Весілля старшого брата

Свадьба старшого брата

Смужка неба над обрієм уже палахкотіла рожевим, скоро повстане сонце. У купе всі спали, тільки Родіону не спалося — тільки він спостерігав за народженням нового дня. Лежав на верхній полиці й дивився у вікно. Все частіше миготіли села, станції з порожніми перонами. Невже скоро він буде вдома?

Відчинені двері від’їхали вбік, у купе заглянула провідниця.

— Через півгодини ваша станція. Стоянка дві хвилини, — сказала вона й зачинила двері.

Родіон чув, як вона будила когось у сусідньому купе. Він знову повернувся до вікна, але чарівність світанку вже розлетілася. Він сів, потім легко стрибнув униз. Чоловік на нижній полиці зітхнув і відвернувся до стінки.

Родіон узяв рушник і вийшов у коридор. У більшості купе двері були відчинені — спекотно. Десь інші пасажири також прокидалися.

Туалет був зайнятий. Він відвернувся до вікна. Чотири роки його не було вдома. Його не чекають, бо не знають, що він їде. Вирішив зробити сюрприз, а тепер думав — надарма. Сам знервувався, не спав увесь шлях. А що буде з мамою, коли побачить його на порозі?

Після смерті батька у неї часто підскакував тиск. Від радості, як і від горя, серце може дати збій. Треба було хоча б Мишці подзвонити, попередити. Той би маму підготував.

Родіон повернувся в купе, одягнувся, взяв рюкзак. Коло дверей озирнувся — чи не забув чого. Став біля вікна у проході, чекаючи своєї станції.

Михайло. Мати завжди називала його тільки так. Після смерті батька він зайняв його місце в сім’ї. Звикла раніше до всього радитися з чоловіком, тепер мати так само йшла за порадою до старшого сина. Пишалася розумним і серйозним первістком.

А Родіон завжди був Родькою — молодшим, бешкетником, жартівником. Йому здавалося, що мати любить Михайла більше. А от батько — більше любив Родьку.

— У кого ти такий? — дивувалася мати, коли бачила в його щоденнику зауваження за поведінку.

— Хтось у сім’ї має бути дурником. Як у казці. Не бійся, прийде час — і ти мною пишатимешся, — хвалився Родька.

Мати зітхала.

Михайло закінчив школу із золотою медаллю, вступив без проблем на економічний факультет. Вчився відмінно, мати пишалася ним і ставила брата Родьці за приклад. А той любив грати у футбол, ходити в кіно, читати книжки про піратів і фантастику, мріяв стати мандрівником.

Родьку бентежило й дратувало мамине захоплення старшим братом. Коли вона хвалила Михайла, наводила його як зразок, йому кортіло зробити все навпаки, щоб досадити. Він такий, який є, і не збирається наслідувати брата, хоча й визнавав його розум.

Коли Михайло закінчив університет, Родька отримав атестат. Вони й зовні були різними. Михайло схожий на матір — світловолосий, блакитноокий, з пухкими губами. А в Родьки волосся темне, неслухняне, завжди стирчало у різні боки. Очі жовтуваті, як у кота. У дитинстві мати кликала його кошеням. А як називала Михайла? Родіон не міг пригадати. Мабуть, і тоді — Михайлом.

Звичайно, він мав вступати до університету, як старший брат. Родька збрехав — не подав документи, а потім сказав, що не вистачило балів.

— Хоча б до технікуму вступив, а то ж в армію потрапиш, — зітхала мати. — Михайлу, скажи йому щось.

— Родько, без освіти зараз нікуди, кар’єри не зробиш. Мати має рацію. Спробуй технікум. Хочеш, разом підемо? Потім працюватимеш, заочно вчитимешся. Не засмучуй матір.

— Я ще сам не знаю, ким хочу бути. У нас у сім’ї і так один розумник є. В армії служити теж хтось має. Якщо всі стануть академіками, хто Батьківщину захищатиме? — відповів Родька.

— Дивись, доіграєшся. Пожалій матір, вона ж переживає.

Родька пішов у армію. Спочатку було важко, потім звик, знайшов друзів. З одним навіть поїхав після строкової у Сибір. Там почалася велика будівля. Подзвонив матері, сказав, що хоче попрацювати. Вона ридала, благала повернутися. Дзвонив і лаявся Михайло. Але Родька стояв на своєму.

Чому він мав йти по стопах брата? Навіть одяг носив за ним. Михайло в футбол не грав — штани не рвав. То навіщо купувати Родьці нові, якщо після старшого повно? Набридло. У нього своє життя. Нехай Михайло сидить у кабінетах, а він любить працювати руками. Доведе, що теж вартий чогось. Якби батько був живий, підтримав би.

Додому дзвонив рідко, говорив, що все добре, але приїхати поки не може — без нього там не обійдуться. Через чотири роки вперше їхав додому. Тільки зараз Родіон усвідомив, як сумував за матір’ю й Михайлом.

Заробив на квартиру, облаштував, тепер не соромно й наречену привести. Та з дівчатами не щастило. Закохався у бухгалтерку Віру, а вона виявилася заміжньоюІ ось тепер він стояв на порозі свого життя з Олесею — жінкою, яка подарувала йому справжнє щастя, а за вікном сміялися їхні дві донечки, такі ж гарні, як і їхня мати.