Connect with us

З життя

«Три місяці мовчання: як відпочинок без фінансової підтримки викликав конфлікт»

Published

on

Ти вже чув цю історію? Ну, слухай. Мене звати Оксана. Ми з чоловіком, Ігорем, живемо в невеликому містечку під Львовом, виховуємо двох дітей і тільки-но вибралися з боргів за квартиру. Та замість того, щоб нарешті перестати думати про кредити, ми потрапили у родинну драмy. Моя теща, Ганна Петрівна, вже три місяці з нами не розмовляє, бо ми поїхали у відпустку, а їй не дали гривень на ремонт. Її образа нависла над нашою родиною, як хмара перед грізою, а родичі чоловіка постійно нам докоряють. Я не знаю, як вирішити цю ситуацію, але відчуваю, що наша правда тоне у їхніх звинуваченнях.

Наше життя ніколи не було легким. Ми з Ігорем працюємо, доглядаємо за донькою Софійкою, яка вчиться у шостому класі, та сином Ярославом, третьокласником. Роки кредитів тримали нас у напрузі, як мотузка. Про відпустки не могло бути й мови — максимум, що могли собі дозволити, це поїздки до моїх батьків у сусіднє місто. Вони живуть у затишному будиночку з садом, де діти обожнюють проводити час: ловлять рибу з дідусем, їдять бабусині вареники, збирають малину. Ці невеликі поїздки були єдиною радістю для Софійки та Ярика, поки ми з Ігорем працювали, щоб розплатитися з боргами. Про справжні подорожі навіть не мріяли.

Цього року, вперше за довгий час, ми вирішили зрватися з місця. Кредит позаду, трохи заощадили. Я запропонувала поїхати до моєї двоюрідної сестри в Одесу. Ігор підтримав: «Оксанко, ми це заслужили». Ми спакували валізи, взяли дітей і поїхали, навіть не підозрюючи, що ця відпустку стане початком родинної війни. Ми так втомилися від постійних відмов собі у всьому, що просто хотіли вдихнути морське повітря, почути сміх дітей на пляжі, відчути себе справжніми людьми.

Теща, Ганна Петрівна, завжди давала зрозуміти, що не буде допомагати з онуками. «Я своїх трьох виростила, тепер хочу жити для себе», — заявила вона, коли народилася Софійка. У Ігоря є ще брат і сестра, тому теща вважала, що своїй обов’язок виконала. Ми прийняли її позицію і не наполягали. Вона бачила онуків раз на кілька місяців: приїжджала на годинку, привозила цукерки й їхала додому. Я не звинувачувала її — двоє дітей і так вимагають багато сил, а троє, мабуть, взагалі пекло. Але її байдужість все одно боліла.

Чотири роки тому Ганна Петрівна вийшла на пенсію. «Нарешті буду жити, як хочу!» — заявила вона. Її дні заповнили відвідування басейну, поїздки до подруг, театри й санаторії. Вона насолоджувалася життям, але пенсії на все не вистачало. Діти допомагали їй грошима, хоча в усіх були свої клопоти. Сестра Ігоря відмовлялася давати гроші, посилаючись на свої труднощі. Брат іноді присилав невеликі суми. Ми з Ігорем, поки віддавали кредит, допомагали роботами: привозили продукти, лагодили змішувач, підвозили до лікаря. Вона не вимагала грошей, знаючи про наші борги.

Та як тільки ми розплатилися, теща заговорила про ремонт. «Мені треба оновити квартиру! Час змінити шпалери, підлогу, сантехніку», — заявила вона. Її помешкання виглядало цілком пристойно, але Ганна Петрівна вважала, що ремонт робити треба щоп’ять років. Наша ж квартира, де не робили ремонт з моменту покупки, потребувала оновлення значно більше. Але теща не хотіла це чути. Її бажання були важливішими, і вона чекала, що ми оплатимо її «реконструкцію».

Ми не повідомляли тещі про поїздку. Навіщо? У нас нема ні тварин, ні квітів, дітеАле тепер, коли вже минуло стільки часу, я починаю думати — може, варто зробити перший крок до примирення.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − 9 =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

Коштовний подарунок за ціну втрати кохання

Олена натрапила у кишені халата на маленьку оксамитову коробочку й міцно стиснула її в долоні. Серце билося так, ніби хотіло...

З життя2 години ago

Нагодувала, прихистила, зрадила

Дощ стукав по даху старенької дачі, коли Марія Іванівна почула несміливе постукування у двері. Вона поклала в’язання, прислухалась. Стук повторився...

З життя4 години ago

Вибір, що змінив усе

Олеся Іванівна стояла на порозі власної хати, стиснувши в руках дві валізи, і ніяк не могла повірити в те, що...

З життя6 години ago

Гості на вихідних: незабутні миті

Колишні часи, ще за молодої України, до нас на вихідні нагрянули сва́ти… «Мамо, ти зовсім з глузду з’їхала?! Які сва́ти?!»...

З життя9 години ago

Три дні мовчання телефонів

Три дні без дзвінка Олена Миколаївна вчетверте за ранок підійшла до телефону, зняла слухавку, прислухалася до гудка й поклала назад....

З життя12 години ago

Вона обрала любов

Она сказала «так» Марія Іванівна стояла біля вікна, дивилась, як сусідка розвішує білизну на балконі навпроти. Ранкове світло м’яко падало...

З життя12 години ago

Я не твоя рідня, ось і вся правда

— Чого ти лізеш не у своє діло? — вигукнула Олеся, розмахучи руками. — Це моя донька, не твоя! —...

З життя15 години ago

Незнайомець, але найближчий

**Чужий, але рідний** — Маріє Іванівно, та ви що?! Так не можна! — Михайло Степанович аж здригнувся від здивування. —...