Він нахилився до своєї вмираючої дружини і прошепотів їй щось на вухо… За кілька хвилин він шкодував про свої слова

Він схилився над своєю вмираючою дружиною й прошепотів їй щось на вухо А вже за кілька хвилин шкодував про свої слова.
Кирило так часто бував у лікарні, що коридори здавалися йому знайомими але ніколи не заспокійливими. Кожен візит залишав його виснаженим, роздратованим і відчуженим від власного життя.
Він завжди піднімався сходами. Не через турботу про здоровя, а щоб уникнути співчутливих поглядів і порожніх фраз.
Того дня він тримав у руках невеличкий букет білих троянд. Для вигляду. Його дружина, Соломія, вже тижнями перебувала у комі вона нічого не бачила, нічого не відчувала. Але квіти заспокоювали інших: лікарів, родичів. Він грав свою роль люблячого чоловіка.
Однак за цією маскою все розвалювалося. Лікування коштувало величезних грошей. Дні минали, рахунки зростали. А Кирило мовчки більше не витримував.
Глибоко в душі він уже відпустив її. Іноді він питав себе, відчуваючи провину: а якщо Соломія ніколи не прокинеться? Він успадкує все. Жахлива думка але водночас дивно звільняюча.
Того дня він увійшов у палату, поставив квіти у вазу і прошепотів щось.
Але вже за кілька хвилин глибоко шкодував про свої слова. Ось чому:
Щоб дізнатися продовження, прочитайте перший коментар.
Він схилився над своєю вмираючою дружиною й прошепотів їй щось на вухо А вже за кілька хвилин шкодував про свої слова.
«Соломіє Я ніколи не кохав тебе так, як ти думала. Ця ситуація руйнує мене. Якби ти пішла усе було б простіше».
Та Кирило не знав: за кілька сантиметрів від ліжка сховалася Марічка, молода волонтерка. Вона притулилася там, щоб пережити власний розпач, і почула жахливу правду.
Коли невдовзі до палати зайшов батько Соломії, Борис, Кирило знову надів маску. Він говорив ніжно, заспокоював. Але Борис одразу відчув: щось не так.
Марічка опинилася перед вибором: промовляти й ризикувати всім? Чи мовчати і допустити ще гірше?
Нарешті вона сказала:
«Він бажав, щоб вона померла», промовила вона до Бориса.
Той завмер але не здивувався.
Наступного дня впровадили нові правила: Кирило більше не міг залишатися наодинці з Соломією.
Коли він повернувся, то відчув зміну: підозрілі погляди, постійну присутність. І холодне попередження від Бориса:
«Одна помилка і ти втратиш усе».
Він схилився над своєю вмираючою дружиною й прошепотів їй щось на вухо А вже за кілька хвилин шкодував про свої слова.
Кирило намагався триматися. Аж до дня, коли Соломія пошевелилася. Легке здригання, тріпотіння повік Вона поверталася.
І тоді все змінилося. Спогади про неї, про їхню історію, про її сміх наче пройшли крізь нього. Він відчув глибокий сором.
Він лишився. День за днем. Не з обовязку а тому, що справді хотів.
І коли вона нарешті виписалася з лікарні, тихо сказала:
«Ти лишився. Дякую».
Він відповів із тремтінням у голосі:
«Вибач, що так довго не розумів, що справді важливе».
Ніхто не знав, що принесе майбутнє. Але замість гіркоти між ними зявилося щось справжнє. Крихке. Щире. Другий шанс.