Він не для тебе, – сказала сестра. – Він молодший і більше мені підходить. Весілля треба скасувати.

— Ви з ним не пара, — сказала Ріта своїй сестрі. — Він молодший і більше підходить мені. Весілля треба скасувати.

Дарія жила у просторій трикімнатній квартирі, розташованій у гарному районі Києва. Житло їй залишила бабуся. Крім молодшої троюрідної сестри, у Даші не було близьких родичів. Проте з Рітою вони були не дуже близькі.

Сталося так, що Дарина в свої тридцять п’ять залишилася сама, але з квартирою. Даша розуміла, що покластись їй нема на кого, тому добре вчилася, закінчила престижний університет, влаштувалася на високооплачувану посаду в велику компанію, і все в неї було чудово, окрім одного…

— Заміж тобі треба, Даріє, — час від часу нагадувала Ріта, коли зв’язувалася, щоб дізнатися, як у неї справи.

У тридцять років сестра встигла народити трьох дітей і двічі розлучитися. Вона жила з синами на околицях, на аліменти, і намагалася влаштувати своє життя, але поки безуспішно.

— Треба, тільки за кого… — відповідала Даша. На роботі вона була зайнята справами, а вільного часу у неї майже не було. Але одного дня доля піднесла їй сюрприз у вигляді нового сусіда згори. Вони познайомилися, коли Даша випадково зачепила його авто на парковці… і між ними почався роман.

Вадим був на п’ять років молодший за Дашу, але це не збентежило закоханих. Даша була принциповою і не хотіла жити з чоловіком до весілля, тому вже через два місяці стосунків Вадим подарував їй каблучку.

Замість весільної сукні, Дарина купила білий костюм, а замість гучного банкету, вони вирішили вирушити у подорож. Усе йшло своєю чергою… Але їхні плани зруйнувала Ріта. Вона подзвонила Даші за тиждень до весілля.

— Привіт, сестричко… Можемо трохи в тебе пожити? Знімати квартиру дорого, а у нас грошей немає. Справа не терпить зволікання.

— Що сталося?

— Мені потрібна термінова і дорога операція. Я все поясню, — тихо сказала вона, створюючи інтригу.

— Раз така серйозна справа… приїжджайте, — Даша не раділа, але й відмовити не могла. Вона знала, як важко, коли не до кого звернутися.

Наступного дня Ріта приїхала з валізами і трьома дітьми, яких було більше, ніж вона могла терпіти. Даша не дуже любила дітей, одного вона ще могла витримати, але троє, вічно невгамовних…

— Давай одразу визначимося, як надовго ви приїхали, — запитала Даша, забираючи олівець для очей у найменшого, який уже почав малювати на стіні.

— Не знаю… а ми тобі в тягар? — образилась Ріта. — Вибач… треба було зупинитися у хостелі. Готель ми не потягнули б. Грошей у нас немає… ще й лікарі, аналізи…

— Перепрошую. Звичайно, не в тягар. Що з тобою? — почервоніла Дар’я. Їй стало соромно за те, що вона така негостинна. Врешті-решт, це ж родина.

— Ну… там складно… — відмахнулася Ріта. — Проблеми з очима.

— А що саме? — Даша звикла бачити сестру в окулярах. Але не думала, що у неї щось серйозне.

— Не бери до голови, це мої проблеми. Головне, що я знайшла лікаря з хорошими відгуками. Краще розкажи про себе. Як справи?

— Заміж виходжу, — не без гордості сказала Даша.

— І мовчала?!

— Ми вирішили не святкувати.

— Як це?! Із твоїми-то грошима весілля економити?!

— Ріт…

— Вибач. Знову влізла не у свою справу, — прикусила губу Ріта. — Хто жених? Познайомиш?

— Взагалі-то, він живе поруч і хотів зайти на чай.

— Чудово! Тоді накривай на стіл, а я піду голову помию. А то з цією електричкою… вся в поту.

— Рушник у ванній.

— Гаразд. Я швидко. За дітьми доглянь, ок?

Даша насупилася. Вона планувала спекти шоколадний кекс, який подобався Вадиму, а не няньчитися з трьома хлопцями.

Ріта пішла, а Даша, помітивши, що діти тихо грають у машинки, взяла борошно, яйця… і зайнялася випічкою.

Діти грали недовго. Спекти нічого не вдалося. Один розсипав борошно, другий потягнув шоколад, приготований для кексу, і розмазав його по собі й стінах. А третій тихо обривав листя з її улюбленого фікуса і розкидав землю з горщика.

— Ріта! Твої діти… — почала Даша, заходячи до ванної, щоб повернути трійцю матері. Але мама її не чула. Блаженно закривши очі і вдягнувши навушники, вона плескалася у ванній, замість того, щоб швидко прийняти душ і повернутися до дітей.

— Ріта!

— Чого ти так кричиш? Щось сталось?

— Та ні… ти вже півтори години тут купаєшся. Мені треба готуватися до зустрічі, а я вся в шоколаді та борошні. На кухні безлад! Не знаю, за що хапатися!

— Не винна я, що ти не вмієш ладити з дітьми, — знизала плечима Ріта. У цей момент у двері подзвонили. Даші довелося йти відкривати своєму нареченому в брудному фартусі.

— Привіт… — Вадим оцінив її вигляд. — Що з тобою?

— Сестра приїхала. Не вчасно.

— Зрозумів. Мені піти?

— Ні, не треба. Ми ж з тобою майже родина, — усміхнулася Даша, приймаючи у нього торт. Було доречно, що Вадим прийшов не з порожніми руками.

— Якщо не заважатиму, то добре.

Вадим був хорошим хлопцем. Він допоміг Дарії прибрати на кухні і навіть знайшов спільну мову з дітьми Ріти.

А Ріта все не виходила з ванної…

— Де ж сестра?

— Відмивається від дітей, — пожартувала Даша. У цю мить до кухні зайшла Ріта. Вона була у одному рушнику.

— Добрий день… Вадим, — виставила вперед довгу ногу, приймаючи вигідну позу. Даша була здивована поведінкою сестри. Чому вона прийшла на кухню напівголою?

— Добрий вечір, — усміхнувся він їй у відповідь.

— Мій улюблений тортик! — не соромлячись, змахнула крем мізинцем і облизала палець, вводячи Дарину у ступор.

— Ріто, ми планували пити чай. Якщо хочеш, приєднуйся. Але не в рушнику.

— Зняти? — пирхнула вона, ігноруючи Дашу.

Вадим був здивований не менше, але зробив вигляд, що не помічає поведінки Ріти. А Даша вважала його мовчання за цікавість і образилася.

Чай вони пили у тиші. Ріта поводилась дивно, а Даша слідкувала, щоб діти не зіпсували ремонт.

— Дякую, я піду, — сказав Вадим, коли ситуація напружилася.

— Що ж ви, залишайтеся. У нас місця всім вистачить, — запропонувала Ріта.

— У нас із Вадимом не такі стосунки, — відрізала Даша.

— Ха! Яка дурниця! Це вже не модно. Ну не хвилюйся, я тебе навчу, як правильно поводитись із чоловіками. А то весілля скоро, а ти нічого не вмієш.

— Всього доброго, був радий познайомитись, — зблід Вадим.

— І я рада! Ще побачимось, — крикнула йому вслід Ріта.

Даша не розмовляла з нею весь вечір.

— Слухай, ну ви з ним не пара, — заявила Ріта наступного дня.

— Та ну? І чому це?

— Він молодий, а ти вже не дуже.

— У нас не така вже й велика різниця.

— Але помітна.

— І що ти хочеш сказати?

— Ну… він більше підходить мені.

— Справді?

— І з хлопцями одразу подружився. І дивився на мене так… а він же хотів залишитися у нас!

— Не у нас. У мене! — не витримала Даша, з роздратуванням дивлячись на сестру.

— Гаразд, гаразд! Я просто жартую. Перевіряла тебе.

— Що з твоєю операцією? — Даша перевела тему.

— Її на завтра призначили. А зараз я поїду до лікаря на огляд. З дітьми побудеш?

— Я працюю.

— Ти ж директор!

— І що?

— Ти сама собі господиня. Візьми відгул. — Ріта подивилася на Дашу так, ніби не розуміла, у чому проблема. — І взагалі, мені після операції кілька днів буде потрібен спокій і відпочинок. Тобі доведеться взяти на себе всі обов’язки по догляду за ними.

Те, що відповіла Даша, здивувало Ріту.