Connect with us

З життя

Вічність у світі котів

Published

on

Вона була вічною… Вічною кішкою. Що це було — мутація, особливий вид чи щось ще, поки невідоме науці, вона не знала. Це її не хвилювало. Вона просто жила.

Кішка пам’ятала, як спершу жила біля річки. Потім згадувала безкрайні сухі степи. Густі ліси, поля. Яка різниця, аби лише була можливість полювання, хоча вдавалося це не завжди. І тоді вона прийшла до людей, сама. Так безпечніше, і їжа завжди поблизу.

Минули століття, і кішка опинилася на іншому континенті. І не тому, що хотіла цього, а тому що в той момент мала велику цінність. І між золотом і кішкою вибір навіть не стояв. У ті часи завжди обирали кішку.

Але з роками її цінність поменшала, і її продавали, губили, викидали, зраджували. Однак вона постійно тяжіла до людей. Але не з любові — до цих дивних створінь кішка не мала жодної прихильності.

Просто хотілося жити, а інколи ж було так холодно! Зима приходила до неї кожного року, і степи їй тепер тільки снилися… Хто б їй сказав, що з Африки її колись давно привезли в Україну, але розповісти це кішці ніхто не міг.

Скільки людей було поруч із нею, кішка не пам’ятає — вона не рахувала. Бо яка різниця, скільки їх — вони майже всі однакові. Завжди невдоволені невибагливим окрасом, завжди здивовані, що вона не приносить кошенят. А навіщо їй давати життя, коли її життя і так вічне.

Черговий чоловік з’явився несподівано… Просто йшов, просто побачив. Він не знав, що годину тому цю кішку викинули, як відслужену річ.

Він просто помітив: ось кішка, їй холодно, а в нього є можливість її зігріти. Вона вже готова була просити, вона готова була принижуватись… Але це виявилося непотрібним — її забрали і так.

Кішка затишно згорнулася на його грудях, зігріта теплом тіла і накрита старою курткою. Що ж, ще один прохідний чоловік у її довгому котячому житті. Тільки чому ж їй хочеться, щоб цей юнак жив разом із нею таке ж, як у неї, вічне життя? Хоч він і черговий, але чимось він одразу став майже рідним.

А він — простий чоловік, він просто жив. Змінив комуналку на маленьку квартиру, одружився, народилися діти, і вони отримали більшу квартиру. Кішка завжди була поруч із ним і з ним же переїжджала.

Вона все чекала: коли ж, як і всім, вона набридне? Коли ж закінчиться життя з цим чоловіком? Але вона не закінчувалась. Вперше кішка була дуже здивована — її обожнювали, любили, жаліли. А те, що вона довго живе, — в ті часи ще не знали строку котячого віку, адже інтернету тоді ще не було. А книжок про кішок майже не писали.

Одружився, розвівся, виростив двох дітей. А те, що жінка пішла, так нехай буде щаслива, ніхто ж не зобов’язаний бути поруч із ним, якщо цього не хоче. А кішка хоче, вона до нього наче прив’язана. От тільки чомусь зовсім не старіє, вона, як і раніше, молода.

І зрозуміло чому! Він годував її добре і вирішив, що справа у відмінному харчуванні. Навіть у 90-ті він годував її краще, ніж себе. Бо він — сильний чоловік, а вона — маленька кішка, й якось негарно обділяти її заради себе.

Але, на жаль, він все ж не вічний… І, схопившись вночі за серце, чоловік ледве видихнув. Кішка, як завжди, була поруч, з тривогою вдивляючись у рідне обличчя. Саме тоді вона зрозуміла, що жити без цього чоловіка більше не хоче! Їй більше не потрібне таке вічне життя!

Кажуть, що одного бажання недостатньо. А я скажу — це у людей так, а кішки все одно зроблять так, як хочуть, як їм треба. Кожен котівник це знає — кішка завжди доб’ється свого. Вона підкорить під себе і природу, і людину.

Вона почала старішати… Загубила ясність очей, провисла спина, трохи набрякли суглоби. Але чоловік цього не помічав, для нього вона залишалася все так же прекрасною. Його кішка, яку він знайшов у свої 20, а тепер йому вже восьмий десяток.

Вони вийшли на захід сонця і сиділи поруч на лавці, щільно притулившись один до одного. Серце знову кольнуло, і чоловік тихенько зітхнув. Він не переживав за себе, він думав лише про свою кішку.

— Як же ти будеш, Лапочка, без мене?

Він погладив її м’яку спинку. Кішка ще міцніше притиснулась до його стегна і поклала стомлену мордочку на рідні коліна. У такт поглажуванням муркнула невиразно… А якби людина знала котячий язик, то вона б обов’язково розібрала:

— А хто сказав, що я буду без тебе?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 − 12 =

Також цікаво:

З життя16 хвилин ago

Бабусіна казка про любов і пригоди

Бабусина казка про Тараса й Олену Ох, діточки, присідайте, розповім вам історію, яку тут, у домі для літніх, мені сусідка...

З життя17 хвилин ago

Тиша, що нагадує про шум життя

Ой, внучата мої, слухайте бабусю Хоч у будинку для літніх і тихо, але мені ця тиша нагадує, як колись гуло...

З життя1 годину ago

Несподівані дороги долі

Ой, дітки послухайте, як трапляється, коли життя виносить тебе з рідного дому, да ще й кидає в холодні чужи стіни...

З життя1 годину ago

Серце кличе

Зов серця “Наступний!” голосно оголосила медсестра, коли з кабінету лікарки Дарини Миколаївни вийшов черговий пацієнт. “Доброго дня,” привітався Тарас, ледь...

З життя2 години ago

Батько видружив її з乞бою, бо вона народилася сліпою – а те, що сталося далі, залишило всіх без слів.

Батько одружив її з жебраком, бо вона народилася сліпою і те, що сталося далі, приголомшило всіх.Зайнаб ніколи не бачила світ...

З життя2 години ago

На вулиці побачила чоловіка з пораненою ногою і запропонувала викликати швидку допомогу, але він попросив мій телефон та зробив дивний дзвінок

На вулиці я побачила чоловіка з пораненою ногою і запропонувала викликати швидку, але він попросив мій телефон та зробив дивний...

З життя2 години ago

Серце бабусиної казки

Щоденник Марії Шевченко Сиджу в садку бабусиного будинку, слухаю, як вітер шепоче в вишнях. Сьогодні сусідка Ганна розповіла мені історію,...

З життя2 години ago

Ви ще тут? Геть з мого дому — я тепер його дружина!

А ви ще тут? Забирайтеся з моєї квартири, я нова дружина вашого чоловіка! огризнулася білявка на порозі. Ключ у замку...