Connect with us

З життя

«Він був одружений, а я завагітніла. Батько забув про мене, доки не зустрів мою дочку…»

Published

on

Колись, коли Оксана вперше побачила дві смужки на тесті, вона сиділа на холодній плитці ванної кімнати, зціпивши в долонях пластикову паличку, ніби від цього залежала доля світу. Навколо було тихо. Навіть занадто. Лише дзвін у вухах, нерівне дихання та одне єдине запитання, що металось у голові, наче злякана пташка: «Що тепер буде?»

Їй був лише двадцять четвертий рік. Молода, сповнена мрій, з гарною роботою у великій фірмі у Львові, з новою квартирою в іпотеку — життя, здавалося, йшло за планом. Дітей вона точно не збиралася мати ще років п’ять, а може, й більше. І вже точно не так — не з цим чоловіком.

Він був одружений. І не просто одружений — мав двох дітей. Дім, родина, кохана дружина — усе в нього було. Та якось раптом він увірвався в життя Оксани, немов буря. Яскравий, дорослий, впевнений у собі. Він ніколи не обіцяв кинути сім’ю. Навіть казав чесно, що дружину любить. Та якщо вона завагітніє — він «все забезпечить». Дитина буде мати все. Лише не треба нічого вимагати, не треба руйнувати його життя.

Коли Оксана усвідомила, що в ній росте нова людина, вона не спала три ночі поспіль. Вона знала — це її шанс. Якщо зробить аборт, може більше ніколи не стати матір’ю. І вона вирішила — народжу. Будь-що.

Але світ не був до цього готовий. Мати плакала. Сестра — єдина, хто підтримав. Брат відмахнувся, немодь від пилу: «Твоє життя — твої проблеми». А батько… Бачити його в гніві було страшно.

— Народжувати?! Від жонатого?! Без родини, без чоловіка?! Ти зганьбила наше прізвище! Ти більше не моя донька!

Він викрикнув це на всю хату. І з того дня — мовчав. Жодного дзвінка. Жодного погляду. Він наказав усім забути, що в нього є молодша донька. Мати намагалася щось сказати — він і з нею місяць не розмовляв.

Оксана народила сама. Донечку назвала Соломією. Світлячка, з великими каріми очима й сміхом, від якого серце теплішало. Чоловік, батько дитини, висилав гроші, але в житті не з’являвся. Вона знала: вони самі. І тепер — назавжди.

Час минав. Дівчинка росла веселою, жвавою, розумненькою. Оксана працювала, тягла все сама, старалася бути і мамою, і татом, і опорою. Бувало важко, але Соломія варта була кожної сльози.

Через шість років її брат — той самий, якому було байдуже — одружився. І запросив сестру з небогою на весілля.
— Тато буде, — попередив. — Але я все одно хочу, щоб ти прийшла. Я сам за вами заїду.

Оксана довго сумнівалася. Не хотіла бачити батька. Боялася його холодного погляду. Але поїхала. Заради брата. Заради доньки.

Свято було галасливе, радісне. Гості сміялися, танцювали. Оксана трималася осторонь, уникаючи зустрічі з батьком. Він те робив вигляд, ніби їх немає. Та Соломія була дитиною — бігала, гралася, раділа. І раптом Оксана не побачила її. Жах стиснув серце.

Та ось… вона побачила те, навіщо навіть уявити не могла. У кутку зали сидів її батько. А поруч — Соломія. Вони гралися. Він щось шепотів їй на вухо, вона сміялася. Він тримав її за руку. Дивився на неї так, як колись не дивився навіть на Оксану.

Гості перешіптувалися. Усі знали, як він відвернувся від доньки. І всі бачили, як лід у його очах танув.

Пізнього вечора, коли свято добігало кінця, він підійшов до Оксани. Незграбно. Стримано.

— Залишайтеся сьогодні. Із Соломією. Кімната готова.

Це не було вибачення. Але це був початок.

Відтоді вони почали їздити до батьків що вихідних. Тато водив онуку у парк, дарував подарунки, сміявся, як ніколи раніше. Він більше не згадував минуле. Він вчився бути батьком знову — хоч уже не для доньки, а для її дитини. А Оксана… Вона нарешті знову відчула, що вона не сама. Що її пробачили. Що її люблять.

Іноді дорога додому — найважча. Але якщо в кінці шляху тебе чекають — значить, усе було не дарма.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 + 1 =

Також цікаво:

З життя25 хвилин ago

Чоловік залишив собаку в машині під палючим сонцем, і я розбила вікно, щоб врятувати її — далі сталось щось несподіване

Вчора був справді спекотний день. Повітря стояло нерухомо, асфальт топився під ногами, і єдине, чого хотілося — швидше дістатися додому...

З життя25 хвилин ago

Чоловік покинув собаку в спекотному авто: я розбила вікно, і сталося щось несподіване

Того спекотного дня досі пам’ятаю, як жарило сонце, а повітря стояло нерухоме. Наче пекло — асфальт плавився під ногами. Єдиним...

З життя1 годину ago

Таємничий голос веде дівчинку: прохожі викликали поліцію через незвичну поведінку

Прохожі помітили на вулиці дитину й викликали поліцію: дівчинка сказала офіцеру, що голоси наказали їй піти, і вказала на будинок...

З життя2 години ago

Випробування зв’язками — не здолане

**13 червня** На кухні Олена розмішувала молоко у дитячій каші, а Тарас намагався з кубиків збудувати «найвищу у світі вежу»....

З життя3 години ago

Чекаю спокою, отримую хаос

Усмішка місяця, та шум у відповідь — Олесю, я ж просила — лише ми, сім’єю! — Ганна, стоячи біля плити,...

З життя4 години ago

Солодкі обманки життя

Торт та інші розчарування Оксана збивала крем на бісквіт, її рухи були точними, як у годинникаря. Торт для Насті, її...

З життя5 години ago

Солодкий смак примирення

— Оленко, клянусь, якщо цей Петро Іванович ще раз постукає у стелю, я подаму на нього до суду за цькування!...

З життя6 години ago

Ти завжди залишишся матір’ю мені

— Мам, а ти теж колись хотіла стати художницею? Оля сиділа за кухонним столом, тримаючи тоненький пензель. На аркуші акварелі...