Connect with us

З життя

ВІН ЛИШАЄТЬСЯ З НАМИ…

Published

on

ОН БУДЕ ЖИТИ З НАМИ…

Дзвінок розлився неприємним звуком, сповіщаючи про когось на порозі. Люба зняла фартух, витерла руки й підійшла відчиняти двері. На порозі стояла її донька з молодим хлопцем. Жінка запросила їх увійти.

– Привіт, мамо, – поцілувала її донька в щоку, – знайомся, це Вадим, він буде жити з нами.

– Доброго вечора, – привітався хлопець.

– А це моя мама, тітка Люба.

– Любомира Володимирівна, – виправила вона доньку.

– Мамо, а що у нас на вечерю?

– Горошкове пюре та ковбаски.

– Я не їм горошкове пюре, – відповів хлопець, зняв черевики й зайшов у кімнату.

– Ну, мамо, Вадим не їсть горох, – здивовано вигукнула дівчина.

Хлопець влаштувався на дивані, кинувши на підлогу свій рюкзак.

– Це взагалі-то моя кімната, – зауважила Любомира.

– Вадим, ходи, я покажу, де ми будемо жити, – покликала Леся.

– А мені тут і подобається, – пробурмотів хлопець, підводячись.

– Мамо, а ти поки подумай, чим нагодувати Вадима.

– Навіть не знаю, в нас ще залишилось півпачки ковбасок, – знизала плечима Люба.

– Підійде, з гірчицею і кетчупом, і з хлібом, – відгукнувся він.

– Добре, – лише й сказала Люба, вирушаючи на кухню. – Раніше вона кошенят і цуценят додому приносила, а тепер оце привела, годуй його ще.

Вона насипала собі горошкової каші, кинула на тарілку дві підсмажені ковбаски, підсунула салат і почала вечеряти з апетитом.

– Мамо, чому ти тут їси одна? – запитала донька, зайшовши на кухню.

– Бо прийшла з роботи й хочу їсти, – відповіла Люба, жуючи ковбаску. – Хто хоче їсти, нехай собі сам накладає або готує. І взагалі, у мене одне запитання до тебе. Чому Вадим буде жити у нас?

– Як чому, він мій чоловік.

Люба мало не вдавилася.

– Як чоловік?

– Ну так. Донька у тебе вже доросла і вирішує сама, виходити заміж чи ні. Мені, між іншим, вже дев’ятнадцять років.

– На весілля ви мене не покликали.

– Так весілля й не було, ми просто розписалися і все. Тепер, коли ми чоловік і дружина, будемо жити разом, – відповіла Леся, поглядаючи на жуючу матір.

– Вітаю вас. А чому без весілля?

– Якщо у тебе є гроші на весілля, то ти можеш нам їх віддати, ми знайдемо, куди їх витратити.

– Зрозуміло, – Люба продовжувала насолоджуватися вечерею, – А чому саме у нас жити?

– Бо у них однокімнатна квартира і вони вчотирьох там живуть.

– Тобто варіант оренди не розглядався?

– Чому ми маємо орендувати, якщо є моя кімната? – здивувалася донька.

– Зрозуміло.

– То ти нам даси чого-небудь поїсти?

– Лесько, каструля з кашею на плиті, ковбаски на сковороді. Якщо мало, в холодильнику ще півпачки. Беріть, накладайте й їжте.

– Мамо, ти не розумієш, у тебе з’явився ЗЯТЬ, – підкреслила останнє слово Леся.

– І що? Я тут маю танцювати в честь цієї події? Леся, я прийшла з роботи, я втомлена, давай без цих ритуальних танців. Руки-ноги маєте, самі себе обслугуйте.

– От через це ти і не заміжня!

Леся зло глянула на матір і пішла до своєї кімнати, гучно грюкнувши дверима. Люба закінчила свою вечерю, помила посуд, витерла стіл і вирушила до себе. Жінка була вільною, і кілька вечорів на тиждень проводила в спортзалі й басейні.

Ближче до десятої вечора вона повернулася додому. У передчутті гарячого чаю виявила на кухні справжній безлад, ймовірно, хтось намагався готувати. Кришку від каструлі з кашею ніхто не знав де, тому страва підсохла й потріскалася. Упаковка від ковбасок валялась на столі, там само лежав черствий хліб без пакета. Сковорода підгоріла, і її антипригарне покриття хтось пошкріб вилкою. На підлозі стояла калюжа від чогось солодкого. Квартирою тягнуло запахом цигарок.

– Ого, це щось нове. Леска ніколи нічого подібного собі не дозволяла.

Люба відкрила двері до доньки. Молодята пили вино та курили.

– Леся, йди прибери все на кухні. Завтра купиш нову сковороду, – промовила мати і вийшла до своєї кімнати, не зачиняючи двері.

Леся схопилася зі свого місця і кинувся за нею.

– Чому ми маємо прибирати? І де я маю взяти гроші на сковороду, я не працюю, я навчаюся. Тобі що, посуду шкода?

– Так, Лесю, ти знаєш правила цього дому: поїв – приберись, нагидив – прибери, щось зіпсував – купи нове. Кожен прибирає за собою. І так, мені шкода сковороду, вона не копійки коштує, а тепер безнадійно зіпсована.

– Ти не хочеш, щоб ми тут жили, – випалила донька.

– Ні, – спокійно відповіла Люба.

Їй зараз найменше хотілося сваритися з донькою, та й раніше нічого такого за Лесею не помічалося.

– Але тут є моя частка.

– Ні, квартира повністю моя. Я на неї заробила, я її купила. Ти тут лише прописана. Не потрібно розв’язувати проблеми за мій рахунок. Хочете тут жити – дотримуйтеся правил, – спокійно говорила Люба доньці.

– Я і так все життя живу за твоїми правилами. Я вийшла заміж, і тепер ти не смієш вказувати, що мені робити, – вигукнула Леся. – І загалом, ти вже пожила і мусиш поступитися нам квартирою.

– Я поступаюся вам цілим коридором у під’їзді, а ще місцем на лавочці. Так, моя радість, одружилася? Мене не запитала. Ти ночуєш тут одна, або з чоловіком, але в іншому місці. Він тут жити не буде, – суворо відповіла Люба.

– Та подавись ти своєю квартирою. Вадим, ми їдемо, – крикнула Леся і пішла збирати свої речі.

Через п’ять хвилин до кімнати Люби зайшов новоспечений зять.

– Так, мамусю, не кричи й усе буде добре, – сказав він, похитуючись від випитого алкоголю, – Ми з Леською нікуди не підемо ночувати. Будеш добре себе поводити, ми навіть будемо тихенько кохатися вночі.

– Яка я тобі мамуся, – обурилася Люба, – Мамусь і татусь у тебе вдома лишилися, от і чеше туди, і свою новоспечену дружину не забудь прихопити.

– Та я тобі зараз, – хлопець підніс кулак і сунув його в носа тещі.

– Ага, зараз.

Люба вчепилася в його кулак манікюреними пальцями, вклавши в них усю силу.

– А-а-а, відчепися від мене ненормальна.

– Мамо, що ти робиш? – загорлала Леся, спробувала відтягти матір від нареченого.

Люба відштовхнула доньку й ударила коліном у пах Вадиму, потім вдарила ліктем по шиї.

– Я зафіксую побої, – заверещав хлопець, – Подам на вас до суду.

– Стривай, я зараз викличу поліцію, аби зручніше було фіксувати, – відповіла Люба.

Молоді ретирувалися, покинувши облаштовану двокімнатну квартиру.

– Ти мені більше не мати, – крикнула наостанок Леся, – І онуків ніколи не побачиш.

– Яка біда, – іронічно помітила Люба. – Хоч раз заживу у своє задоволення.

Вона поглянула на свої руки – частина нігтів була поламана.

– Самі витрати від вас, – пробурмотіла Люба.

Після їхнього відбуття вона прибрала кухню, викинула кашу і злощасну сковороду, і змінила замки в квартирі. Через три місяці біля роботи її зустріла донька. Дівчина сильно схудла, щоки впали, та й сама вона виглядала нещасною.

– Мамо, а що у нас на вечерю? – запитала вона.

– Не знаю, – знизала плечима Люба, – Ще не придумала. А ти чого хочеш?

– Курку з рисом, – проковтнула слину Леся. – І олів’є.

– Тоді ходімо по курку, – відповіла жінка. – А олів’є готуй сама.

Доньку вона ні про що не запитувала, а Вадим більше в їхньому житті не з’являвся.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сім − п'ять =

Також цікаво:

EN2 години ago

I Hired a Fake Boyfriend for My Ex’s Wedding—He Revealed a Secret That Froze the Entire Room

The invitation didn’t come on heavy paper with embossed letters. It was a text, three sentences long, from a number...

З життя2 години ago

A lonely young widow let three suspected criminals stay for a single night — but by the next morning, the entire village was rocked by what they discovered had happened inside her home…

A lonely young widow once took three suspected criminals into her home for the night—yet by the next morning, the...

ES3 години ago

La promesa del anillo

La lluvia fina me calaba el abrigo antes de que el taxi frenara junto a los portones de hierro. El...

ES4 години ago

El Cajón de la Mesera

El día que Andrés Felipe Rojas vio a mis trillizos en el patio de comidas de La Carreta, en Coral...

З життя5 години ago

Irene didn’t look at the laid table, at the salad bowls, at the wooden board with the remnants of bread, or at the large pot from which her daughter-in-law was already serving herself a second helping. She looked only at her husband. Simon sat at the edge of the table, slightly hunched, elbows beside the sugar bowl. Seeing his wife, he didn’t get up, didn’t look embarrassed, and didn’t even try to pretend it had all happened by chance. He simply ran his palm slowly over his chin and turned his gaze away, as if expecting Irene to deal with his family first and talk to him later. That indifferent confidence was what annoyed her most. Irene had come home much later than usual. That evening she’d had to stop at the workshop to collect her phone after the screen replacement, then pop into the hardware shop for new water filters, and by the entrance she’d waited ten minutes while the neighbour unloaded the lift.

“Since when do your relatives have breakfast, lunch and dinner at my expense, and on top of that give orders...

З життя8 години ago

I popped back home for my forgotten passport and overheard my husband talking to his mistress. After those words, our life was never the same…

Dear Diary, I keep turning that afternoon over in my mind. I had dashed home in the middle of the...

ES11 години ago

Lo que vi aquella noche en la mansión de los Vega

Trabajo en la casa de don Alejandro Vega desde antes de que pusieran las rejas eléctricas. Soy Rosa, colombiana, de...

З життя11 години ago

My Husband Swapped Me for a Younger Woman and Ordered His Mum to Guard His Flat So I Couldn’t Take My Things — So I Left Him with Nothing.

Looking back now, Rupert Hartley stood in the middle of the spacious, softly lit sitting room and regarded his wife...