Connect with us

З життя

Тихий вечір з друзями перетворився на кошмар через несподіваного гостя

Published

on

Той вечір мав стати святком маленької перемоги — свідоцтвом мого недавнього підвищення. Я продумала кожну дрібницю: меню, вино, сервіровку, навіть плейліст з фоновою музикою. Хотілося чогось теплого, задушевного. Без зайвого пафосу, але зі смаком. Просто зібрати рідних, посміятись, поговорити, відчути, що життя — це не лише робота й рахунки, а й щастя.

Я запросила лише п’ятьох: найкращу подругу Соломію з чоловіком Богданом, давнього друга з університету — Олега, та колегу, з якою останнім часом зблизилась, — Марічку. Всі вони знали одне одного, і атмосфера обіцяла бути затишною, без напруги. Я хотіла, щоб кожен почував себе, як удома.

Вечір почався ідеально. На столі вже стояли закуски — грінки з паштетом, фаршировані печериці, різноманітні сири. Гості прийшли вчасно, у гарному настрої. Вино лилось легко, розмови пливли природньо — Соломія з Марічкою обговорювали подорожі, Олесь жартував з приводу своєї нової роботи. Я сиділа й усміхалась: усе йшло, як заплановано.

А потім почувся стук у двері.

Я здивувалась — усі запрошені вже були тут. Подумала, може, сусід або кур’єр помилився. Відкриваю… і бачу незнайомого чоловіка, який з порогу говорить:

— Привiт! Я Вадим, друг Соломії. Вона сказала, що можна зайти. Ну, я… типу, не помешаю?

І, не чекаючи відповіді, ввійшов у кімнату.

Я завмерла. Жодного Вадима Соломія мені не згадувала. Я обернулась до неї з німим питанням у вічах — вона опустила погляд і прошепотіла:

— Ну, я… випадково йому розповіла, а він сам напросився…

Ледь стримала роздратування. Але вирішила не псувати вечір. Вдала, що все в порядку, налила Вадиму вина, представила іншим. Усі переглянулися, але кивнули. Ми намагались бути ввічливими.

Але незабаром стало зрозуміло: це був той самий гість, якого не варто запрошувати.

Вадим говорив без зупинки, нікого не слухав, постійно перебивав, жартував недоречно, сміявся найголосніше над власними словами. Вино в його келиху зникало швидше за всіх, а разом з ним — і почуття міри.

Соломія явно нервувала. Вона намагалась посміхатися, але виглядала так, наче готова провалитися крізь підлогу. Богдан похмуро мовчав, Олесь котив очі, а Марічка ледь стримувалась, щоб не піти.

Кульмінація настала, коли Вадим раптом підвівся і, хитаючись, підняв келих:

— За дружбу!.. І за нові знайомства! — вигукнув він. — Хоча, якщо чесно, я не розумію, як ви взагалі з Соломією спілкуєтесь. Вона, звісно, файна, але зануда ще та!

Повітря в кімнаті застигло. Соломія зблідла, Богдан напружився, Олесь подавився, а Марічка ледь не випустила келих з рук.

— Вадиме, досить, — прошепотіла Соломія, ледь стримуючи сльози.

— Та що ви всі такі напружені? Розслабтесь! — відмахнувся він.

І тут моє терпіння урвалося.

Я підвелась і, дивлячись йому у вічі, спокійно, але твердо сказала:

— Вадиме, дякую, що зайшов. Але тобі пора. Ти всім заважаєш.

Він засміявся:

— Серйозно? Я вам заважаю? Та годі тобі, Тетяно!

— Я серйозна. Іди геть.

Я підійшла і вказала на двері. У кімнаті стояла тиша, ніби перед грозою. Усі мовчали. Навіть Вадим зрозумів, що сперечатися безглуздо. Він знизав плечима й вийшов.

Я зачинила двері. Зітхнула. Обернулась до друзів.

— Пробачте. Я справді не знала, що він прийде. Це не те, що я планувала.

Соломія, з червоними від сліз очима, прошепотіла:

— Пробач мені… Я не думала, що він буде таким.

— Усе гаразд, — сказав Богдан. — Тепер точно краще.

Олесь хитнув головою:

— Ну, хоч буде що згадати.

Ми всі засміялись. Напруга зникла.

Решта вечора пройшла не так ідеально, як я мріяла, але в сотню разів тепліше. Ми були щирі, сміялись, ділились враженнями. Вечеря вийшла не ідеальною — але справжньою. І я зрозуміла просту річ: навіть якщо ти не можеш передбачити, хто опиниться на твоєму святку — завжди можеш вирішити, хто залишиться.

А ще — тепер я двічі подумаю, перш ніж дозволяти запрошувати «друзів» без попередження. Особливо якщо це Соломія.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

20 + 4 =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Прозріння після падіння

Каяття прийшло Соломія була жінкою з вигадкою та фантазією. Що б не робила виходило гарно та незвично. Лагідна, скромна, але...

З життя2 години ago

Таємниця, яку він не повинен дізнатись.

Він не повинен знати. Оксана стояла біля підїзду старої хрущовки, не наважуючись натиснути кнопку домофона. У кишені пальта лежала зімята...

З життя3 години ago

Очі бездомного пса з притулку наповнилися сльозами, коли він впізнав у незнайомці свого колишнього господаря – зустріч, на яку чекав, здавалося, вічність

Очі пса із притулку наповнилися слізьми в ту мить, коли він побачив у незнайомцеві свого колишнього господаря. Це була зустріч,...

З життя3 години ago

Жодна бабуся не може забрати дитину з садочка. Мені доводиться платити величезні суми за догляд.

Я просто киплю від злості! Сьогодні знову посварився з мамою, і навіть дзвонити свекрусі не хочеться.У нас, здавалося б є...

З життя3 години ago

Життя, сповнене несподіванок

Життя сповнене несподіванок Маряна була заміжньо чотири роки, а потім чоловік пішов, залишивши її з донькою. Більше вони його не...

З життя3 години ago

Повернення до витоків

**Щоденниковий запис** Гарненька Марічка Бойко збиралася заміж. Університетські друзі й гадки не мали, що саме вона вискочить першою. Але женихом...

З життя4 години ago

Хлопчик вкрав молоко й обіцяв повернути – а вона знайшла родину, якої не мала

**Щоденниковий запис** Пізньої осені, у маленькому містечку Вербове, ринок був оживлений, як завжди у вихідні. Продавці викрикували ціни, брязкіт металевих...

З життя4 години ago

Загадкова згода: три місяці потому все стало зрозуміло.

Сьогодні я остаточно попрошу у дружини розлучення, моя кохана, благав Олег свою кохану Марічку. Тільки не хвилюйся, я не маю...