Ти вагітна без партнерства? Чи не соромно тобі, мамо?

— Ти вирішила народити дитину без чоловіка? Тобі не соромно, мам? — з докором запитала Оксана.

Відразу після випускного Оксана підала документи до університету. Що вступить, не сумнівалася. Бали за ЗНО у неї досить високі, навіть із запасом, якщо судити за минулорічними вступними.

Того року літо видалося спекотним. Подруга запропонувала погостити у її тітки в Одесі. Дві-три тижні на морі, без батьківської опіки, заглибитися у справжнє доросле життя — спокусливо. Але коли до від’їзду залишився лише день, Оксана занервувала. Не тому, що їхала сама, без мами. А через те, що не побачить Ярослава.

Марії, мамі Оксани, нещодавно виповнилося тридцять сім. З батьком вона розійшлася, коли доньці було три роки. Оксана його не пам’ятала. Та й пам’ятати, власне, було нічого. Одружилися вони рано, не встигнувши добре дізнатись один одного. Тому й не витримали перших серйозних випробувань: безсонних ночей, плачу дитини, браку грошей та взаємних звинувачень.

Коли Оксана підросла, Марія намагалася влаштувати особисте життя. Але то коханці не хотіли виховувати чужу дитину, то Оксані претенденти на роль вітчима не подобалися.

Два роки тому у житті Марії з’явився Ярослав. Він часто приходив до них у гості, хоча ніколи не залишався на ніч. Принаймні, Оксана цього не помічала. З Ярославом було весело. Він дарував їй подарунки, а на останній День народження приніс величезний букет червоних троянд.

І Оксана закохалася. Ярослав був молодший від Марії на два роки. Дрібниця, проте Оксана вважала інакше. Вона вирішила, що йому підходить більше, ніж мати. Кожен його погляд дівчина сприймала як ознаку зацікавленості. А чому б і ні? Вона вдвічі молодша за маму, їй лише вісімнадцять. Якщо вибирати між нею та Марією, то вибір мав бути на її користь. Так вона міркувала. І шалено ревнувала Ярослав до матері.

За той час, що вона буде на морі, все могло статися. Наприклад, він зробить мамі пропозицію. І тоді Ярослав для Оксани буде остаточно втрачений.

Напередодні від’їзду мати метушилася на кухні, а Оксана думала, як зізнатися Ярославу у своїх почуттях.

— Оксанко, сбігай до крамниці. Я сир забула купити, і майонезу мало, — попросила Марія, визирнувши з кухні.

— Мам, я ще речі не склала, — відповіла дівчина.

Марія зітхнула та пішла до магазину сама.

За кілька минут у квартирі пролунав дзвінок. Ярослав! Серце Оксани закалатало. Ось її шанс поговорити з ним наодинці.

Вона поводилася як гостинна господиня. Посадила гостя на диван, говорила про дрібниці, потім увімкнула телевізор і сіла поруч. Він косився на неї, але не відсунувся.

Їхні плечі торкнулися, і Оксана не втрималася — обхопила його руку, притиснулася. Його щока опинилася за кілька сантиметрів від її губ. Так близько вона ніколи ще не сиділа з ним, не вдихала його запаху, що пробивався крізь аромат парфумів.

Це сп’янило її, додало сміливості — вона поцілувала його в щоку. Ярослав не відштовхнувся, лише відвів голову і встав. В його очах вона побачила зіткнення збентеження і нерозуміння. Їй раптом стало соромно. Виходить, вона все вигадала, і Ярослав бачить у ній лише доньку Марії. Оксана опустила очі, відчуваючи, як палають щоки.

У замку повернувся ключ. Якби Ярослав і хотів щось пояснити, момент був втрачений. У кімнату увійшла Марія, запрохана від швидкої ходи.

— Ярославе! Ти вже тут? А я, уяви, забула сир. Та ще й майонез згадала біля каси. З цими зборами Оксани все в голові переплуталося. Зараз заправлю салат, і будемо вечеряти, — говорила вона, посміхаючись.

Вони дивилися одне на одного з ніжністю. Серце Оксани розривалося від болю, розчарування та ревнощів. На неї Ярослав так не дивився. Вона зірвалася з дивана і вибігла до кімнати.

— Що з нею? — збентежено спитала Марія. — Щось трапилося?

— А що ти там приготувала? — перевів тему Ярослав.

— Ой, ти, мабуть, голодний! Зараз все буде. — Вона пішла до кухні, але в дверях зупинилася. — У мене для тебе новина. Розповім після вечері.

— Цікаво, яка? — Ярослав задумався над поцілунком Оксани.

А дівчина стояла за дверима, намагаючись заспокоїти скажене серце, і благала долю, щоб щось сталося — і Ярослав пішов. Бачити його було страшно й соромно за свій імпульс.

Але коли мати покликала її вечеряти, вона пішла, сіла навпроти Ярослава, не піднімаючи очей. Він щось розповідав, Марія сміялася. Подолавши сором, Оксана все ж підняла на нього погляд. Він поводився так, ніби нічого не сталося. І вона теж почала сміятися, як колись, коли Ярослав був лише маминим.

Та все ж між ними була близькість, хоч і на мить. І це не давало їй розслабитися.

— Ну, що тиІ коли маленький Федір посміхнувся вперше, Оксана зрозуміла, що в їхньому житті нарешті засяяло нове сонце.