Твоя подруга знову приходила? — запитала дружина, дивлячись на порожній холодильник.

Знову зима, а до нас знову заходила твоя Наталка? – запитала Ірина у свого чоловіка, зазираючи в напівпорожній холодильник. – Зазвичай після її візиту вся їжа зникає.

– Так, заходила, – підтвердив Андрій. – Знову скаржилася, що у них немає грошей. Не міг же я відправити її з порожніми руками, все ж таки сестра.

– Напевно, ти ще й гроші їй дав?..

– Дав кілька тисяч гривень. Наталя казала, що в Артема знову проблеми на роботі, і їм навіть нема чим сплатити за квартиру, – трохи засоромився Андрій.

– Хто б сумнівався… Я не розумію, навіщо вона заміж виходила в двадцять років? Чому твоя мама їй не відмовила?

– Ну ти ж знаєш Наталку. Якщо вона щось придумала, її не зупиниш. Та нічого страшного, швидше звикне до самостійного життя.

Ірина лише тяжко зітхнула. Самостійне життя – це, звісно, добре, але поки що Наталка жила лише за рахунок родичів.

* * *

Артем був зовсім молодим хлопцем, який тільки почав заробляти гроші. І він не поспішав тішити свою дружину подарунками та обновками. Сама Наталка поки що не хотіла працювати і була впевнена, що Артем має всьому її забезпечувати.

Мати Наталі та Андрія, Тамара Іванівна, теж була на боці дочки. Вона бачила, що молодій сім’ї не вистачає грошей, і завжди матеріально допомагала Наталці. І вимагала, щоб Андрій теж долучався.

– Вона молода дівчина, їй потрібно добре виглядати, – говорила Тамара Іванівна. – Наталка поки не знайшла роботу до душі, та й Артем виявився жадібним. Тож, Андрій, це наш з тобою обов’язок – допомагати.

І Андрій допомагав, як міг. А Ірина вже стомилася від цього. Вона не розуміла, чому частина зарплати чоловіка має йти на Наталю. Лише жили на орендованій квартирі, економили на всьому, щоб швидше накопити на іпотеку – а тут ще й сестра.

* * *

Якось Ірина прийшла додому і побачила свекруху та Наталку в гостях. Вони про щось таємно говорили з Андрієм і, щойно побачили Ірину, відразу замовчали. Було зрозуміло, що розмова у них серйозна. Ірина запитала:

– Можна поцікавитися, що ви тут задумали? Мені здається, що ви знову хочете фінансової допомоги від нашої родини.

– А от і не вгадала, – зі сміхом відповіла Тамара Іванівна. – У нас тут свої справи, сімейні, і тебе вони не стосуються.

Ірина хмикнула, не дуже вірячи, і пішла на кухню, готувати вечерю. Через п’ять хвилин Наталка теж прибігла туди, безцеремонно відчинила холодильник і засмучено промовила:

– А чому тут така порожнеча? Іро, ти хоча б була в магазині?

– Так, була, – трохи дратівливо відповіла Ірина. – Але зарплата в мене через два дні, тому купувала тільки необхідне. А якщо хочеш їсти, то можу підгріти суп.

– Ні, я таке не їстиму. Я взагалі на їжу грошей не шкодую – і піцу замовляю, і суші, і в кафе ми з Артемом любимо ходити.

– Невже зарплати Артема вистачає на такі бенкети? Ти ж частенько скаржишся, що у вас немає грошей.

– А я тоді у мами гроші прошу і у Андрія. Це нормально, якщо всі в родині допомагають одне одному.

Невдовзі Тамара Іванівна та Наталка пішли. І Ірина відразу запитала в чоловіка, навіщо вони приходили.

– Мама зібралася продавати дачу і хотіла мене попросити про одне позичення. Щоб усі гроші від продажу віддати Наталці. Вона молода, а для хорошого старту в житті потрібні гроші.

– І як це розуміти? – здивувалася Ірина. – Тебе не ображає, що всі гроші дістануться сестрі? Я, як твоя дружина, проти, щоб усі віддали Наталці. І я не думаю, що ці гроші підуть їй на користь.

– Іро, краще тобі в це не втручатися, – сердито заявив Андрій. – Дача належить моїй мамі, хай вона і вирішує, кому її віддати.

Андрій не став далі продовжувати цю розмову і вийшов в іншу кімнату. Він вважав, що мама правильно чинить, і дуже пишався собою, що він такий великодушний і нічого не жаліє для Наталки.

* * *

Незабаром дача була продана. Ірині було заздалегідь очевидно, що Наталка не збиралася пускати гроші в правильне русло. Ресторани, модний одяг, дорога техніка – все пішло на красиве життя.

А коли гроші закінчилися, Наталка знову прийшла до мами і почала їй дорікати:

– Все, мамо, мені знову нема за що жити! А я, між іншим, хочу отримати права і купити машину! У вас більше нічого немає, щоб продати? Деяким батьки купують квартири, забезпечують… Мам, ну чому ми такі бідні?

Від такої заяви Тамара Іванівна трохи знітилася. Навіть вона не очікувала, що дочка так швидко промотає гроші. Трохи опанувавши себе, вона сказала:

– Ти що, Наталко, більше в нас нічого немає. Я думала, ти ці гроші з розумом витратиш або будеш відкладати. І взагалі, пора б тобі самій влаштуватися на роботу. Ти ж навчилася на бухгалтера – от і спробуй влаштуватися в якусь фірму.

– Я не збираюся працювати бухгалтером! Я не хочу цілий день дивитися в комп’ютер і псувати зір! Мене чоловік повинен забезпечувати, ну, і ти теж. Мені ж лише двадцять років! Народили мене, значить, і на цьому все, крутися, як хочеш? Ну, дякую!

– Та почекай ти, – спробувала заспокоїти Тамара Іванівна. – Зараз щось придумаємо. А що, якщо нам у Андрія позичити грошей? Скажемо, що потрібно на важливу справу. Вони ж з Іриною на іпотеку збирають, у них точно щось є.

– Ти думаєш, вони багато дадуть? Ця Іринка така жадібна, навіть на продукти шкодує. Добре, що хоча б Андрій завжди радий мені допомогти.

– Значить, йдемо до них! – рішуче сказала Тамара Іванівна. – Ти не хвилюйся, мені вони не зможуть відмовити.

Через годину Наталка з матір’ю були на порозі орендованої квартири Андрія. Побачивши родичок чоловіка, Ірина відразу запідозрила неладне – явно, що вони прийшли не з подарунками, а з якимись проханнями.

– Сину, у нас до тебе дуже важлива справа! – схвильовано промовила Тамара Іванівна, лише зайшовши в квартиру. – Тільки на тебе ми можемо розраховувати.

Ірина напружилася. “Ну все, будуть просити гроші!” – промайнуло в голові. Інший варіант розвитку подій складно було уявити.

– І що у вас сталося?

– Наталка хоче купити машину, а гроші від продажу дачі у неї вже закінчилися, – з винуватою усмішкою сказала мама. – Ось ми і вирішили, що ви повинні нам допомогти.

Ірина не повірила своїм вухам і перепитала:

– Що? Цих грошей вже немає? Ви ж виручили за неї хорошу суму, куди вона могла зникнути? Наталка, тобі потрібно якось обдуманіше ставитися до покупок!

– А ти мені не вказуй! – підняла голос Наталка. – Я – дівчина статусна, а не якась простачка в одязі з базару! Так, я хочу ходити по ресторанах, по салонах краси, хочу користуватися хорошими речами. І я не збираюся всю молодість просидіти в убогості!

– А працювати ти не пробувала? – злоязичила Ірина. – Кажуть, допомагає, щоб не випрошувати гроші у родичів.

Андрій злякався, що зараз почнеться скандал, і спробував усіх заспокоїти:

– Почекайте, давайте спочатку все обговоримо. Грошей на машину у нас, звичайно, немає. Але хоча б невеликою сумою ми зможемо допомогти.

– От і молодець, сину! – усміхнулася Тамара Іванівна. – Я так і знала, що ти будеш на нашому боці.

– А мене ви не хочете спитати? – обурилася Ірина. – Вибачте, але я не збираюся спонсорувати Наталю, у неї на це є чоловік. Ось нехай вони з Артемом і думають, як їм купити машину. Загалом, грошей я не дам, і крапка!

Андрій кинув збентежений погляд на маму і спробував втихомирити дружину:

– Іро, що ти таке кажеш? Це наші загальні гроші, і я теж маю право ними розпоряджатися. Тим більше мама ж просить позичити грошей, а не подарувати. З часом віддасть.

– Звісно, віддам! Або ти думаєш, що я обманщиця? Ось допоможу трохи Наталці і відразу все вам поверну.

Ірина і справді відчула себе незручно, ніби не довіряла Тамарі Іванівні. Але ще гірше було б назавжди попрощатися зі своїми грошима, які зароблялися важкою працею.

– Ні, навряд чи ми зможемо вам допомогти, – вже менш упевнено сказала вона. – Зрозумійте, ми збираємо на іпотеку, а це набагато важливіше машини.

– Гаразд, мамо, пішли звідси, – роздратовано промовила Наталя. – Бачиш, які це люди? Вони дбають лише про себе, а наші проблеми їх не стосуються.

Наталка різко попрямувала до виходу, всім своїм виглядом показуючи образу. Слідом поспішила і Тамара Іванівна. Але вона не збиралася здаватися просто так і невдоволено сказала сину:

– Андрію, ми з тобою ще поговоримо! Тобі не здається, що твоя дружина вже тобою командує?

Щойно за матір’ю зачинилися двері, Андрій тут же накинувся на Ірину з обвинуваченнями.

– Слухай, ну як тобі не соромно? Що тепер мама про мене подумає? Що ми не можемо допомогти їй у складній ситуації? Що гроші для нас дорожчі за стосунки з родиною?

– А хіба це складна ситуація? – обурилася Ірина. – Хіба нам з тобою хтось допомагав? Я впевнена, що нам на іпотеку твої рідні і гривні б не дали. Тож годі, я більше не хочу слухати казки про твою вічно обділену сестру Наталку.

Через кілька днів Ірина та Андрій помирилися. От тільки Ірина навіть не здогадувалася, що чоловік вирішив на обман. Він взяв гроші, призначені для іпотеки, і відніс їх мамі.

Коли Тамара Іванівна побачила сина з заповітним конвертом у руках, одразу ж похвалила його:

– Молодець, сину! Я так і знала, що правильно тебе виховала! І ти не переймайся, спочатку ти Наталці допоможеш, а потім вона тобі. А Ірині поки нічого не кажи. Ви молоді, ще накопите.

* * *

Якось Ірина гортала соціальні мережі і побачила там нові фотографії Наталки. На них Наталка сиділа за кермом невеликої симпатичної машини і просто сяяла від щастя. Ірини здавалося це дивним, і вона запитала у чоловіка:

– Андрію, а ти знав, що Наталка таки купила машину? Невже Артем здобув гроші? Так, хватка у тебе сестричка, завжди добивається свого.

– Так, я знаю про машину, – сказав Андрій, не дивлячись на дружину. – Ми всі скинулися і змогли зробити Наталці такий подарунок.

– Що значить «ми скинулися»? Ти теж гроші давав? Чому мені нічого не сказав?

Андрій мовчав, і Ірина все зрозуміла. Вона підбігла до комоду, в якому зберігалися накопичення, і з жахом побачила, що грошей немає.

– Що ти накоїв? – закричала Ірина на чоловіка. – Ти знущаєшся? Ти віддав сестрі всі наші заощадження? Я просто не можу в це повірити! Андрію, ну скажи, як ти міг так вчинити?

Цього разу завжди спокійний чоловік несподівано розсердився і різко підвищив голос:

– Це не твоє діло! Я – глава сім’ї, і я так вирішив. Нам ще довго збирати на іпотеку, а машина Наталці потрібна зараз. І якщо ти так погано ставишся до моїх рідних, я ще подумаю, чи потрібна мені така дружина!

– Ах, ось як?! Ні, Андрію, це я подумаю, чи потрібен мені такий чоловік. Точніше, я вже зрозуміла, що ти мені більше не чоловік! Я зараз же їду до мами, а ти не забудь повернути мені половину наших заощаджень!

Ірина почала лихоманливо збирати речі. Вона була дуже ображена на чоловіка, але все ж таки сподівалася, що він її зупинить і попросить вибачення. Але Андрій спокійно сидів перед телевізором, наче нічого й не сталося.

– Значить, це все? Андрію, я справді йду, – тихо сказала Ірина, стоячи перед вхідними дверима.

– Іди. Якщо не зміниш своєї поведінки, то можеш і не повертатися, – крижаним голосом сказав Андрій.

Ірина поїхала до мами і через місяць подала на розлучення. Складно жити з людиною, яка зовсім тебе не поважає. До речі, про свої накопичення Ірина не забула – під загрозою суду вона змусила Андрія повернути належні їй гроші. І потім гірко сміялася, розповідаючи цю історію подругам: це ж треба – розлучитися через чужу нахабність!