Connect with us

Storie di vita

Вчора таксі привезло водія, що вразив мене до глибини душі.

Published

on

Вчора викликала таксі, і мене вразив водій, який приїхав. Вразив настільки, що другий день не можу про нього не розповідати:

Сідаю в авто. Водій посміхається, а я в телефоні, вирішую робочі питання.

– Вам не дме?
– Ні, дякую, все добре.
– Ви не змерзли?
– Ні, мені справді комфортно.
– Хочете цукерок? Я тільки-но купив у магазині. Такі смачні! Обожнюю їх! Зазвичай не пропоную пасажирам, це не завжди доречно. Але вам захотілось. Зрозумію, якщо відмовитеся. Хочете?
– Хочу!

Віддав мені цілу коробку. Пожартувала, що розумію, чому у нього такий високий рейтинг. Зупиняємося на світлофорі, поруч проходять хлопці з квітами.

– Любите квіти?
– Люблю.

Зупиняє хлопців, купує мені квіти. Очі на лоба лізуть. Їду, усміхаюся… приємно… Намагалася зрозуміти, що відбувається – ранок, ще сонна.

Почали говорити про дітей. У нього дочка на другому курсі університету в Польщі. І коли він сказав наступне, моя щелепа відвисла.

«Знаєте, Олеся. Я так радію, що у мене є дитина. Дружина. Робота. Мені це реально подобається. Дочка дзвонить, просить грошей на якісь речі. Ну, вона ж у Польщі. Сумує. А я поповнюю їй картку, і так на душі легко. Просто радість! Що я для своєї дитини зробив щось приємне. Уявляю, як вона там якісь хусточки купе, піцу з друзями замовить, їй на все вистачить. І мені від цього тепло.

А ще знаєте, коли я відвожу дружину на манікюр (на хвилинку, так?), я сам оплачую. І так радію! Вона ж потім цей манікюр мені ще два тижні показуватиме і усміхатиметься. І мені від цього так добре, ви собі не уявляєте. Я ж для сім’ї щось хороше зробив! І мені від цього так на душі добре.»

На цьому етапі я вже забула про всі вхідні на своєму телефоні.

«А знаєте, так мало щасливих людей на вулицях! Дивлюсь на пішоходів, і майже не бачу “своїх”, усміхнених. Усі такі похмурі та напружені. Ви взагалі перша, хто усміхнулась мені за останні кілька днів з пасажирів.

Нещодавно зустрів знайомих. А у них двоє дітей – у першому класі та в третьому. І вони скаржилися, як дорого дитину до школи зібрати, а речі купити, підручники, форму, курси…»

Розповідали хвилин п’ятнадцять, а на них обличчя не було.

А я запропонував рішення. Знаєте яке?

Сказав – йдіть у найближчий дитячий будинок і здайте туди своїх дітей, якщо вони для вас проблема. І у вас не буде проблем ні зі школою, ні з формою, ні з підручниками. Вони у відповідь – “ні, ну як це… так не можна… ми ж їх любимо, це ж наші діти…”

Ну ось ваші діти – значить, будьте вдячні за те, що Бог дав вам здорових, живих красивих дітей. Багато людей мріють про це і на всі гроші світу готові, а у вас цей дар вже є. Подарунок долі. Любіть їх – робіть все для них. І робіть так, щоб вони про це “все” навіть не дізнались. Не любите – здайте в дитбудинок.

Що ви скаржитесь?

Настільки щасливі люди, а зовсім не помічають свого щастя. І в більшості так, правда?…»

Він ще про щось розказував далі. Я мовчала, слухала (це рідко буває), і моєю головою проносились фрази «оплачую манікюр дружині й радію», «роблю щось для дитини й радію».

Зрозуміла, що цей Водій не підприємець, не інвестор, не політик. Він не входить у жодні ТОП 100 чоловіків, як багато моїх знайомих. Його немає на обкладинках. З ним не беруть інтерв’ю. Він навіть не заробляє, як я.

Але в його житті більше, ніж у всіх інших! Любові, світла – справжнього світла, не телевізійного! – більше, ніж у всіх людей, яких я коли-небудь зустрічала. Взагалі.

Я дивилася на чоловіків зі свого оточення і думала, що це нормально. Бути вічно з кислим обличчям (ти ж у великому бізнесі), або не усміхатись, бути вічно зайнятим і незадоволеним, не вміти радіти, або говорити жінкам «ооо, знову на свої салони гроші висмоктуєш з мене», або ставитись до життя, як до боротьби та випробування.

Вийшла з машини з квітами, цукерками та супроводжена 100500 компліментами. Цікаво, він так масштабує свій світло на всіх людей? Вийшла і зрозуміла, що мені світло!!! Такий великий урок. І таке космічне ставлення до життя.

Я таких інсайтів і прояснень після тренінгів ніколи не отримувала.

Вчителі поряд!

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять − сім =

Також цікаво:

EN3 хвилини ago

The $150 the Churro Cart Made Off Kate Hudson’s Kiss Scene on Ninth Avenue

I've run my cart on the corner of West 45th and Ninth for eleven years. Coffee, churros, the occasional bacon-egg-and-cheese...

EN48 хвилин ago

Seven Years in the Shadows, One Night of Courage

At one in the morning, a boy walked into the police station on Elm Street in Rockford, Illinois. He gripped...

EN3 години ago

The Dog Who Knocked Over a Folding Table on East Passyunk

I run the front counter at a vet clinic on East Passyunk in South Philly, and most of what I...

Storie di vita4 години ago

Quando erano piccoli, desideravo continuamente qualche minuto di silenzio.

«Figli miei, quando non ci sarò più, promettetemi che non diventerete degli estranei che si incontrano soltanto ai funerali.» È...

Storie di vita4 години ago

Quando non ci sarò più, chi riunirà i miei figli attorno alla stessa tavola? Il desiderio di una madre per il loro futuro

Vorrei dire loro qualcosa che forse non sono mai riuscita a esprimere fino in fondo, perché noi mamme, a volte,...

EN5 години ago

The Coat I Never Brought Back to Walter Hayes

I was standing on a folding stage behind a ribbon the color of a stop sign, and a reporter from...

Storie di vita7 години ago

Mi chiamo Patrizia, ho cinquantotto anni e vivo vicino a Ferrara. Quando ho sposato Roberto, avevo soltanto ventotto anni.

Dopo trent’anni di matrimonio, mio marito mi ha annunciato di aver finalmente conosciuto il vero amore. Mi sono chiesta che...

Storie di vita7 години ago

Erano così deboli che riuscivo a sentirle soltanto avvicinando il viso.

Quando avvicinai la mano, il gattino appoggiò la sua minuscola zampetta sul mio dito, abbassò la testa e cominciò a...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.