У щасті й у біді

У смутку й у радості

— Петре, глянь, яку сукню купила! Подобається?
Петро підняв очі й усміхнувся.

— Ну-ну, повернись! Дуже гарна. Тобі неймовірно личить! — ніжно промовив чоловік.
— І мені сподобалась… Увесь магазин оббігала, думала, нічого не знайду! А в останню мить побачила її! Я в неї закохалась! Влітку на день народження Оленки в ній піду.

— Ні, у ній не ходи, — надав обличчю серйозний вигляд, сказав Петро.
— Чому? — засмучено запитала Мар’яна.
— Бо тоді ти будеш гарнішою за іменинницю. А так не можна.
Мар’яна засміялась, а Петро подумав, який гарний сміх у його дружини.
— Та годі тобі!

Жінка підійшла до дзеркала, знову милуючись обновкою. Блакитна сукня справді пасувала їй, на її тлі сірі очі Мар’яни здавались яскраво-блакитними.
Петро теж милувався дружиною й відчував, як на душі стає важко. Він досі їй не розповів… Не знав, як це зробити. Сподівався, що все налагодиться…

— А коли ми в відпустку збирались? — поглянувши через дзеркало на чоловіка, запитала Мар’яна.
— У вересні… — осиплим від хвилювання голосом відповів він.
— У вересні… Треба буде до того часу купальники подивитись. А то в мене лише два. Мало буде.
Петро заплющив очі. Ні, більше не можна ховати правду. Хотів її захистити, але розумів — не вийде. Треба говорити.
— Мар’янко, сядь, будь ласка, — промовив чоловік.

Жінка обернулась, все ще усміхаючись. Але побачила серйозне обличчя чоловіка, й усмішка згасла.
— Що трапилось, Петре? — перелякано запитала вона, сідаючи поруч.
— У мене погані новини…

— Господи… Не мучай, що таке? Усі живі-здорові? Мати в порядку?
— Усі здорові! — заспокоїв її Петро. А потім, взявши її руки у свої, промовив: — Моя фірма збанкрутувала.
Мар’яна дивилась на чоловіка, намагаючись усвідомити почуте.

Одружились вони п’ять років тому. Петро був старший за Мар’яну на десять років, але дівчина тоді шалено в нього закохалась. І вік не став перешкодою. Тоді справи Петра тільки пішли вгору, і ніхто не міг би звинуватити Мар’яну в тому, що вона з ним через гроші. Та й усі, хто знав їхню пару, бачили, як подружжя любить одне одного.
Кажуть, деякі шлюби укладаються на небесах. Це був їхній випадок. Вони були, як дві половинки цілого. У їхньому житті не було бруду. Ні брехні, ні обману.

Петрів бізнес після весілля стрімко зростав. Він почав багато заробляти, і вони швидко змінили маленьку двокімнатну квартирку на великий будинок. Завели машини, часто їздили на відпочинок. Їхнє й так безхмарне життя стало ще кращим.
Петро вважав, що якщо чоловік одружується, то він априорі бере на себе обов’язок утримувати родину. Дружина може працювати, але її гроші не повинні бути основним доходом. Тому він навіть не знав, скільки заробляє Мар’яна. Зазвичай, вона все витрачала на себе: салони краси, магазини, різні жіночі дрібнички. Іноді Мар’яна купувала продукти, оплачувала невеличкі рахунки, але це було за її бажанням. Основна роль годувальника лежала на Петрі. Йому так було зручніше.

А тепер він змушений зізнатися у провалі. І у своїй слабкості.
Петро навіть подумав, що якщо після краху його бізнесу Мар’яна захоче піти, він її зрозуміє. Адже він не виконав свого завдання.
— Як давно все погано? — тихо запитала Мар’яна.
— Кілька місяців. Думав, що виплавлюсь, але ні. Сьогодні компанію офіційно оголосили банкрутом. Мені шкода…

Петро похилив голову. Йому було соромно дивитись у очі коханій.
— Чому ти мені не говорив? — трохи образилась Мар’яна.
— Не хотів тебе в це втягувати. Сподівався, що сам впораюсь.
— Петре! — обурилась дружина. — Ми ж родина. У смутку й у радості, пам’ятаєш? Невже думав, що я тебе кохатиму у радості, але не підтримаю у біді?
— Просто не хотів вішати це на твої крихкі плечі, — зітхнув він.
— Гаразд, — усміхнулась, погладивши його по плечу Мар’яна. — Ми справимось. Що плануєш робити?

— Не знаю, — промовив Петро, зітхаючи. — Треба підрахувати рахунки, зрозуміти, скільки в нас грошей. Влаштуюсь кудись на роботу. Потім, можливо, знову відкрию свою справу…
— Так, — підвелась з дивану Мар’яна. — Сукню я поверну.
— Навіть не думай! — підскочив Петро. — Вона тобі так личить, і тобі так подобається.
— Нічого, — заспокоїла його дружина. — У мене цілий гардероб суконь, та й на день народження Оленки в ній непристойно йти, ти сам казав.
Петро усміхнувся, відчуваючи, як у нього стискається серце.

— Її вартість дорівнює вартості продуктів на півмісяця. Нам це важливіше зараз, — додала Мар’яна. — А потім, коли все налагодиться, я ку— Коли тобі це знадобиться, ми знайдемо ще краще, — сказала Мар’яна, тримаючи ту саму блакитну сукню в руках, а в її очах блищали сльози щастя.