Вечірній дзвінок, що змінив усе.

Пізно ввечір зателефонував Мар’ян, мій син. Я підняв трубку і почув голос дочки:
— Тату, це я Тетяна. У мене біда! Мене викинула з дому дочка. Завтра рано вранці я приїду до вас і оськаюся.
— Послухай, Тетяно, у тебе вже немає батьків і немає батьківського дому.
— Що? — перебила мене Тетяна. — Що ти брешеш?
Як так немає дому? Я ж єдина ваша дочка, маю право на це помешкання! — злякалися ти по трубці.
— А ось так, — спокійно відповів я, — нема у тебе будинку. Ми подарували все Марині, тепер вона тут господарка, а ми з тобою знайомих не знатимемо. Ти нам не дочка.
Порався вже сюди! Ти зруйнувала все! — урвав спробу нашого діалогу. Після того, що зробила Тетяна, я мала повне право все це сказати їй.
Стояв біля вікна, раптом згадав, як і наша історія почалася з телефонного дзвінка.
Цей проклятий дзвінок пролунав рано вранці. Я стрибнув із ліжка, помчав до телефону.
— Я слухаю!
З іншого кінця дроту прозвучав приглушений стогін.
— Ало, ало, я вас слухаю. Хто це?
— Тату, це я Марія.
— Маріє, ти чого мене лякаєш. Та побач же, який тут час?
— Видумала. Тату, сьогодні я ложуся до лікарні, у мене ще одна операція, і мені страшно за сина. Прошу, Маріє, не залишайте Павла одну, не покидайте його в дитячому будинку.
Моя сестра Ольга завжди була незвичною людиною, з незвичною уявою та дивними вчинками. Але сьогодні все пройшло всі межі.
Відволікали телефон, зрозумівши, що сталося щось важливе, але мені не встигало до цього привести. Захвилювався.
— Маріє, чому не сказала раніше, чому саме зараз? Що в тебе? Куди кладуть?
Ольга багато років страждала, але не хотіла нічого з цим зв’язувати. Останній місяць біль наростав, вона відступила від життя і майже відчула пригнічення. Діагноз був не утішений.
Срічно треба була операція. Сестра не мала жодної змоги зізнати про це мені. Я їй постійно допомагав, підтримував грошима й виступав за матір. А ось тепер знову гру на шию кидає свої проблеми й малолітнього сина.
— Маріє, результат операції не забезпечений, умоляю, не залишайте Павла одного.
Через десять хвилин вже були в лікарні. Операція ще не розпочалася, але побачити Ольгу не встигли. У коридорі сидів, складений купкою, Павло. Я підійшов і обняв його.
— У мамині буде мучитися? — з плачем на очах спитав хлопчик.
— Ні, мама нічого не відчує, вона буде спати.
Через чотири години вийшов лікар і повідомив, що моя молода сестра померла.
Взяли Павла й приїхали додому. Я пішов до кімнати сина і повідомив, що у Павла померла мати, і тепер він оськається з ним. Тетяна недовірливо поглянула на мене і замовкла.
Через десять днів він викинув з кімнати речі Павла й заборонив приходити сюди.
Розмова з сином була напруженісінькою, він настає на своє, запропонував, щоб кожного разу викидати Павлині речі, якщо його помістити сюди.
Щоб не було ворожнечі, ми віддали синові свою кімнату, а самі оськалися в залі.
Павло був сиротою. Від Ольги ми так і не дізналися, хто батько хлопчика. Тепер його доля залежала від нас. Тому ми ніколи не робили відмінностей між Тетяною і Павлом. Вони обоє були нашими дітьми.
Проїлися час. Тетяна закінчив військову академію, вийшов звідтам на пропозицію. Свого знайшов і докорів серця не мав — Галинка була статусною людиною, старша Тетяни, але молодість їй підходить. Я не смутився, коли вона переїхала до Галини.
Через місяць повідомила про весілля.
— Тату, тільки я дуже прошу, щоб ця ваша любимиця с задимом не приїхала. Не хочу її бачити.
— Тетяно, так не можна, Павло в будь-якому разі твій брат. Не запросити його — значить обірвати відносини з нами.
— Його на моїй веселці не буде! — категорично заявив Тетяна.
— У такому разі я з Марією теж не поїдемо.
— Ідеально! Між нами угодою.
Розплакався, але потім зібрався з думками й повідомив про своє рішення поїхати в Ялту в якийсь санаторій.
— А як же весілля Тетяни? — здивовано спитав Марійка.
— Ніяк, нас там не запрошені.
— Павло, допоможи мені знайти санаторій.
— Ми їдемо відпочивати? — спитав Павло.
— Так, хлопче мій, ми це собі вже дозволимо.
— УРА! — радісно вигукнув синові, кружляючи по кімнаті.
Залишилися в трьох. Павло закінчив школу, вступав до інституту. Зробив це на вищій ступені й став студентом архітектурного коледжу. Мати його була Марія — відома в місті художниця. Він пішов по її стопах.
— Або по стопах свого батька, — говорити Марійка, підозрюючи одного відомого у місті молодика в тому, що у Павла батько.
Я цим не займався. Павло був нашим сином.
Через рік відзначали день народження Павла. І ось у цей день моїй дружині стало погано. Вона задерев’яніла, втратила свідомість. Викликали швидку допомогу, Марійка везли до лікарні.
Лікар повідомив нам, що ситуація вельми серйозна. Моя дружина боліла, і лише одне ліків могли їй допомогти. Лікарі могли замовити це лічильник і привезуть його за три дні. Проблема в тому, що за ці ліки треба виплатити окровипну суму. Ми були в розпачі.
Позвонив Тетяні, знаючи, що її чоловік іще з настроєм біль. Він добре може нам одеськи.
Телефон зняв Тетяна. Я розповів їй про нашу біду.
— Тетяно, привіт, дочка. Я звоню, бо твоя мати хвора і геть потрібна одне імпортне ліки, вартість, якого навіть важко вимовити. Хотів би запозичити цю суму.
Довге мовчання Тетяни мене засмутило. Коли вже хотів повторити запитання, вона відповіла:
— Добре, тату, я поговорю з Галиною, вам перезвоню.
Чекати звінка довелося довго. Тетяна перезвонила лише через час.
— Тату, у мене ось що виходить. Стосовно, Галинко купує мені секс-машину, вона багато років обіцяє. І я не можу знехтувати умовою, яке вона мені поставила. Або вона мені купує машину, або ми віддамо гроші вам.
— Тетяно, ми вам погасимо, не хвилюйся.
— Тату, не будь дурний! Я ж не знаю, коли ми зможемо. Ти ж понять, що я не побачу це авто, як власних вух.
— Ти чуєш, що ти говориш, Тетяно? Твоя мати може померти. Вона потребує вашої допомоги.
— Я нічим не можу допомогти. Взяти кредит, гляньте! Наші з вами не пов’язані.
Телефон впав з моїх рук. А я сам готовий був впасти в обморок.
— Тату, що з тобою?
Хлопчик підскочив до мене і підтримав. Я бився плакати.
— Послухай, Тату, продамо мамину квартиру. Я все одно не буду там жити — там навіть п’ять хвилин тягти важко. Не обіцайте, головне, щоб мама жила. Продамо й ви отримаєте аванс, який зможете передати лікарям.
— Ти гарна людина, ми не маємо права це зробити, бо це твоя квартира. Якби тут була твоя мати, вона з цим згодилася?
— Тату, ти ж інтелігентний чоловік. Що зараз, хай що сказала б моя мати. Мама в небезпеці, її життя в небезпеці. Це головне. Треба приймати рішення швидко й мудро, — емоційно казав Павло.
Обняв сина й не зміг жодного слова відшепованого. Я зрозумів, що це єдиний шанс врятувати Марійку.
Продали квартиру в той же день. Купець дав аванс. Поки оформляли усі документи, сплатили потрібне ліки.
Привезли через два дні. Лічильник допоміг. Наш Павло врятував життя Марійці. Уже через місяць Марійка була на ногах. Наше щастя було безмежним.
Після того, як Марійка відновилася, ми прийняли рішення переписати квартиру на Павла. Пішли до нотаріуса, переписав усі документи. Син був дуже вдячний. Із залишків грошей додали до рахунку.
Жили разом, раділи життю, коли вночі пролунав дзвінок.
Це дзвонила Тетяна, щоб повідомити, що повертається додому. Галинка викинула її з дому і викинула їх з будинку.
Відповів відмовою.
— У нас одна дочка — Павло. — сказав і висунув трубку.
Через пару років Павло вийшов заміж. Орест — фермер. У нього великий будинок у селі. Його господарство було успішним і принесло міні непогане. Мріяв ось про консервного завод.
Донька запрошувала нас ось до себе, але вирішили, що краще буде, якщо ми просто відвідаємо їх кілька разів на тиждень.
Нас завжди ждала наша гарна, зручна кімната. Марійка з Орестом підружились, часом їхали на рибалку. Марійка, де мог, допомагав йому в устрій господарства. Павло створив проект малий консервного заводу. Усі ми жили душа в душу, великою, дружньою родиною, хоча й не завжди разом. Про синові Тетяни відомо тільки в день її весілля. У цей день ми з Марійкою поїжджали до Ялти в санаторій, точнісінько в той, в який її ще з тієї давньої пам’яті. Квитки брали Павло. Іноді супроводжувала нас.
Кожного разу у цей день думав, як я зміг виховати сина хама, який життя з батьків ставляв нижче елітного автомобіля. А Павло, сирото, втративши рано матір, цінував нас вище вся. Готовий був віддати все, що має, за наше щастя.