Connect with us

З життя

В полоні у власних онуків

Published

on

Володарка власних онуків

Все своє життя я присвятила дітям. Коли чоловік залишив мене ще в юності, вся відповідальність за виховання двох доньок лягла на мої плечі. Вони були моїм ясним промінням, моїм натхненням, суттю кожного дня. Щоб нагодувати, взути та вдягнути їх, я працювала на двох роботах, майже не спала, постійно жила між домом, школою, магазинами та лікарнями. Моя мама була єдиною опорою — вона доглядала за дівчатками, коли я була на змінах, слідкувала за їхніми заняттями, вчила їх життя. А я… майже нічого не пам’ятаю з тих років, окрім втоми, безкінечної метушні і тиші всередині.

Потім захворіли батьки — один за одним. Я бігала між домівкою, лікарнями й роботою, втрачаючи сили, але не здавалася. І ось зараз, коли мені вже перевалило за шістдесят, я нарешті на пенсії. Наче має бути радість — виростила, поставила на ноги, дала освіту, відпустила у власне життя. Обидві доньки одружені, у кожної по дитині, а у молодшої навіть двоє.

Коли з’явилися онуки, я з радістю запропонувала свою допомогу. Здавалося, що я, яка пройшла через усі труднощі материнства, як ніхто розумію, як важко з малюками. Я дійсно люблю проводити з ними час — вони такі щирі, такі справжні. Їхній сміх наче повертає мене в молодість, робить молодшою. Я щаслива бути з ними. Але в якийсь момент я усвідомила: я більше не бабуся — я няня на повний робочий день. І без жодної платні та вихідних.

Мої доньки будують кар’єри, ходять у салони, зустрічаються з подругами, подорожують зі своїми чоловіками. А я — я постійно вдома, з одним або трьома дітьми водночас. Не тільки у будні, але й у свята. Жодного Нового року за останні п’ять років я не провела у спокої чи з книжкою. Я весь час на вахті — годую, переодягаю, заспокоюю, витираю носи і збираю іграшки. Онуки чудові, але сил у мене вже не так багато. Я втомилася.

Я не хочу здаватися невдячною матір’ю чи бабусею. Я все ще готова допомагати. Але це має бути за взаємною згодою, а не як обов’язок. Чому ніхто не запитує: «Мамо, а як ти почуваєшся? Чи хочеш ти на вихідних бути з онуками, або, можливо, краще відпочити, зустрітись з подругами, сходити до театру?»

Так, я мрію про театр. Про тиху прогулянку парком, де я не біжу за малим із розв’язаним шнурком, а просто йду і дихаю. Я давно хочу поїхати в Карпати. Звучить наївно, але я завжди мріяла побачити Карпати навесні — коли гірські схили вкриваються цвітом, коли повітря ще чисте і прозоре. Я дивлюсь на фотографії в інтернеті і думаю: «Невже я так і помру, так і не вибравшись із цих чотирьох стін, наповнених дитячим плачем і кашами?»

Я боюся піднімати цю тему з доньками. Боюся образити, зруйнувати тендітний баланс. Бо вони можуть сказати: «Ти ж сама пропонувала». Так, пропонувала. Але не говорити про стриману доглядальницю.

Я не хочу, щоб мої онуки зростали з думкою, що бабуся — це людина, яка завжди поруч, але яку не помічають. Мені важливо, щоб вони знали — у бабусі теж є життя, мрії, інтереси.

Я не прошу багато. Хай мої доньки зрозуміють, що я не вічний двигун. Що любов до онуків не означає повної відмови від себе. Що я маю право на особистий час.

Можливо, хтось прочитає мої слова і впізнає в них свою маму. Можливо, перед тим як залишити дитину у бабусі «на кілька годин», ви запитаєте: «A ти, мамо, чого хочеш?»

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

16 + 9 =

Також цікаво:

З життя15 хвилин ago

Старые чувства, новая связь

**Дневник. Прошлое, любовь и новый союз** Тихо потрескивали дрова в печи, когда мы с женой Татьяной сидели за столом в...

З життя44 хвилини ago

Никогда не пересекались…

Алина с первого взгляда осознала свою роль в жизни Дмитрия. Не женой, не матерью его наследников, не законной спутницей. А...

З життя46 хвилин ago

Неожиданный букет и судьбоносный поворот

Случайный букет и поворот судьбы Оксана сидела одна в своей тесной квартире в городе Клину, когда тишину нарушил резкий звонок...

З життя55 хвилин ago

Её звали Алёна, она была бывшей коллегой. За несколько часов до ужина муж позвонил: «Надо поговорить»

Когда-то её звали Лидия, и она была его бывшей сослуживицей. За несколько часов до торжественного вечера муж позвонил и сказал:...

З життя56 хвилин ago

Скрытые тайны семьи на пути к счастью

Семейные тайны и дорога к счастью Вера Степановна купила на базаре в селе Бережки корзину душистой, спелой малины и решила...

З життя1 годину ago

Следы прошлого: начало нового пути

Тени прошлого и новый путь Людмила вернулась с работы в свою квартиру в микрорайоне Берёзки. Открыв дверь ключом, она застыла...

З життя1 годину ago

Помогать или лишиться наследства: ультиматум, раздирающий семью

Татьяна сидела за грубым дубовым столом в своей квартире в Томске, сжимая в пальцах фарфоровую чашку с остывшим чаем. Её...

З життя2 години ago

Свекровь чуть не поставила под угрозу здоровье моего сына, а муж только пожал плечами…

Свекровь чуть не погубила моего сына своей «заботой». А муж просто развёл руками… Сегодня снова думаю, как объяснить Анне Петровне,...