understood and didn’t complain. …When Dima turned sixteen, he discovered girls. And he wasn’t afraid to show his affection. Worse yet, he started making advances toward me—his own cousin. But as a sporty girl, I skillfully dodged his unwelcome attention. We’d even come to blows. I would cry and cry. I never told my parents—they didn’t need the heartache. Kids don’t talk about such things. After I fended him off, Dima wasted no time turning to my friends, who actually competed for his attention. …But Dima was also a shameless thief. I remember my piggy bank: saving on school lunches to buy presents for my parents, only to find it empty one day! Dima denied everything—didn’t bat an eye, didn’t blush, just outright lied. It broke my heart. How could he steal while living under our roof? He was wrecking our family from within, but Dima really didn’t understand why I was upset. He truly believed everyone owed him. I began to hate him. That’s when I finally screamed at him: “Get out of our family!” I lashed him with my words—said things that can never be taken back… My mum barely managed to calm me. From that day on, Dima ceased to exist for me. I ignored him completely. Later, I learned the other relatives knew what a “character” Dima was—they lived nearby and seen it all. Our family lived across town. Even Dima’s former teachers warned my parents: “You’re making a big mistake. Dima will ruin your other children too.” …At a new school, he met Katy—she loved Dima all her life. She married him straight out of school. They had a daughter, and Katy put up with his lies and cheating without protest. As they say: single life is hardship, married life is double. Dima joined the Army, stationed in Scotland. There, he started another family—he somehow managed it during leave. When his service ended, he stayed in Scotland. He had a son there. Katy, not hesitating, went after him and, by hook or by crook, brought him back home. My parents never received a word of thanks from cousin Dima—not that they expected it. Now, fifty years on, Dmitri is an active member of the local Anglican church. He and Katy have five grandchildren. On the surface, all seems well, but the bitterness of life with Dima remains… No amount of sugar could ever sweeten it.
SORROW AT THE BOTTOM OF MY HEART Youve needed a childrens home for years! Get out of our family! I...
Bittersweet Happiness – “What’s wrong with that young lady? She’s a good girl. Modest, neat, a hardworking student. She loves you,” Helen Edwards chastised her son. “Mum, I’ll handle it…” Denis clearly ended the pointless conversation. Helen left the room. “He’ll handle it… How many girls has he turned away… Nearly forty, and soon no one will do. Nothing’s ever right for him…” she thought with a heavy sigh. “Son, dinner’s ready,” Helen called from the kitchen. Denis responded instantly, tucking into his mother’s homemade stew. “Thank you, Mum. Delicious, as always.” “You should be saying that to your wife, not me,” Helen couldn’t let it go. “Mum…” Denis drank his compote and prepared to leave. “Wait, son. Do you know, I once visited a fortune-teller? She took one look at me and said: ‘Your son will have happiness, but it will be bittersweet.’” “Oh, Mum, don’t believe such things,” Denis grinned. …Through the years, different women—some loved, some not—came and went in Denis’s life. …Inna was smart, cultured, shockingly wise for her age. She often gave sound advice to the nine-years-older Denis. At first he liked this, but then he began to see Inna more as a mentor than anything else. Everything felt colourless. They split up. Polly had an eight-year-old son. Try as he might, Denis couldn’t get through to the boy, though he loved Polly. She was beautiful, but too headstrong. Whenever they quarrelled, he’d try to patch things up with gifts. The arguments felt senseless. Something was always missing—maybe peace and stability. Vera was everything he’d ever wanted in a woman. Denis almost married her. She was decent, pure, balanced—he felt like he had to “wear kid gloves” just to speak to her. He even moved into her flat. He was ready to start a family. But… He came home unexpectedly from a work trip to find Vera in bed with her old school friend. Classic… After that, Denis moved back in with his mum. Enough romance, he decided. “I’ll be a bachelor—a solid family of one,” he joked to his mum. Helen would shrug and sigh: “Will you ever find your one, son?” But fate had its own plan. Suddenly, unexpectedly. Denis was travelling for work, claimed his usual bottom bunk in the train carriage. A woman entered: “Excuse me, would you mind swapping? Can I have your lower bunk? Please.” “No trouble,” Denis replied. He looked her over—nothing remarkable. Yet his heart skipped. “Maybe she’s the one…” He clambered onto the top bunk and dozed off… “Glad you’re awake! Come, have some tea,” the stranger cooed. Denis climbed down and they started talking. “Larissa,” she introduced herself. “Denis. Nice to meet you, Larissa.” They talked throughout the evening. Denis felt instantly at ease. He didn’t try to impress her; everything just flowed, as if he’d known her forever. They exchanged numbers, just in case… A couple of weeks later, he couldn’t resist calling her. One thing led to another… Dates, kisses, promises… Denis couldn’t imagine his life without Larissa. At forty years old! He’d always let previous girlfriends go easily—but not this one… He wanted to lose himself entirely in her life. Larissa surrounded Denis with love, care, and understanding. Three months in, he offered his heart and hand. “Denis, I’m seven years older than you. I have three children. We live in a council flat,” Larissa admitted. She never lied. “I know, Lara. I’ve met your kids—you’ll all move in with me. It’s sorted. I love every inch of you. You’re my last and only,” said Denis, kissing her tenderly. “All right, Denis, let’s give it a try,” murmured a shy Larissa. “No, not try, Lara. We’ll be together. For good,” Denis squeezed her hand. “Do you hear me? Forever.” When Helen learned his plans, all she could say was: “You’ve really outdone yourself this time… The plainest girl of them all…” …Nine months later, their daughter was born—a child with Down’s syndrome. Denis felt both joy and worry for Larissa. Would she cope? Having a child with special needs is never easy. …Today, Denis and Larissa’s daughter is eight. The whole family adores her. Denis worships Larissa. Bittersweet, but happiness…
BITTERSWEET JOY What is it you dont like about this young lady? Shes a lovely girl. Polite, tidy, bright enough...
The Postage Stamp: How Illya Left Katya for Another Woman, Katya Swore Revenge on All Men, and Daughter Sonia Discovered the Secret of Real Love
A POSTAGE STAMP Toms left Emily, Mum sighs heavily. What do you mean? Im confused. Im baffled myself. He was...
A Lifetime with My One True Wife: Love, Patience, Broken Porcelain, and the Bittersweet Legacy of a Brother’s Secret Regret
MY OWN WIFE How have you managed to stay with the same wife all these years? Whats the secret? My...
A Husband Worth More Than Bitter Resentment: From Loss and Iron-Selling to New Love, Second Chances, and Family Turmoil – My English Tale of Marriage, Heartbreak, and Hope
MY HUSBAND IS WORTH MORE THAN BITTER RESENTMENT Henry, that was the final straw! Were getting a divorce. No need...
A Christmas Eve Miracle: How Paul Forgot His Daughter’s Gift, Adopted a Kitten, and Found the True Spirit of the New Year
A Christmas Eve Miracle Tom, can you please explain how you managed to forget? Sarah looked at me with a...
Broken by Nagging: The Night Stepan Finally Let His Tears Fall – A Village Story of a Silent Man, a Demanding Wife and Mother-in-Law, and the Healing Power of a Kind Word
So, listen, Ive got to tell you about something that happened a while back stuck with me, honestly. This bloke...