З життя
Ваша вказівка змусила його покинути мене. Що тепер Ви від мене хочете?
“За вашим наказом Гена мене залишив. Що ви зараз від мене хочете?” — голос Ярини дрижав від крижаного гніву, коли вона дивилася в очі жінці, яка колись зламала її серце. Раніше грізна і владна колишня свекруха тепер стояла перед нею — згорблена, безпорадна старенька. Десять років тому ця жінка зруйнувала її життя. А тепер просить допомоги. Це жорстока гра долі чи шанс нарешті поставити крапку?
Ярина ступила в темний передпокій і зупинилася. Скрипучі кроки, важке дихання, запах старості та самотності. Двері відкрила не та Клара Антонівна, яку вона пам’ятала — статна завідуюча лікарнею з холодним поглядом. Перед нею стояла незнайома старенька в потертом халаті, ледь тримаючись за стіну. “Яриночко, я боялася, що ти не прийдеш!” — голос дрижав, та Ярина впізнала його. Це була вона. Та сама. Але що з нею стало? І чому саме зараз, після десяти років мовчання, вона покликала її?
Кухня зустріла її гулким мовчанням і крапанням крана — ніби метроном відраховував останні секунди перед чимось невідворотним. “Інсульт. Місяць тому. Сама не справляюся”, — Клара Антонівна впала на стілець, її руки тремтіли. Ярина оглянула занедбану квартиру. Де Геннадій? Де її ідеальний син, заради якого вона колись розчавила їхній шлюб? “У Німеччині. З Владою. Їм не до мене”, — голос свекрухи став тихіше, майже розчинився в повітрі. Ярина стиснула кулаки. Її залишили. А тепер залишили і цю жінку. Але чому серце все одно стискається від жалю?
Учора увечері, отримавши повідомлення від Клари Антонівни, Ярина ледве не видалила його одним рухом пальця. “Приїдь. Прости мене”. Десять років — ні слова, ні звуку. З того дня, як Геннадій, її перше кохання, сказав: “Пробач. Так буде краще”. Вона пам’ятала все: лікарняні коридори, запах хлору, його м’яку усмішку, коли просив підготувати перев’язувальну. Молоденька медсестра і лікар-ординатор — їхня історія могла б стати гарною казкою. Але Клара Антонівна вирішила інакше. “Зосередься на кар’єрі, Гена. Вона не твого рівня”. І він слухався. Як завжди. А тепер Ярина стояла тут — перед жінкою, яка вкрала у неї мрію. Чи… подарувала нове життя?
“Розкажіть, що сталося”, — Ярина сіла навпроти, намагаючись не виявити тремтіння в голосі. “Вранці не змогла встати. Права сторона відмовила. Думала, впораюся сама, але…” — Клара Антонівна раптом замовкла. А потім додала: “Я ж не відразу зрозуміла, що накоїла. Коли руйнувала ваш шлюб, думала — роблю краще для Гени. А тепер він у Німеччині, живе в тіні Влади. Я залишилася одна”. Ярина завмерла. Що? Це зізнання? Жінка, яка завжди вважала себе правою, тепер дивиться на неї з благанням і… жалем? “Я зруйнувала не тільки твоє життя, Яриночко. Але і своє”. У цей момент щось клацнуло. Все, що Ярина знала про минуле, перевернулося. Невже той біль привів її до щастя, а Клара Антонівна сама стала жертвою своїх амбіцій?
Телефон у кишені Ярини завібрував. “Дмитро”. Її чоловік, її опора. “Дорогий, затримаюсь. Куплю все, цілую”. Вона усміхнулася, згадавши, як він з’явився в її житті — високий, загублений, з букетом квітів через тиждень після випадкової зустрічі в клініці. У них донька, друга дитина на підході. Щасливе життя, про яке вона і не мріяла після розлучення. А перед нею — старенька, яка це життя зруйнувала. І тепер просить: “Допоможи. Більше нікому”. Ярина закрила очі. Допомогти тій, хто її зрадив? Чи піти, залишивши її тонути в самотності? Крапання крана ніби шепотіло: “Розв’язуй. Розв’язуй. Розв’язуй”.
Ярина згадала ті сімейні обіди, де Клара Антонівна вихваляла Владиславу. “Гена, вона публікує третю статтю!” А потім розлучення. Геннадій пішов до тієї, кого обрала мати. Але тепер Ярина бачила: він не став щасливим. “Став чужим”, — тихо сказала Клара Антонівна. А Ярина? Вона знайшла Дмитра — чоловіка, який не живе в чиїсь тіні, а будує їхнє спільне майбутнє. І раптом свекруха запитала: “Ти щаслива?” — “Так”, — відповіла Ярина, поклавши руку на живіт. “А я ні”, — голос Клари Антонівни затремтів. У цей момент Ярина зрозуміла: прощення — не для неї. Для себе.
“Давайте подивимося виписки”, — Ярина взяла папку з документами. Вона залишилася. Не з жалості — з почуття обов’язку. Медсестра в ній перемогла. Через тиждень вона привела доглядальницю, домовилася про медсестру для уколів. Клара Антонівна мовчала, шматаючи серветку. Горда жінка, яка колись називала її “недоробленою медиком”, тепер приймала допомогу. Але в її очах було щось інше. Не вдячність. Туга. “Гена дзвонив. У Влади премія”, — сказала вона колись. “А про вас запитав?” — “Ні”. Тиша. Ярина раптом зрозуміла: цій жінці потрібно не тільки догляд. Їй потрібне тепло. Але чи заслуговує вона на нього?
Зима змінилася весною. Клара Антонівна зміцніла, почала ходити з тростиною. Ярина заходила рідше — живіт ріс, вдома чекали Дмитро і донька. Останній візит був коротким. “Гена дзвонив. Влада знову відзначилася”, — свекруха дивилася в пустоту. “А ви як?” — “Краще. Дякую”. Ярина пішла, залишивши її в тиші з крапанням крана. Вдома вона переповіла все чоловікові. “Ти впевнена, що вчинила правильно?” — запитав Дмитро. “Так. Не для неї. Для себе”, — Ярина лягла поруч із ним, відчуваючи, як заворушилася дитина. А в пустій квартирі Клара Антонівна дивилася на падаючий сніг і думала: “А що, якби я тоді вибрала інакше?” Два світи, дві долі. Один біль — і одне прощення, яке змінило все. Але чиє життя все-таки було зруйноване? Її? Чи тієї, хто пішла, щоб жити далі?.
“My Wife’s Mum Is Loaded—We’ll Never Need to Work!” My Friend Tom Was Sure His Rich Mother-in-Law Would Provide Forever, But Life Had Other Plans
Mate, let me tell you a story about my friend, James. Hes always been the type to look for an...
I Lost the Will to Help My Mother-in-Law After Discovering What She Did—But I Also Can’t Bring Myself to Leave Her Alone
I lost the urge to help my mother-in-law when I found out what shed done. But I cant just leave...
“We Really Should Have Prepared for the Baby’s Arrival Sooner! – My Unforgettable Hospital Discharge: My Husband Left Everything Till the Last Minute, the House Was a Mess, and Nothing Was Ready for Our Newborn—Should I Blame Him, My Family, or Myself?”
You should have got everything ready for the baby sooner! My leaving the hospital was rather unusual. My husband was...
“I Don’t Want to Be a Mum! I Want to Go Out!” – My Daughter’s Confession That Shook Our Family My daughter became pregnant at 15 and kept it a secret for months. My husband and I only found out when she was five months along—abortion wasn’t an option. We never learned who the baby’s father was; she barely remembered his age. We were devastated, but our daughter insisted she wanted to be a mum. I knew she didn’t understand what that meant. After a difficult birth, she quickly lost interest in her son, leaving me to care for both of them. When I begged her for help, she replied, “You love him, so adopt him! I’ll be his sister—I want to go out, have fun with my friends, go clubbing!” We feared postnatal depression, but it turned out she simply felt no maternal bond. We eventually became our grandson’s guardians as our daughter grew distant, leaving at night and ignoring her child. For years, nothing changed—until, suddenly, everything did. Our grandson thrived, and one day his mother’s heart melted. She became a devoted mum, cherishing every moment and declaring, “I’m so happy I have a son—he’s the most precious thing in my life!” At last, our family found peace and happiness.
“I don’t want to be a mum! I want to move out!” my daughter tells me. My daughter fell pregnant...
This Is Exactly What I Did When I Found Two Cruise Vouchers in My Husband’s Pocket—One of Them Was in Another Woman’s Name
Honestly, you wont believe what happened. So, this is what I did when I found two vouchers for a sea...
I Paid the Price for My Son’s Happiness: How I Chose and Won the Perfect Daughter-in-Law for My Beloved Son
I paid for my sons happiness For a long time, I wrestled with the thought, but eventually decided I would...
For About an Hour, I Watched Two Soon-to-Be Parents—Barely Out of Sixth Form—at the Gynaecologist’s Waiting Room Recently, I had an appointment with my gynaecologist. As usual, there was a queue and the doctor was running late. Behind me stood a heavily pregnant girl, about eighteen, accompanied by the soon-to-be dad of the same age. These “parents” paid no mind to the queue and acted as they fancied. The father was loudly giggling up and down the corridor because he was having a son: – Isn’t it brilliant, it’s a boy? Heeeeeeeeeeee… He said this about ten times, then suddenly realised: – Oh, we haven’t named him yet! Let’s name him after one of the doctors! He paced the hallway, reading off doctors’ names and making comments on each. On completing his ’rounds’, he plopped down next to the girl, still giggling. An elderly woman passing by politely asked him: – Young man, would you please calm yourself? The lad looked at her, baffled, and replied: – Granny’s pregnant too! Hoo-ha-ha-ha… His girlfriend giggled softly, both of them with equally vacant expressions. With some effort, I managed not to start an argument with the pregnant girl. Next, the soon-to-be dad launched into a new topic—food. – I’m famished! Ya-ya-ya-ya-ya… – I’m hungry, and it’ll be another half hour in this queue… – Let’s go get sausage rolls! We’ll come back after! – I don’t want sausage rolls. – You’ve become so picky! Hoo-ha-ha-ha… Everyone’s head was pounding from listening to them, but thank goodness, the pair finally left—I don’t know if they went for sausage rolls or pasties, but that was irrelevant. The important part was that they were gone. With horror, I thought about what kind of upbringing their child would get. Chances are, that child will turn out just as poorly raised. Maybe the grandparents will step in, but if they raised these two, I doubt things will be any different with the grandchild.
For nearly an hour, I watched the soon-to-be parents, both barely out of sixth form. Not long ago, I had...
I Used to Accuse My Husband of Living in My House—One Weekend He Packed His Bags and Left
I gave my husband an earful, accusing him of living in my flat. One weekend, he quietly packed his bags...