Connect with us

З життя

Він кинув її заради іншої, але повернувся і почув неочікуване

Published

on

**28 травня**

Сьогодні згадав історію, яка навчила мене, що дола буває справедливою, якщо мати терпіння.

Марія з дитинства чула від бабусі та мами одне й те саме: “У нашому роді жінкам не щастить у коханні”. Її прабабуся овдовіла у двадцять два, бабуся втратила чоловіка на шахті, мати залишилася сама з дитиною, коли Марії не було й трьох. Вона не вірила у родинне прокляття, але глибоко в душі чекала, що її історія теж закінчиться сльозами. Хоча так хотілося тепла, дому, дитячого сміху.

Свого майбутнього чоловіка — Богдана — вона зустріла на фабриці, де працювала пакувальницею. Він був у цеху через коридор, але обідали вони в одній їдальні. Так і почалося. Все відбулося швидко: кілька побачень, весілля, переїзд. Богдан заселився до неї — у двокімнатну квартиру після бабусі. Мати вже не жила. Спочатку було тихо: народився старший син, потім молодший. Марія крутилася, як могла: варила, пpaла, годувала. Чоловік працював, приносив гроші, але додому приходив рідше, а розмов — щораз менше.

Коли Богдан почав затримуватися на роботі і повертатися в чужих запахах, вона зрозуміла. Боялася запитати — страшно бути самій з двома дітьми. Але одного разу не витримала:

— Подумай про синів. Будь ласка…

Він мовчав. Лише холодний погляд. Без слів. Без крику. Наступного ранку вона поставила перед ним сніданок — він навіть не торкнувся.

— Ти нічого не варта, крім як прибирати й варити, — кинув він з огидою.

Через тиждень пішов. Просто взяв речі й зачинив двері.

— Не кидай нас! — плакала вона в коридорі. — Дітям потрібен тато!

— Ти — жалюгiдна служниця, — повторив він і пішов. Це чули їхні сини. Два хлопчики сиділи на дивані, обіймаючись, не розуміючи: чому батько їх покинув? Невже вони були недосить гарними синами?

Марія не дала собі зламатися. Жила заради них. Працювала прибиральницею, мила сходи, носила воду, вчила хлопців читати, пpaла в тазі, коли зламалася машинка. Сини допомагали — дорослішали швидко. Вона забула про себе, про жіноче щастя, про мрії. Але доля вміє дивувати.

Одного разу в магазині у неї впала пляшка з олією. Її підняв незнайомець і посміхнувся:

— Можу допомогти донести?

— Дякую, не треба, — автоматично відповіла вона.

— Та я вже взяв, — сказав він, підхоплюючи пакети.

Його звали Василь. Він став приходити до того же магазину щодня, потім провожав її, а згодом з’явився біля її під’їзду, щоб допомогти з прибиранням. Діти спочатку дивилися насторожено, але він виявився добрим, терплячим. На першу вечерю прийшов з тістом та білими трояндами. Коли старший син жартома запитав, чи не футболіст він, той смішно зітхнув:

— В юності грав. Давно вже.

Пізніше зізнався:

— Після аварії. Говорити важко, ходити теж. Дружина пішла. Боюся, що й ти від мене підеш.

— Якщо дітям з тобою добре — залишайся, — просто сказала Марія.

Він запропонував їй руку. І серце. Попросив поговорити з хлопцями.

— Можливо, я зможу стати їм справжнім батьком.

Ввечері Марія пояснила синам. Вони обійняли її.

— Наш тато пішов і забув про нас, — сказав молодший. — Було би класно мати справжнього тата. Того, який залишається.

Так Василь став частиною їхньої родини. Він був поряд: вчив хлопців грати у футбол, підказував з уроками, лагодив полиці, жартував. Діти часто запрошували друзів до себе. Будинок ожив. Минали роки. Хлопці виросли. Старший, Андрій, закохався і прийшов по пораду до Василя. І саме тоді хтось постукав у двері.

На порозі стояв Богдан.

— Я був дурнем. Поверни мене. Виправимо все…

— Іди геть, — різко сказав Андрій.

— Ти як розмовляєш із батьком?! — закричав Богдан.

— Не смій так говорити з моїм сином, — твердо відповів Василь.

— Ти нам не потрібен, — додав молодший. — У нас є кого називати татом.

Двері замкнулися. Назавжди.

Марія стояла, дивлячись на трьох чоловіків — свою захисну стіну, свою родину, яку вона виборола, вистояла, побудувала з нуля. Вона була щаслива. Нарешті.

**Життя покаже, хто був слугою, а хто — справжньою людиною.**

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

двадцять − 19 =

Також цікаво:

З життя5 хвилин ago

Любов, що витримала випробування часом

Любовь крізь роки У село приїхала нова родина. Якраз добудували нову школу. Старий директор пішов на пенсію, а новим став...

З життя6 хвилин ago

Немовля знайдене живою в рюкзаку, наполовину закопаному у крижаній річці — але шокуюча правда цього порятунку приголомшила слідчих і розлютила громаду

На світанку місто ще було вкрите тишею та інеєм. Звичайний обхід поліцейського Данила Бойка та його слухняного пса-партнера, Тараса, обіцяв...

З життя1 годину ago

Пес обійняв господаря востаннє перед евтаназією, аж раптом лікар вигукнув: “Стійте!” — і те, що сталося далі, змусило плакати всю клініку

Тісна кімната ветеринарної клініки ніби затамувала подих разом із тими, хто був всередині. Бліді стіни тремтіли від напруження, низька стеля...

З життя1 годину ago

Коли службовий пес Тітан раптово завмер у переповненому автобусі, ніхто не розумів чому — аж поки його пронизливий погляд не зупинився на маленькій дівчинці в кінці салону

Звичайний ранок у Львові перетворився на щось неймовірне, коли службовий пес на імя Бурштин раптово завмер у переповненому тролейбусі 10....

З життя1 годину ago

Не зовсім як у серіалі, але близько

Не як у серіалі, але схоже Маруся обожнювала серіали й мріяла, щоб у її житті все було гарно, як на...

З життя2 години ago

Слова моєї свекрухи: «Ця дитина — не мого сина» — болюче відгукнулися в моєму серці

Слова моєї свекрухи: «Ця дитина не мого сина» пролунали болюче.«Ця дитина не мого сина», сказала моя свекруха в день народження...

З життя2 години ago

Моя свекруха вилила на мене відро води, щоб розбудити, але такого розвитку подій вона не очікувала!

Моя свекруха вилила на мене відро води, щоб розбудити, але не очікувала такого повороту подій.Минуло два роки з моменту, як...

З життя2 години ago

Невгамовна енергія

Неспокійна Оксана з дитинства мріяла стати лікарем. Жила з батьками у невеличкому селі, до школи бігала за три кілометри у...