З життя
Він йшов на операцію, а вона заспокоювала його кілька днів.
Він готувався до операції, а вона кілька днів заспокоювала його перед цим. Планова операція, вже давно час зробити, нічого страшного, всього кілька годин, подібні операції вже поставлені на потік, у нього гарні аналізи, міцне серце… Постійно повторювала ті самі слова, мов заведена. Він усміхався, гладив її руку і мовчав. Їй здавалося, що він її не чує, що все це вона говорить сама собі, себе заспокоює, собі пояснює.
Та так і було. Він слухав, але не чув. Просто дивився, як вона рухається по квартирі. Як накриває на стіл. Як п’є каву, дбайливо зварену ним на сніданок. Як хмуриться і турбується. Як сто разів перебирає в пакеті його лікарняні речі. Як нагадує зателефонувати сестрі у далеку країну.
Вже давно вони жили лише вдвох. Половину того життя, що прожили з батьками, сином, онуками. Батьків поховали, синові купили квартиру. Залишилися вдвох і на вихідних накривали столи, як колись, запрошували друзів. Влітку їздили на відпочинок. І постійно трималися за руки.
Переступили за 60-річний рубіж, а рук так і не роз’єднали.
Вони були таким єдиним цілим, що навіть імена не було сенсу вимовляти окремо.
Що вони пережили, розповідати довго. Всього було. Вона із дитячого будинку. Але раптом, коли її дитина вже виросла, знайшлася мама. Хвора, покинута, нікому не потрібна. Вона, не замислюючись, взяла її до себе. У свою тісну міську квартиру. Практично всі крутили пальцем біля виска. Мама залишила її в крихітному віці. І ніколи, ніколи в житті не згадувала, що в неї є донька. Вона дійсно не розуміла, чого від неї хочуть? Щоб вона кинула маму? Так само, як мама кинула її? Але ж їй було боляче, всі ці роки було дуже боляче! Вона не хоче, щоб так було з мамою…
Маму доглядали разом із чоловіком. Вона пролежала кілька років, два останні роки втратила розум. Але вони не нарікали, мовчки доглядали, годували, поїли, міняли підгузки і постіль, лікували…
Вона, властиво, могла все. Коли він був поруч. І нічого її не лякало. Коли він був поруч.
На операцію вона його провела. І сиділа під дверима. Чекала. Невелика операція, але все одно купа переживань. Він ніколи серйозно не хворів. І їй було трохи дивно сидіти і чекати закінчення його операції.
Машинально сунула руку в сумочку, намацала конверт. Здивувалася, наче жодних конвертів у неї в сумочці не повинно бути. Витягнула. Ще більше здивувалася — лист від нього. Коли він встиг написати? Коли в сумочку встиг підкласти? Вони ж наче весь час були разом, вона б помітила.
Прочитала. Дуже дивний лист. Він наче прощався. Вона сиділа, боячись рухнутися. Вона все зрозуміла. Ще до того, як лікарі вийшли з операційної.
Не переніс він незначної операції. Зупинилося серце. Те саме, наче здорове і ніколи не боліло…
А потім, після похоронів, валер’янки, порожнечі, неймовірного болю, вона витягнула з шафи свою кофту і намацала в кишені листок. Це була кумедна записка. Від нього. Пітемніло в очах. Полізла в іншу кишеню зимового пальта. І там записка. З пририсованою смішною рожицею.
У неї в квартирі був мільйон цих його записок. Написаних до зупинки серця на операційному столі. І знайдених нею після його похоронів.
Вона спочатку плакала, не могла читати, фізичну біль викликав навіть його почерк…
Потім почала читати. Він жартував, підбадьорював, питав, передбачав, шкодував, любив… Він був живим і колишнім у тих записках.
І, дивлячись мені в очі, вона раптом каже: — Розумієш, мені навіть соромно зізнатись у тому, що я тобі скажу. Соромно, коли навколо багато горя і багато проблем, коли наче так і не буває, всі одне на одного жаліються… Розумієш, я була дуже щаслива, як жінка. Дуже. Я не можу про це розповісти. Але я була дуже щаслива.
І десять років, щовечора, вона перечитує його записочки. Ті, які знаходила в квартирі ще довгий час. Ті, які їй тоді допомогли не зійти з розуму. Ті, які продовжують зберігати його тепло. І його любов.
A Silent New Year’s Eve
New Years hush November drifted in, drab and drizzly, the kind of grey that seeps into your bones. Each day...
Mother-in-law Helped Herself to My Gourmet Foods from the Fridge—Stuffing Them All into Her Bag Before Saying Goodbye
The mother-in-law slipped the delicacies from my fridge into her handbag before heading home. “Are you sure we need all...
My Husband Invited His Ex-Wife Over for the Sake of the Children—So I Celebrated My Freedom in a Hotel Instead
Husband invited his ex-wife for the kids, so I spent the celebration at a hotel Where are you planning to...
My Husband Compared Me to His Friend’s Wife at the Dinner Table—And Ended Up with a Bowl of Salad in His Lap
“You’ve brought out this dinner set again? I told you I wanted the fancy one with the gold rim, the...
Yesterday: The Feast, the Critique, and the Great Brotherly Showdown Over Galina’s Handmade Roast and Her Patiently Worn Apron in a London Flat
Yesterday “Where are you putting that salad bowl? Youre blocking the cold cuts! And move the glasses, would you? Olivers...
My Husband Compared Me to His Friend’s Wife at the Dinner Table—And Ended Up with a Bowl of Salad in His Lap
“You’ve brought out this dinner set again? I told you I wanted the fancy one with the gold rim, the...
Why Does It Matter Who Looked After Gran? By Law, That Flat Should Be Mine! — My Mum Argues With Me Over My Grandmother’s Home My Own Mother is Threatening to Sue Me — All Because My Gran’s Flat Went Not to Her, or Even to Me, But to My Daughter. Mum Claims It’s Unfair, Insists the Flat Should Be Hers. But Gran Made a Different Choice. Why? Perhaps Because My Husband and I Lived With Her and Cared for Her Those Last Five Years. You Could Easily Call My Mum Selfish — Her Needs Were Always Far More Important Than Anyone Else’s. Mum’s Been Married Three Times, But Only Had Two Daughters: My Younger Sister and Me. We Get On Brilliantly, But Neither of Us Has a Great Relationship With Mum. I Don’t Even Remember My Dad — He Split From Mum When I Was Two. Up Until I Was Six, I Lived With Mum at Gran’s. For Some Reason, I Thought Gran Was Awful — Probably Because Mum Was Always Crying. Only When I Grew Up Did I Understand: Gran Was Good, She Just Wanted to Help Her Daughter Make a Better Life. Later, Mum Married Again and We All Moved In With My Stepfather. That’s When My Sister Was Born. But After Seven Years, Mum Got Divorced Again. This Time, We Didn’t Go Back to Gran’s. Stepfather Went Off to Work and Let Us Stay in His Flat for a Bit. Three Years Later, Mum Married Husband Number Three and We Moved In With Him. He Wasn’t Pleased Mum Had Children, Though He Never Hurt Us — He Just Ignored Us. So Did Mum. She Was Obsessed With Her New Husband, Always Jealous, Always Causing Rows and Breaking Crockery. Once a Month Mum Would Start Packing, But Stepfather Always Talked Her Round. My Sister and I Got Used to It and Stopped Noticing. I Ended Up Looking After My Sister — Mum Didn’t Have the Time. Thank Goodness for Our Grandmothers, Who Helped Us So Much. Eventually, I Left for University, and My Sister Moved In With Gran. Our Dad Always Supported Her; Mum Would Call Us Only at Christmas. I Accepted Mum For Who She Was and Stopped Expecting Her to Care, But My Sister Never Did. She Was Always Hurt, Especially When Mum Skipped Her School Leavers’ Party. We Grew Up. My Sister Got Married and Moved Away. I Was Living With My Long-Term Boyfriend; We Visited Gran Often and Stayed Close, Though I Tried Not to Be a Nuisance. When Gran Fell Ill and Went Into Hospital, I Visited Every Day: Shopping, Cooking, Cleaning, Chatting, Making Sure She Took Her Medicine. Sometimes My Boyfriend Helped Out Too. After Six Months, Gran Suggested We Move In to Save for Our Own Place, So We Did. Six Months Later, I Was Pregnant. We Got Married, Had a Simple Family Do — Mum Didn’t Come, Not Even a Phone Call. When My Daughter Was Two Months Old, Gran Broke Her Leg. Caring for Both Was Hard and I Desperately Needed Mum’s Help, But She Refused, Saying She Wasn’t Well and Would Come Later. She Never Did. Six Months On, Gran Had a Stroke and Was Bedridden. If Not for My Husband, I Don’t Know How I’d Have Coped. Gran Slowly Improved, She Even Got to See Her Great-Granddaughter Take Her First Steps, and Lived Another Two-and-a-Half Years. She Passed Away Peacefully in Her Sleep. My Husband and I Were Devastated By Her Loss. Mum Only Came for the Funeral. A Month Later, She Tried to Evict Me So She Could Have the Flat. Mum Hadn’t Realised Gran Had Left It to My Daughter Right After She Was Born. Naturally Mum Was Furious, Demanding I Give Up the Flat or She’d Sue Me. “Look How Deceitful You Are! You Duped the Old Woman, Took Her Flat, And Now You Live In It Yourself! You Won’t Get Away With This! It Doesn’t Matter Who Looked After Gran — That Flat Should Be Mine!” But Mum Won’t Get That Flat, I Know That for Certain. I’ve Spoken to a Solicitor and a Notary. We’ll Stay in the Home Gran Gave Us, and If Our Second Child Is a Girl, She’ll Be Named After Gran.
What matter is it who cared for Grandmother? By rights, the house ought to be mine! My mothers voice, strident...
Relatives Demanded My Bedroom for the Holidays and Left Empty-Handed: How I Refused Pushy Family, Set Boundaries, and Saved My Peace of Mind in London
Where on earth am I supposed to put this massive bowl of jellied beef? Theres no space at all in...