Усиновіть дитину-сироту: ви отримаєте власну дитину, яку ніколи не можна вигнати з дому!

Монах сказав: “Усиновіть сироту. Тоді у вас буде власна дитина, але ви ніколи не зможете вигнати усиновлену дитину з дому!”

Родина Стеценків жила на околицях міста, і всіх її членів можна було назвати спадковими кравцями. Усі заможні жителі міста були їхніми клієнтами, тому Стеценки жили досить добре. Ніхто не знав, звідки в їхньому будинку в часи економічних труднощів з’являлися такі якісні тканини, бо вони нікому не розкривали свої секрети. Відразу було зрозуміло, що лише заможні люди можуть дозволити собі користуватися послугами таких майстрів.

У повоєнні роки до Стеценків прийшла дівчина з маленькою дитиною. Жінка була зовсім виснажена і попросила господарів нагодувати її. Але господиня, не звикла мати справу з жебраками, вигнала дівчину за двері. Дівчина сіла біля їхнього паркану, а її дитина почала тихіше плакати, поки зовсім не замовкла назавжди.

Дівчина сиділа під огорожею Стеценків до самого вечора і жодної секунди не відпускала мертве тіло своєї дитини. Ніхто не знає, куди вона потім пішла, але з часом Стеценки зіштовхнулися з такими бідами, про які не можна було би й говорити.

Люди казали, що це Бог їх покарав за те, що не допомогли тій нещасній дівчині. Усі жінки родини Стеценків народжували мертвих дітей. І навіть якщо дитина виживала, вона потім дуже хворіла.

Матір і батько любили свою доньку Аліну більше за все на світі. У них було троє дітей, але сини померли ще в дитинстві.

Вони завжди з пильною увагою ставилися до всіх кавалерів їхньої доньки, бажаючи її майбутньому чоловікові статусу в суспільстві.

Після того як один із женихів, санітар швидкої допомоги, почав вживати до Аліни насильство, батьки одразу наказали їй розірвати ці стосунки. Вчитель математики також їм не сподобався. Стеценки мріяли, щоб їхня донька знайшла джентльмена з далекого міста, адже їх безперестанку переслідувала родинна легенда.

Дідусь Аліни мріяв, щоб його внучка вийшла заміж за юриста, суддю або іншу важливу особу.

– А як же кохання? – жартувала дівчина.

– Чоловік любить гроші, але до всього іншого може звикнути!

– Ти любив бабусю?

– Моя жінка походила з багатої родини: гроші до грошей ідуть!

Аліна вийшла заміж за сина високопосадовця з сусіднього міста.

Усі родичі дівчини були задоволені таким шлюбом. Молодята почали жити в новому будинку. У них було все, але не було дітей. Дівчина пройшла обстеження у багатьох лікарів, які лише розводили руками.

Одного разу якась жінка порадила Аліні відвідати монастир, де живе старий, який допомагає бездітним парам. Незважаючи на те, що Стеценки не вірили в чудеса, вони вирішили спробувати. Дівчина, її мати та батько розповіли старцю, з яким горем вони до нього прийшли. Монах слухав так, наче розумів, що його гості не розповіли всієї правди, адже вони приховують цей гріх навіть від себе самих. Він вислухав, а потім сказав:

– Вам потрібно зробити благородний вчинок.

– Скільки ми повинні заплатити? – запитав батько.

На обличчі монаха з’явилася усмішка.

– Це не гроші, жертва не матеріальна.

– Ми згодні на будь-які витрати, – відповів він.

– Усиновіть сироту, тоді у вас буде власна дитина, але ви ніколи не зможете вигнати усиновлену дитину з дому!

Монах якось сумно розмовляв зі своїми гостями. Він знав, що правильно вчинив, давши їм таку пораду.

Стеценки довго роздумували, чи варто робити так, як сказав монах, але потім вирішили та усиновили дволітнього хлопчика.

Коли дитині виповнилося п’ять років, Аліна завагітніла, і Стеценки почали наполягати, щоб хлопчика повернули в дитячий будинок. Чоловік Аліни був проти цього і попросив, щоб хлопчик залишився з ними, але його дружина була невблаганною.

Аліна мала ось-ось народити і тому сказала чоловікові, що під час її перебування в лікарні її батько поверне дитину назад до дитячого будинку. Чоловік був проти цього і вмовляв кохану цього не робити.

Наступного ранку, коли жінка сходила сходами, вона впала і втратила дитину.

Вона звинуватила всиновленого сина в своєму нещасті та наказала чоловікові негайно позбутися його. Вона кричала, що ненавидить цю дитину, бо це він позбавив її сина. Але без вагань чоловік зібрав свої речі та речі хлопчика і переїхав жити до своїх батьків. Пізніше він одружився з дівчиною, яка дала йому двох синів. Батьки дуже люблять усиновленого хлопчика і називають його «охоронним ангелом».

Стеценки, натомість, звинувачують свого колишнього зятя в усьому, що з ними сталося, адже він покинув дружину і забрав з собою сина. Аліна плакала, але він не пошкодував її…