Вічність її кішки

Вона була вічною… Вічною кішкою. Чи це була мутація, особливий вид, або щось ще невідоме науці, вона не знала. Її це не цікавило. Вона просто жила.

Кішка пам’ятала, що спочатку жила біля річки. Потім – неосяжна суха пустеля. Густі ліси, степ. Яка різниця, аби можна було полювати, хоча везіння в полюванні не завжди супроводжувало. І тоді вона прийшла до людей, сама. Так було безпечніше, і їжа завжди була поряд з ними.

Минали століття, кішка переїхала на інший континент. І не через те, що хотіла, а тому, що в той час вона була дуже цінна. І між золотом і кішкою вибору навіть і не стояло. В ті часи завжди обирали кішку.

Але з роками цінність зменшувалася, і її продавали, втрачали, викидали, зраджували. Та вона все одно постійно тягнулася до людей. Але не через любов — любові до цих дивних істот кішка не відчувала навіть краплі.

Просто їй дуже хотілося жити, а часом було так холодно! Зима приходила до неї щороку, і пустеля вже лише снилася… Хто б їй сказав, що з Африки її вже давно привезли в Україну, але ніхто не міг розповісти про це кішці.

Скільки було людей поряд з нею, кішка не пам’ятала — вона не рахувала. Та й яка різниця, скільки їх було – вони майже однакові. Завжди невдоволені непримітним забарвленням, завжди здивовані, що кішка не приносить кошенят. А навіщо їй давати життя, якщо її життя і так вічне.

Черговий чоловік з’явився раптово… Просто йшов, просто побачив. Він не знав, що годину тому цю кішку принесли і викинули, як відслужену річ.

Він просто зауважив: ось кішка, кішці холодно, а він має можливість її зігріти. Вона вже готувалася попросити, готувалася принижуватися… Але цього не знадобилося — її забрали і так.

Кішка затишно згорнулася в нього на грудях, зігріта теплом тіла і вкрита старою шубкою. Що ж, ще один випадковий чоловік в її довгому котячому житті. Тільки чому ж їй хочеться, щоб цей хлопець жив разом з нею такою ж, як у неї, вічною життям? Хоч він і черговий, але вже якийсь зразу майже рідний.

Але він — проста людина, він просто жив. Змінив комуналку на маленьку квартиру, одружився, народилися діти та отримали квартиру більшу. Кішка завжди була поряд з ним і з ним же переїжджала.

Вона все чекала: коли ж, як і всім, вона набридне? Коли ж закінчиться життя з цим чоловіком? Але вона не закінчувалася. Вперше кішка була дуже здивована – її обожнювали, любили, жаліли. А те, що вона довго живе – так хто тоді знав строк котячого віку, адже інтернету тоді ще не придумали. А книг про котів майже не писали.

Одружився, розвівся, виростив двох дітей. А те, що дружина пішла, так нехай буде щаслива, ніхто ж не зобов’язаний бути поруч з ним, якщо того не хоче. А кішка хоче, вона до нього, наче прив’язана. Тільки чому ж вона зовсім не старіє, вона, як і раніше, молода.

Звісно ж! Він годував її добре і вирішив, що вся справа в чудовому харчуванні. Навіть у 90-х він годував її краще, ніж себе. Тому що він — сильний чоловік, а вона – маленька кішка і якось підло обділяти її задля себе.

Але на жаль, він все ж не вічний… І, схопившись вночі за серце, чоловік ледь віддихався. Кішка, як завжди, була поруч, з тривогою вдивляючись у дороге обличчя. Саме тоді вона зрозуміла, що жити без цього чоловіка більше не хоче! Не потрібне їй таке вічне життя!

Кажуть, що одного бажання недостатньо. А я скажу – це у людей, а кішки все одно зроблять так, як вони хочуть, як їм треба. Це знає кожен власник котів – кішка все одно доб’ється свого. Вона підкорить під себе що і кого завгодно. Природа це чи людина.

Вона почала старіти… Втратили ясність очі, провисла спина, трохи опухли суглоби. Але чоловік не помічав, для нього вона була все так само прекрасна. Його кішка, яку він знайшов у 20 років, а тепер йому вже восьмий десяток.

Вони вийшли на захід і сиділи поряд на лаві, тісно притулившись одне до одного. Серце знову кольнуло, і чоловік тихенько зітхнув. За себе він не переймався, він думав лише про свою кішку.

— Що ж ти будеш робити, Лапко, без мене?

Він погладив м’яку спину. Кішка ще тісніше притислася до його стегна і поклала втомлену мордочку на рідні коліна. У такт погладжуванням муркотіла нечітко… А якби чоловік знав котячий язик, то обов’язково б розібрав:

— А хто сказав, що я буду без тебе?