Відкриття другого телефону чоловіка

Олена знайшла у чоловіка другий телефон

Було це давно, ще за часів, коли ще не було таких розумних пристроїв. Олена прибирала в кабінеті чоловіка, коли її ганчірка зачепила стопку паперів на краю столу. Аркуші розлетілися, і вона, нашвидку підбираючи їх, побачила щось, що блиснуло під кріслом. Невеликий чорний предмет — телефон у зношеному чохлі.

“Чудно”, — промовила вона, розглядаючи незнайомий апарат.

Новий смартфон Андрія завжди лежав або в кишені піджака, або біля ліжка. А цей — старіший, простіший — був їй невідомий. Вона натиснула кнопку — екран засвітився. Без пароля. Серце Олени зникло десь у грудях, а в горлі стиснуло.

Вона повільно опустилася у крісло, не відводячи очей від знахідки. За двадцять років шлюбу було все: й сварки, й образи, й недовіра. Але другий телефон? Вона не вважала себе ревнивою жінкою. Довіряла Андрію. І тепер йшла назустріч чомусь, що могло перевернути їхнє життя.

“Двадцять років разом, двоє дітей… Невже все даремно?”

Пальці машинально гортали меню. Ніяких фото. Лише кілька контактів — безіменні номери, позначені ініціалами. І повідомлення. Олена завмерла, побачивши переписку з “М.П.”.

“Сьогодні о 19:00, як завжди?” — писав Андрій три дні тому.
“Так, чекатиму”, — коротка відповідь.

Ще через день:
“Дякую за вчора. Все було чудово”.
“Рада, що сподобалося. Завтра зможеш?”
“Постараюся, але не обіцяю. Олена щось чує”, — його слова.

В очах похололо. Вона? Чує? Ще хвилину тому вона й не думала про таке! В грудях закипіло — образа, гнів, розпач. Двадцять років — і на тобі!

У передпокої хлопнули двері. Андрій повернувся раніше. Олена в паніці сховала телефон у кишеню халата і, схопивши ганчірку, вдала, що продовжує прибирання.

“Оленко, ти де?” — гукнув він.

“У кабінеті, по пилу проходжуся”, — відгукнулася вона, насилу приховуючи тремтіння в голосі.

У дверях з’явився Андрій — високий, стрункий, у святковому костюмі. У п’ятдесят він виглядав молодше своїх років. Раніше це її тішило, а тепер перелякало.

“Як спраАле він лише усміхнувся, взяв її за руку і провів до вітальні, де на дивані лежала розгорнута папка з нотами та старенька гітара його діда, про яку він так часто згадував у молодості.