З життя
Ти справді вважаєш, що я буду готувати для твоєї мами щодня?
– Ти серйозно думаєш, що я буду готувати для твоєї мами щодня? – з обуренням висловилася дружина.
– І скільки це буде тривати? – Оксана з гуркотом поставила сковорідку на плиту. – Я що, на твою маму домогосподаркою влаштувалася? За два місяці жодного вихідного! – Вона міцніше стиснула дерев’яну лопаточку, кісточки пальців побіліли від напруги. У її голосі дзвеніла застаріла образа.
Іван застиг у дверному проході кухні, не наважуючись увійти. Дружина стояла біля плити, на сковорідці смажилися котлети – улюблена страва його мами. Від запаху смаженого м’яса і цибулі лоскотало в горлі, а можливо, від важкості майбутньої розмови.
– Оксана, ну що ти так розізлилась? – він намагався говорити м’яко, заспокійливо. – Мама просто звикла до домашньої їжі. Їй не можна напівфабрикати, ти ж знаєш…
– Знаю! – Оксана гуркнула лопаткою об стільницю. – Я все знаю! І про її тиск знаю, і про дієту, і про режим харчування. Тільки чому я маю тут крутитися кожного вечора, як білка в колесі? У мене є своя робота!
З вікна повільно згасав жовтневий день. Тіні від гілок старої яблуні, що росла під кухонним вікном, танцювали на стінах, мов мовчазні свідки їхньої сварки. Іван механічно глянув на годинник – невдовзі повернеться мама з прогулянки.
– Може, нам варто найняти помічницю? – невпевнено запропонував він, знаючи, що дружина не любить чужих у домі.
Оксана гірко усміхнулася: – Звичайно! А гроші на неї з неба впадуть? Ти ж знаєш, скільки ми платимо за мамині ліки.
Вона відвернулася до плити, ховаючи сльози, що набрякли. Три місяці тому, коли Ніна Петрівна переїхала до них після інсульту, Оксана сама настояла на цьому. Але тоді навіть уявити не могла, як зміниться їхнє життя.
В передпокої грюкнули вхідні двері. Легкі кроки – Ніна Петрівна повернулася з вечірньої прогулянки. Оксана поспішно витерла очі кухонним рушником і почала розкладати котлети по тарілках. Іван все ще стояв у дверях, не знаючи, що сказати і як вчинити.
Запала важка тиша, порушувана тільки дзвоном посуду і шипінням остиглої сковороди.
– Мамо, як прогулялися? – Іван поспішив до передпокою, радіючи можливості втекти від важкої розмови з дружиною. Останнім часом він усе частіше ловив себе на тому, що уникає конфліктів, ховається за роботою, пізніми поверненнями і нескінченними “терміновими” справами.
Ніна Петрівна стояла у дзеркала в передпокої, повільно розв’язуючи шерстяний шарф – подарунок покійного чоловіка. Її пальці, колись спритні, що роками чаклували над швейною машинкою, тепер заледве слухалися. Це зрада проявилася після інсульту і з кожним днем ставала все помітнішою.
– Добре погуляла, Іваночку, – вона спробувала усміхнутися, але усмішка вийшла натягнутою. – У парку листя прибирали. Пам’ятаєш, як ти малим любив у ньому стрибати? Я тобі все бурчала: “Перестань, захворієш!” А ти сміявся…
Вона притулилася до стіни, прикривши очі. Блідість її обличчя і піт на лобі не сховалися від пильного погляду сина.
– Щось тиск підскочив, – зізналася Ніна Петрівна. – Багато, мабуть, сьогодні прогуляла…
– Зараз я вам пігулки принесу, – прозвучав голос Оксани з кухні. Якою б роздратованою вона не була, але до здоров’я свекрухи ставилася з усією серйозністю. Можливо, давалися взнаки роки роботи в поліклініці, де щодня доводилося бачити наслідки запущених хвороб.
– Не турбуйся, Оксаночко, – Ніна Петрівна важко осіла на банкетку, витягнувши з кишені кофти упаковку з ліками. – Я тепер, як розвідник, все з собою ношу. Ось вони, мої помічники…
Її погляд зупинився на старій фотографії на стіні – вони з чоловіком у день весілля. Як давно це було… Тоді вона навіть уявити не могла, що на старість років стане тягарем для власного сина.
Іван поспішив у кухню за склянкою води, дорогою мало не збивши підлогову вазу. Проходячи повз дружину, він спробував зловити її погляд, але Оксана демонстративно відвернулася до плити, де шкварчали котлети. Від запаху смаженого м’яса до горла підступила нудота – за весь день нічого не їла, крутилася між роботою, магазинами і готуванням.
– Що у нас сьогодні на вечерю? – Ніна Петрівна вдихнула, заходячи на кухню. – Знову котлети? Оксаночко, ну навіщо ти так стараєшся? Я б і супчику поїла…
– Нічого, мама, – Оксана з такою силою встромила виделку в котлету, що та жалібно скрипнула об дно сковороди. – Ви ж любите. Я пам’ятаю.
У її голосі прозвучало щось, від чого Ніна Петрівна здригнулася і завмерла на порозі кухні. За двадцять років сімейного життя сина вона навчилася вловлювати найменші нотки напруги в голосі невістки. Зараз вони дзвеніли, як натягнута струна.
Старенька повільно підійшла до столу, спираючись на руку сина. Сіла, розклала серветку на колінах – звичка, в’їдена за роки роботи в школі. Іван метушливо підсунув їй тарілку, склянку з водою, перевірив, чи зручно стоїть стілець.
– Знаєте що… – почала було Оксана, але замовкла, помітивши, як побіліла свекруха. У скронях застукало від стриманих слів. – Давайте просто повечеряємо.
За столом запанувала гнітюча тиша. Тільки дзвеніли прибори об тарілки та мірно цокали настінні годинники – старі, ще від бабусі Івана. Механічний звук відраховував секунди цього нестерпного мовчання. Ніна Петрівна заледве доторкнулася до їжі, дивлячись то на сина, то на невістку.
За останній місяць вона часто помічала такі погляди, чула уривки розмов, зауважувала, як змінюється атмосфера в домі, варто їй увійти в кімнату.
“Може, даремно я погодилася переїхати?” – майнула гірка думка. Але вголос вона тільки похвалила котлети, намагаючись розрядити обстановку: – Дуже смачно, Оксаночко. Прямо як моя мама робила…
– Я більше так не можу, – раптом тихо промовила Оксана, опускаючи виделку. – Просто не можу.
Цокання годинника стало гучнішим. Ніна Петрівна завмерла з піднесеною до рота ложкою, а Іван зблід, відчувши, що зараз станеться те, чого він так боявся останніми тижнями.
– Щодня одне й те ж, – голос Оксани міцнів з кожним словом. – Встаю о шостій, до восьмої на роботу. У обід біжу в аптеку за ліками, після роботи – магазин, готування, прибирання… А коли жити? Коли відпочивати?
– Донечко… – почала було Ніна Петрівна.
– Я вам не дочка! – Оксана різко встала, стілець гуркнув об стіну. – У вас є син, от нехай він і готує. А я втомилася! Розумієте? В-то-ми-ла-ся!
Іван смикнувся: – Оксана, ну що ти…
– Що я? – вона вже майже кричала. – Що я такого сказала? Правду! Ти на роботі пропадаєш, а я маю розриватися між лікарнею і домом? Твоя мама – твоя відповідальність!
Ніна Петрівна повільно поклала ложку. Її руки тремтіли сильніше звичайного: – Звісно, я тільки в тягар… – Вона промокнула очі куточком серветки. – Знаєш, Оксаночко, я ж усе розумію. Думаєш, не бачу, як ти втомлюєшся? Як злишся? Я кожного вечора молюся, щоб сил вистачило самій себе обслуговувати…
– Мама, перестаньте, – Іван спробував обійняти мати за плечі, але вона м’яко відсторонилася.
– Ні, сину, дай договорити, – Ніна Петрівна розправила плечі, як робила колись перед неслухняним класом. – Я сорок років у школі пропрацювала. Знаєш, чому головному навчилася? Слухати. І я чую, Оксаночко, як ти плачеш у ванній. Бачу, як руки у тебе тремтять вечорами від втоми…
Оксана застигла біля плити, вчепившись у стільницю побілілими пальцями. По щоках котилися злі сльози.
– Я ж теж була молодою, – продовжувала Ніна Петрівна. – Теж мріяла про своє життя. А потім свекруха злягла… Десять років за нею ходила. Кожен день як у тумані – робота, готування, уколи, процедури. Чоловік на роботі, син маленький… Думала, з розуму зійду.
– Мамо, що ви таке говорите? – розгублено пробормотів Іван, переводячи погляд з матері на дружину.
– А те, сину, що не правий ти. – Ніна Петрівна піднялася з-за столу. – Зовсім не правий. Не можна все на Оксану перекладати. Я завтра ж подзвоню в собез, дізнаюся щодо доглядачки…
– Яких грошей вона буде коштувати? – глухо запитала Оксана, не обертаючись.
– Пенсію свою віддам. І квартиру можна здати – все прибуток.
Іван дивився на двох найважливіших жінок у своєму житті і відчував, як щось всередині перевертається. Стільки років він ховався за роботою, роблячи вигляд, що нічого не відбувається…
– Ні, – він встав, розправивши плечі. – Жодних доглядачок. І квартиру здавати не будемо.
– Але як же… – почала Ніна Петрівна.
– Я завтра ж поговорю з начальством про перехід на віддалену роботу три дні на тиждень, – твердо сказав Іван. – Готувати будемо по черзі. Мамо, ти ж можеш навчити мене своїм фірмовим котлетам?
Ніна Петрівна здивовано моргнула: – Звісно, сину… А впораєшся?
– Уяви собі, чоловіки теж уміють готувати, – вперше за вечір в голосі Оксани промайнула усмішка. – Тільки бережися, твій син любить експериментувати. Пам’ятаєш його борщ з карі?
– Зате було оригінально! – усміхнувся Іван, відчуваючи, як напруга потроху відступає.
– А я можу займатися прибиранням, – несподівано запропонувала Ніна Петрівна. – Пилососити важко, але протерти пил, розкласти речі – цілком до снаги. І білизну можу попрасувати, я ж усе життя…
– Мамо, – перебила Оксана, нарешті повернувшись до столу. – Ти не зобов’язана…
– А я хочу! – В очах Ніни Петрівни спалахнув знайомий учительський вогонь. – Думаєш, легко сидіти цілими днями без діла? Тільки й роблю, що телевізор дивлюся і у вікно витріщаюся. А так хоч користь буде.
Вона раптом хлипнула і притиснула долоню до рота: – Пробачте мене, діти… Я ж бачила, як вам важко, а мовчала. Боялася зайве слово сказати.
– І ти мене прости, – Оксана несподівано для себе опустилася на коліна поруч зі стільцем свекрухи, уткнулася обличчям в її коліна, як робила коли-то в дитинстві з власною мамою. – Я наговорила тут… Зла була.
Ніна Петрівна гладила невістку по голові, розмазуючи по щоках власні сльози: – Значить, так і вирішимо. Іван готує по вівторках і четвергах…
– І через суботу! – вставив син.
– І через суботу, – кивнула Ніна Петрівна. – А я беруся за прибирання. І ще, дівчинко моя, – вона підвела обличчя Оксани за підборіддя, – не тримай все в собі. Говори, коли важко. Ми ж сім’я.
Цокали годинники на стіні, остигали на столі недоɡдені котлети, а за вікном повільно гаснули останні промені жовтневого сонця. Вперше за довгі місяці в домі стало по-справжньому тепло.
A Dog, a Proposal, and a Happy Ending: How a Free Pup Led to Love, Laughter, and a New Family – A Heartwarming English Tale
I stumbled into a reason to propose. A strange, dreamlike tale Thank you ever so much for your kind supportall...
The Pensioner Told Me She Hasn’t Seen Her Son in Over Six Years – “When Was the Last Time Your Son Spoke to You?” I Asked My Neighbour… And In That Moment, My Heart Broke
“How long has it been since your son last spoke to you?” I asked my neighbour, and I felt a...
“We Sold You the House—But We Have the Right to Stay for a Week,” the Owners Claimed. In 1975, We Moved from the Countryside to the Edge of Town, Bought a House, and Got Quite a Shock… Back in the village, neighbours always lent a helping hand—my parents were no different. So, when the previous owners of our new home asked if they could stay a couple more weeks while sorting out paperwork, my parents agreed. But these folks owned an enormous, vicious dog—one they didn’t want to take with them, as he never listened to us. To this day, I remember that dog. A week went by, then two, then three—yet the former owners still lived in OUR house! They slept through to dinnertime, rarely left, and showed no intention of moving. Worst of all was their attitude—they acted as though they still owned the place, especially the mother. Time and again, my parents reminded them of the deal, but their “move-out” date kept shifting. Meanwhile, they let their dog roam, never minding where he did his business—right in our garden. We were afraid to go outside; the dog attacked everyone. Over and over, my parents pleaded: keep the dog on a lead! But as soon as my father left for work and my brother and sister went to school, the dog was immediately back in the garden. In the end, it was the dog who helped my father get rid of these cheeky squatters. One day, my sister came home from school, opening the garden gate unthinkingly. The big black brute knocked her down—miraculously, she wasn’t badly hurt, just her coat ripped. They chained up the dog, then blamed my little sister for coming home too early. And that evening, all hell broke loose! Dad came back from work, and—without even taking off his coat—dragged the old lady right out into the street, still in her house dress, with her daughter and husband running behind. Every belonging of these bold squatters flew over the fence into the mud and puddles. They tried to set their dog on my dad, but the dog, seeing the chaos, tucked his tail and hid in his kennel. He wasn’t about to leave. An hour later, every last thing they owned was on the pavement, the gate was locked, and their dog sat outside with them, shut out for good.
Weve sold you the house. Were entitled to stay for a week, declared the former owners. It was 1975, and...
For about a year, my son had been living with Kate, but we’d never met her parents – it struck me as odd, so I decided to investigate I’ve always tried to raise my son to respect women first and foremost – his grandmother, his mother, his wife, his daughter. In my opinion, that’s the greatest quality a man can have: respect for women. My husband and I gave our son a wonderful upbringing and education and made sure he had everything he needed to get through life with ease. We didn’t want to help him with anything else, but we still bought him a two-bedroom flat. He did work to support himself, but he couldn’t quite afford a place of his own. We didn’t give him the flat right away, in fact, we didn’t even tell him we’d bought it. And why? Because our son was living with his girlfriend – that’s why. For about a year, he’d been living with Kate, but we’d never met her parents and I always found that strange. Later, I discovered that Kate’s mum used to be a neighbour of one of my friends. She told me something that really unsettled me. It turned out, Kate’s mother threw her husband out when he started earning less, but the real madness started after… She began seeing a married – but wealthy – man. Kate’s grandmother, just like her daughter, also had a relationship with a married man. She would even force both her daughter and granddaughter to trek out to his country house to help on his farm. Because of this, my son already found himself tangled up in his future mother-in-law’s affairs. But what concerns me most is that Kate’s mother and grandmother are turning her against her father. It’s clear the girl cares for her dad, but these two women have put her relationship with him in jeopardy. And to top it all off, Kate has decided to drop out of university. She believes it’s a man’s job to look after the family. I agree to some extent, and I raised my son for that, but heaven forbid they face any real life problems. What sort of safety net will there be if something goes wrong? How would she support her husband if that happened? By the way, I’ve put the flat back in my own name, because I know I’ve raised a bit of a soft touch, as we say. Yes, property bought before marriage isn’t divided after a divorce, but Kate is such a clever woman, she could very well send my “gentleman” packing with nothing but his socks.
So, listen, for about a year now my sons been living with this girl, Emily, but wed never met her...
– Needless to Say, This Is All My Fault! – My Boyfriend’s Sister Sobs. – I Never Imagined Something Like This Could Happen! And Now I Have No Idea What to Do Next. I Don’t Even Know How to Handle This Without Losing Face. My Boyfriend’s Sister Got Married a Few Years Ago. After the Wedding, It Was Decided the Newlyweds Would Live with the Husband’s Mother. His Parents Have a Spacious Three-Bedroom Flat and Only One Son. – I’ll Keep One Room, and the Rest Is Yours! – Promised the Mother-in-Law. – We’re All Well-Mannered People, So I’m Sure We’ll Get Along Just Fine. – We Can Always Move Out! – The Husband Assured His Wife. – I Don’t See Anything Wrong in Trying to Live with My Mum. If It Doesn’t Work, We Can Always Get Our Own Place…. That’s Exactly What Happened. As It Turned Out, Living Together Was Quite the Challenge. Both Daughter-in-Law and Mother-in-Law Tried, but Things Got Worse Each Day. Resentments Built Up and Arguments Became More Frequent. – You Said If We Couldn’t Get Along, We’d Move Out! – Cried the Wife. – Well, Haven’t We Managed So Far? – His Mother Smiled Condescendingly. – These Are Little Things, and It’s Not Worth Packing Up and Leaving Over Them. Exactly a Year After the Wedding, His Wife Became Pregnant and Gave Birth to a Healthy Son. The Arrival of the Grandchild Coincided with the Mother-in-Law Quitting Her Old Job and Struggling to Find New Work, as Employers Hesitated to Hire Someone Approaching Retirement. The Daughter-in-Law and Mother-in-Law Had to Spend All Day Together, Neither Having Anywhere Else to Go, and Tensions at Home Only Grew. Her Husband Simply Shrugged and Listened to Their Complaints, as He Was the Sole Breadwinner. – We Can’t Just Leave Mum Right Now—She Has No Income. I Can’t Leave Her on Her Own, and I Can’t Afford to Support Her and Rent a Flat for Us. Once She Finds Something, We’ll Move Out! But the Young Woman’s Patience Wore Thin. She Packed Up Her Things, and Her Son’s, and Moved Back in with Her Own Mum. She Told Her Husband She’d Never Set Foot in His Mother’s House Again, and If He Cared About Family, He’d Have to Sort Something Out. She Was Sure Her Beloved Would Try Everything to Bring Them Back Together. But She’d Judged Wrong. It’s Been Over Three Months Since She Moved Out, and Her Husband Hasn’t Tried to Win Her Back. He Still Lives with His Mum, Talks to His Wife and Child on Video after Work, and Visits Them on Weekends at His Mother-in-Law’s House. He Gets the Care and Attention of Two Women at Once; the Parent Gets Sympathy for Her Son, Left with an Angry Wife, and Doesn’t Have to Deal with the Child at All. The Husband Has It Made! And the Mother-in-Law Hasn’t Really Lost Anything, Either! The Young Woman Is Far from Happy with This Situation. She Loves Her Husband Very Much, Though She Knows He’s Not Doing the Right Thing. – What Did You Expect When You Left? – He Asks. – You Can Always Come Back If You Want. It’s Unlikely the Wife Plans to Leave Her Own Mum or Rent a Flat. The Woman, Now on Maternity Leave, Just Can’t Afford It. Is This Really the End of the Family? Do You Think She Still Has Any Chance of Going Back to Her Mother-in-Law’s House Without Losing Her Dignity?
Needless to say, this is all my fault! my mates sister sobbed. I could never have imagined things would turn...
“Mum, he wants me to do this for him… He says all good wives can do it… Does that mean I’m not good? Please teach me… If everyone else can, surely I should be able to as well…” I’m Still Amazed My Niece Found a Husband—Perhaps Just Because of Her Mum When Alina was a child, my sister refused to send her to nursery school; as a teenager, she wasn’t allowed out, she spent all her time at home—she became a bit of a recluse. When Alina was at university in our town, her mother made sure she always came home before 6pm. At 20, her mum would phone at half seven, shouting if she wasn’t home yet. It was absurd, just nonsense. Alina met her future husband in her second year at university; they studied together in the library, he was two years older, shared his notes with her, helped her out—a friendship that blossomed into love and eventually into dating. That’s when my niece began defiantly breaking her mother’s rules. The niece eventually married and her mother finally allowed her to start a new life of her own. Now let me tell you a recent story. I was at my sister’s house when Alina called, her voice breaking between tears and giggles so much we could barely understand her: “Mum, he wants me to do this for him… He says all good wives can do it… Does that mean I’m not a good wife? Please teach me… If everyone else can, surely I should be able to as well…” At that moment, my sister’s expression changed instantly; she told her daughter to calm down and asked what exactly all good wives are supposed to be able to do. “Make soup, Mum,” she said, and we burst out laughing. “Don’t laugh at me! You never taught me how, I’ve looked up recipes online but they never taste right!” So, my sister and I quickly taught her, step by step, how to make soup, giggling at each other all the while. That evening, my niece called to thank us—her husband had complimented her, saying it was delicious. And, best of all, according to her, she’s now a proper wife!
Honestly, Im still a bit staggered that my niece actually found herself a bloke, especially considering the way her mum...
People Adopt Children from Orphanages, So I Chose to Bring My Grandmother Home from Her Care Facility—Despite All My Friends and Neighbours Disagreeing and Saying Times Are Tough, I Knew in My Heart It Was the Right Thing to Do
There was a time, not so long ago yet distant enough for it to feel like another life, when people...
Recently, I Visited My Daughter-in-Law and Was Shocked to Find a Cleaner Hired for the House—Despite Always Telling My Son His Wife’s Finances Didn’t Matter, I Can’t Understand How They Afford a Housekeeper with Their Modest Means, Especially Since My Husband and I Bought and Renovated Their Home and Still Help Them Out—When I Found Out My Daughter-in-Law Became a ‘Blogger’ During Maternity Leave and Hired Help, I Felt Betrayed and Insisted If Anyone Should Be Paid to Clean, It Should Be Me—But My Son Sees Nothing Wrong—Am I in the Wrong for Feeling Upset?
The other day, I popped round to visit my daughter-in-law, only to find a complete stranger bustling about doing the...