У щасті та випробуваннях

Радість і печаль

— Остапе, глянь, яку сукню купила! Подобається?
Остап підняв очі й посміхнувся.

— Ну-мо, покрутися! Дуже гарна. Тобі неймовірно пасує! — ніжно промовив чоловік.
— І мені сподобалось… Я весь магазин оббігала, думала, піду без покупок! Та в останню мить побачила цю сукню! Я в неї закохалась! Влітку на день народження Софійки в ній піду.

— Ні, у ній не ходи, — надав обличчю серйозного вигляду, сказав Остап.
— Чому? — засмучено спитала Мар’яна.
— Бо тоді ти будеш гарніше за іменинницю. А так не можна.
Мар’яна засміялась, а Остап подумав, який гарний сміх у його дружини.
— Та годі тобі!

Жінка підійшла до дзеркала, ще раз милуючись обновкою. Блакитна сукня справді їй пасувала, на її тлі сірі очі Мар’яни здавались яскраво-синіми.
Остап теж милувався дружиною й відчував, як на душі стає моторошно. Він їй досі не розповів… Не знав, як це зробити. Сподівався, що все налагодиться…

— А ми коли у відпустку збирались? — глянувши через дзеркало на чоловіка, спитала Мар’яна.
— У вересні… — осиплим від хвилювання голосом відповів він.
— У вересні… Треба буде до того часу купальники подивитись. Бо в мене лише два. Цього буде замало.
Остап заплющив очі. Ні, більше приховувати правду не можна. Він хотів її захистити, але розумів — не вийде. Треба говорити.
— Мар’яночко, сядь, будь ласка, — промовив чоловік.

Жінка обернулась, досі посміхаючись. Але потім побачила серйозне обличчя чоловіка, і усмішка зникла.
— Що трапилось, Остапе? — перелякано спитала вона, сідаючи поруч із чоловіком.
— У мене погані новини…

— Господи… Не мучай, що таке? Всі живі-здорові? Мати в порядку?
— Усі здорові! — заспокоїв її Остап. А потім, взявши її руки в свої, промовив: — Моя фірма збанкрутувала.
Мар’яна дивилась на чоловіка, намагаючись усвідомити почуте.

Одружились вони п’ять років тому. Остап був старший за Мар’яну на десять років, але дівчина тоді шалено в нього закохалась. І вік не став перешкодою. Тоді справи Остапа лише почали йти вгору, і ніхто не міг би звинуватити Мар’яну в тому, що вона з ним через гроші. Та й усі, хто знав їхню пару, бачили, як подружжя любить одне одного.
Кажуть, що деякі шлюби укладаються на небесах. Це був їхній випадок. Вони були, як дві половинки одного цілого. У їхньому спільному житті не було ніякого бруду. Не було ані брехні, ані обману.

Після весілля бізнес Остапа стрімко пішов угору. Він почав багато заробляти, і подружжя швидко змінило маленьку двокімнатну квартирку на великий будинок. Завели машини, стали часто їздити на відпочинок. І їхнє і так безхмарне життя стало ще кращим.
Остап вважав, що якщо чоловік вступає у шлюб, він априорі бере на себе зобов’язання утримувати сім’ю. Дружина може працювати, але її гроші не повинні бути основним доходом. Тому він навіть не знав, скільки заробляє Мар’яна. Зазвичай вона все витрачала на себе: салони краси, магазини, різні жіночі дрібнички. Часом Мар’яна закуповувала продукти, оплачувала якісь невеликі рахунки, але це було лише за її бажанням. Основна роль годувальника лежала на Остапові. Йому так було комфортніше.

А тепер він мусив зізнатися у провалі. Та у своїй слабкості.
Остап навіть подумав, що після краху його бізнесу, якщо Мар’яна захоче піти від нього, він її зрозуміє. Бо не виконав свого завдання.
— Як давно все погано? — тихо спитала Мар’яна.
— Кілька місяців. Думав, що випливу, але ні. Сьогодні компанію офіційно визнано банкрутом. Мені шкода…

Остап похилив голову. Йому було соромно дивитись у очі коханій жінці.
— Чому ти мені про це не розповів? — трохи образилась Мар’яна.
— Не хотів тебе в це втягувати. Сподівався, що сам впораюсь.
— Остапе! — обурилась дружина. — Ми ж родина. У радості й у горі, пам’ятаєш? Невже ти думав, що я буду тебе любити у радості, але не підтримаю у горі?
— Я просто не хотів вішати це на твої тендітні плечі, — зітхнув він.
— Гаразд, — з усмішкою погладила його по плечу Мар’яна. — Ми впораємося. Що ти плануєш робити?

— Не знаю, — промовив Остап, зітхаючи. — Треба підрахувати рахунки, зрозуміти, скільки в нас грошей. Влаштуюсь кудись на роботу. Потім, може, вийде знову відкрити свою справу…
— Так, — підвелась з дивану Мар’яна. — Сукню я поверну.
— Навіть не думай! — підскочив Остап. — Вона тобі так пасує, і тобі так подобається.
— Нічого, — заспокоїла його дружина. — У мене цілий гардероб суконь, та й до Софійки на день народження в ній непристойно йти, ти сам сказав.
Остап усміхнувся, відчуваючи, як у нОстап обняв Мар’яну, і в цю мить він зрозумів, що їхнє щастя — це не гроші, а вміння бути разом у будь-якій біді.