З життя
Він почув новину вперше, але не виказав здивування, попрощавшись із сусідкою й рушивши додому.
Василь Іванович не подав виду, що чує це вперше. Попрощавшись із сусідкою, він спокійно рушив додому. Вдягнув свій найкращий костюм, узяв конверт із грошима, який давно підготував для весілля єдиного сина.
Василь Петрович поспішав на урочистість. Сьогодні мав відбутися перше знайомство з майбутніми родичами. Роман повідомив адресу, але тато погано знає цю частину міста. Тому він вийшов завчасно, щоб не запізнитися. Як на гріх, автобус потрапив у затор. Довелося добряче почекати. Лише через три години Василь Іванович прибув на місце.
У ресторані за столом сидів один Роман. Він пояснив, що батьки Вероніки дуже зайняті і тому не могли довго чекати, вже пішли звідси майже годину тому. Василь Іванович засмутився, що став причиною незадоволення майбутніх родичів. Час минав, Роман не згадував про нове знайомство, а батькові було незручно питати.
Одного весняного дня, гуляючи парком, він зустрів колишню сусідку. Це була надзвичайна жінка, яка знала все про всіх. Звідки вона черпала інформацію, ніхто не знав. Та коли її питали про знайомих, могла розповісти всі новини. Ольга Антонівна першою звернулася до Василя Івановича. Виявилося, що сьогодні весілля його сина Романа, а він тут прогулюється. Церемонія в РАГСі о третій, а ресторан на п’яту годину вечора. Чому ж досі не зібрався?
Василь Іванович зберіг спокій, як ніби все знав заздалегідь. Попрощавшись із колишньою сусідкою, повернувся додому. Одягнув найкращий костюм, узяв конверт із грішми, заздалегідь підготований на весілля сина. Адже дружини давно не стало, тому всім сам має займатися.
До ресторану він прибув о восьмій вечора. Свято вже було в розпалі. Василь Іванович підійшов до мікрофона й попросив хвилинку уваги. Роман від сорому почервонів, Вероніка міцно тримала його за руку й щось шепотіла. Слова батька були проникливі:
– Вітаю тебе, синку, і тебе, Вероніко, зі святом. З цього дня ваше життя зміниться. Тепер ви разом йтимете по життю рука об руку. Бажаю вам довгого життя поруч, щоб усі негаразди проходили мимо, а радість завжди була рядом. Бажаю, щоб коли ваші діти виростуть, вони ніколи не забували, що ви у них є. Цінуйте кожну хвилину разом із батьками, бо час, проведений разом, не вічний. Колись він закінчиться. По батьковій щоці покотилася сльоза.
Василь Іванович вручив молодятам подарунок, розвернувся й вийшов. Вероніка потягнула Романа до виходу, туди, куди пішов його батько. Вони поспішали, бо Василь Іванович збирався сідати в автобус. Діти попросили в батька вибачення і запросили повернутися в зал. Вони повернулися утрьох. Сват підійшов познайомитися й теж вибачився за недобре відношення. Час минув. Під пологовим будинком родичі гучно обговорювали ім’я онука, який народився цього дня.
Jane Just Got Home from Maternity Ward – And Found a Second Fridge in the Kitchen. ‘This One’s Mine and Mum’s—Don’t Put Your Food Here,’ Said Her Husband.
Emma stepped back into her own home from the maternity wardand there, in the kitchen, stood a second fridge. “That...
On Her Way to the Store, Anna Suddenly Recognized the Mother of Her First True Love in the Elderly Woman Approaching Her—To Her Surprise, the Woman Recognized Her Too and Couldn’t Hold Back Her Tears.
On her way to the shop, Emily suddenly recognised the mother of her first true love in the elderly woman...
After descending the slope leading to the water, Michael assessed the cat’s chances of survival.
After descending the slope leading to the water, Michael assessed the cats chances of survival. The steady flow of the...
‘Excuse me… where am I?’ the woman asked softly, gazing out the car window as if she didn’t understand what was happening.
“Excuse me… where am I?” the woman murmured, staring blankly out the car window as though lost in a daze....
I’m sorry… where am I?” the woman whispered, staring out the car window as if she didn’t understand what was happening.
“Excuse me… where am I?” the woman asked softly, peering out the car window as if the world outside made...
Has He Still Not Called, Mom?” Andrew Asked, Looking at the Woman Seated at the Table with Bare, Vulnerable Eyes.
“Has he still not called, Mum?” asked Andrew, gazing at the woman hunched over the table with bare, pleading eyes....
Has He Still Not Called, Mum?” Asked Andrew, Gazing at the Woman Seated at the Table with Helpless Eyes.
**Diary Entry 23rd December, 1985** *”Has he still not called, Mum?” asked Andrew, staring at the woman sitting at the...
My Dad’s Second Wife Showed Up One Day with a Huge Box of Sweets and Two Excited Little Poodles Wagging Their Tails
One day, my dads new wife showed up with a big box of sweets and two little poodles wagging their...