Відтінки щастя

**Відтінки щастя**

О, привіт, друже, промовив Андрій, впускаючи до хати свого друга дитинства Тараса, який мешкав у місті.

Здоровенькі були, обійняв його Тарас. Давно не бачились. Після похорону моєї бабусі минуло чотири місяці, завжди збирався раніше приїхати, та не виходило. Ось узяв відпустку, вирішив тут, у селі, відпочити.

Молодець, що придумав. Будемо з тобою їздити на риболовлю до лісового озера, можна й на річку, памятаєш, як у дитинстві? радісно казав Андрій.

Вони дружили змалку: разом бігали сільськими вуличками, купалися в річці, вигадували розіграші, вчилися в одній школі. Тарас завжди був жвавішим і винахідливішим, а Андрій підтримував друга.

Ти сам? Де ж твоя дружина? запитав Тарас.

Пішла до крамниці, зараз повернеться. Вона у мене справжня господиня смачно готує, годує мене, як на забій, хвалив Андрій свою дружину Олену.

Одружилися вони шість років тому, але дітей поки не було. Олена ходила до районної лікарні разом із чоловіком, але лікарі казали: все гаразд, треба чекати так буває.

Андрій проявляв свою любов щиріше: піклувався про неї, допомагав у всьому, не дозволяв піднімати важке. Селянки навіть заздрили їй одні з добрими намірами, інші ж із чорної заздрості.

Оленці так пощастило. Андрій майже на руках її носить, не пє, любить.

Сама ж Олена жила в своє задоволення: міняла сукні, вела господарство, інколи її навідувала туга, коли дивилася на сусідських дітей. Працювала бухгалтеркою у сільській раді.

Про дітей вони намагалися не говорити, але Андрій часто думав:

Народиться дитина ще більше зблизимося.

Втім, він відчував невидимий холодок від дружини. Олена ж справді відчувала надмірну любов чоловіка, і часом їй навіть було важко від такої турботи.

Добрий день, почув Тарас ніжний голос Олени й обернувся.

Перед ним стояла Олена з чорною торбою в руках, щойно повернувшись із крамниці. Андрій підбіг і забрав торбу, відніс у кухню.

Привіт, весело промовив Тарас, мимоволі милуючись стрункими ногами Олени та світлими кучерявими волоссям. Я Тарас, друг дитинства Андрія.

Щось я не чула про такого друга від тебе, звернулася вона до чоловіка.

Він живе у місті. Кілька місяців тому померла його бабуся, вона жила на тому кінці села. Може, памятаєш бабусю Ганну? Ти ж не місцева, тому його не знаєш.

А, так, памятаю. Ось це її онук. Тарасик у нас міський, після школи одразу поїхав.

Все вірно, усміхнувся Тарас.

Гаразд, Оленко, ми підемо прогуляємось, поки ти щось приготуєш, сказав Андрій, і вони вийшли з хати.

Сьогодні вихідний, а з понеділка у Олени починалася відпустка. Був початок вересня: осень вступала в свої права яскравими барвами, літаючими павутинками, де-не-де жовте листя кружляло у повітрі.

Стол накрили у дворі під навісом. У таку погоду сидіти в хаті не хотілося. Повернувшись, Андрій із другом сіли за стіл.

Тарасе, як же я радий, що ти приїхав! Нарешті відпочинемо на риболовлі. Приїжджай сюди частіше. Адже ми ж разом росли: корів пасли з моїм дідом, по чужих городах за яблуками лазили, а тепер ти став міським.

Та годі вже, я ж тут народився, моя мала батьківщина тут, похлопав він Андрія по плечу.

Олена дивилася на двох друзів, які згадували дитинство, сміялися, жартували, і їй було щиро цікаво спостерігати за чоловічою дружбою. Згадавши про пиріг у духовці, вона схопилася й незабаром повернулася з ним, розрізала.

Ну смакота! Ніколи такого пирога не їв, захоплено сказав Тарас. Олено, ну ти й майстриня!

Так-так, моя дружина дуже смачно готує, хвалився Андрій. Ось годує мене… Дружньо сміялися, запиваючи вином.

Сиділи довго, вже стемніло, Олена ввімкнула світло. Дивлячись на них збоку, вона подумала:

Добре, що мій Андрій не такий красеня, як Тарас. Занадто гарний, занадто яскравий і жвавий, красномовний. Мабуть, у місті в нього жінок як грибів після дощу. Не дарма він неодружений.

Засидівшись у друга, Тарас пішов додому. З того дня він став частіше заходити до Андрія, адже був у відпустці. Ввечері вони зустрічалися, а на вихідні вирушили на риболовлю. Погода була чудова суха, тепла, сонячна. Спійману рибу смажили на вогні у дворі, збиралися друзі дитинства весело було.

На одній із таких посиденьок Олена зловила на собі погляд Тараса він дивився інакше, і вона відразу зрозуміла: вона йому подобається. Вона знала, що гарна й струнка, але ж вона заміжня.

Стемніло. Олена згадала, що треба замкнути комору, і пішла за хату. Замкнувши двері на засув, вона обернулася й наштовх