З життя
Він покинув її заради іншої, але повернувшись, отримав несподівану відповідь.
Він назвав її жалюзною служницею та пішов до іншої. Але коли повернувся — отримав несподівану відповідь.
Соломія з дитинства чула одні й ті самі слова від бабусі та матері: «У нас, у нашому роду, жінки нещасливі в коханні». Її прабаба овдовіла у двадцять років, бабуся втратила чоловіка на шахті, мати залишилася сама з немовлям, коли Соломії не було й трьох. І хоча вона не вірила у родинне прокляття, глибоко в душі завжди чекала, що її любов також скінчиться болем. Хоч і не хотіла цього — мріяла про тепло, дім, чоловіка та дітей.
Свого майбутнього чоловіка — Богдана — вона зустріла на фабриці, де працювала пакувальницею. Він працював у іншому цеху, але обідали вони в одній їдальні. Так і познайомилися. Все відбулося швидко: кілька побачень, пропозиція, весілля. Богдан переїхав до неї — у двокімнатну квартиру, яка дісталася після смерті бабусі. Мати тоді вже померла. Спочатку було спокійно: народився перший син, потім другий. Соломія крутилася, як могла: готувала, прала, виховувала. Чоловік працював, носив гроші, але додому приходив все рідше, а розмов ставало все менше.
Коли Богдан почав затримуватися на роботі та приходити додому втомленим, з gluхим запахом парфумів на сорочці, вона все зрозуміла. Запитувати не наважувалася — боялася залишитися сама з двома дітьми. Але одного разу все ж не витримала:
— Подумай про дітей. Будь ласка. Заклинаю.
Він мовчав. Лише холодний погляд. Без пояснень. Без крику. Наступного ранку вона подала йому сніданок — він не доторкнувся.
— Все, на що ти здатна — це бути служницею, — кинув він із відра́зою.
І через тиждень пішов. Просто зібрав речі та замкнув за собою двері.
— Не кидай нас, благаю! — плакала вона у передпокої. — Діти не можуть бути без батька!
— Ти — жалюзнa служниця, — повторив він, йдучи. Це почули їхні діти. Два хлопчики сиділи на дивані, обіймаючись, не розуміючи: що вони зробили не так? Чому батько пішов? У чому була їхня провина?
Соломія не дозволила собі впасти. Вона жила заради них. Працювала прибиральницею, мила сходи, носила воду, вчила хлопчиків читати й прала руками, коли ламалася машинка. Хлопці допомагали — дорослішали швидко. Вона забула про себе, про жінок, про мрії. Але доля, як завжди, вміє дивувати.
Одного разу в магазині у неї впала на підлогу пачка чаю. Її підняв незнайомий чоловік і посміхнувся:
— Можливо, допоможу донести пакети?
— Не варто, — автоматично відповіла вона.
— Та я все одно допоможу, — сказав він, уже беручи в руки сумки.
Звали його Тарас. Він почав заходити в той самий магазин щодня, потім став проводжати її, а згодом з’явився у її під’їзді, щоб допомогти з прибиранням. Діти спочатку озиралися, але він виявився добрим, терплячим. На першу вечерю прийшов із тортом та білими трояндами. Коли старший син жартома запитав, чи не футболіст він, той розсміявся:
— У школі грав. Давно це було.
Пізніше він зізнався:
— Я після аварії. Говори повільно, рухаюся не так, як раніше. Дружина пішла. Боюся, і ти захочеш, щоб я зник.
— Якщо дітям з тобою добре — лишайся, — просто сказала Соломія.
Він запропонував їй руку. І серце. Попросив поговорити з дітьми.
— Можливо, я зможу стати для них справжнім батьком.
Ввечері Соломія пояснила все синам. Вони обняли її.
— Наш тато пішов і про нас забув, — сказав молодший. — Було б класно, якби в нас був справжній тато. Той, який лишається.
Так Тарас став частиною їхньої родини. Він був поряд, вчив хлопчиків грати у м’яча, допомагав із уроками, лагодив полиці, жартував, підтримував. Друзі дітей ходили до них у гості. Дім наповнився життям. Минали роки. Хлопчики стали чоловіками. Денис закохався, прийшов за порадою до Тараса. І саме тоді пролунав дзвінок у двері.
На порозі стояв Богдан.
— Я був дурнем. Поверни мене. Все виправимо…
— Забирайся, — різко сказав Денис.
— Ти як з батьком розмовляєш?! — закричав Богдан.
— Не смій так говорити з моїм сином, — твердо відповів Тарас.
— Ти нам не потрібен, — додав молодший син. — У нас є кого називати татом.
Він закрив двері. Захлопнув. Назавжди.
Соломія стояла, дивлячись на трьох чоловіків — своїх захисників, свою родину, яку вона виборола, відстояла, збудувала з нуля. Вона була щасливою. Нарешті…
An Unexpected Inheritance from an Ex-Husband or a Surprising Gift from the Mother-in-Law: How Elaine Ended Up Caring for Her Former Mother-in-Law and Uncovered a Legacy She Never Anticipated
Inheritance from the Ex-Husband or a Surprise from the Mother-in-Law As something of a parting gift from her alcoholic ex-husband,...
Raised by My Gran: Grateful for Her Care, but Her Love Came with Strings Attached
It was my grandmother who raised me. Of course, Im grateful to her, but in truth, her love had its...
“Two Weeks to Pack Up and Find Somewhere Else to Live: Daughters Offended After Mum Draws the Line”
“Two weeks to pack your things and find somewhere else to live.” The daughters were offended. Sarah lost her husband...
Twenty Years Later, I Recognise My Younger Self in the Boy On the Eve of His Wedding, Arthur Suspected Martha of Cheating—Even Though She Swore She Was Faithful, He Refused to Listen. Two Decades On, He Met Her Son—His Spitting Image… They Shared a Storybook Romance—Passionate, Extraordinary, and the Envy of All Around Them. Just as They Prepared for the Wedding That Never Happened, Martha Revealed She Was Pregnant. Instead of Joy, Arthur Accused Her of Infidelity, Insisting the Baby Couldn’t Be His. Devastated, Martha Gave Birth and Raised the Child Alone, Despite Pleas from Friends Who Saw Her Devotion. Arthur Offered Abortion, but She Refused—and Waited in Vain for His Apology. They Lived Separate Lives. Whenever Their Paths Crossed, Arthur Looked Away, Refusing to Recall the Past He’d Buried. Raising Her Son as a Single Mum Was a Struggle, but Martha Poured Her Heart into It, Working Multiple Jobs to Give Him a Good Life. Her Son, Chris, Became Her Pride and Protector, Earning a Degree, Serving in the Forces, and Finding Work. He Stopped Asking About His Father—He Understood Without Words. At Twenty, Chris Was the Image of Arthur—The Man Martha Had Loved So Deeply. One Day, Their Paths Crossed: Martha, Arthur, and Chris, All Together. Arthur Couldn’t Deny the Likeness and Was Stunned into Silence. Three Days Later, Arthur Came to Martha and Asked, “Can You Forgive Me?” “Long Ago…” Martha Whispered. And So, the Stories of ‘Daddy’ Came Alive—As Chris Met His Father for the First Time.
Twenty years later I see in this boy a spitting image of my younger self. The evening before the wedding,...
“What Do You Mean You Won’t Change Your Name?!” My Mother-in-Law Yelled at the Registry Office
What do you mean you dont want to change your surname? my mother-in-law shouted across the registry office. Emily never...
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home: Why I Refuse to Support My Brother-in-Law’s Family or Rent Them a Flat, and the Story of the Three-Bedroom Apartment I Bought Before Marriage
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I’m convinced we have no obligation to support my brother-in-law and his...
My Mother-in-Law Decided to Move into My Flat and Gave Her Own Home to Her Daughter: Now My Husband Expects Me to Welcome His Mum into the Home I Bought Myself
My mother-in-law has decided she wants to move into my flat and give her own place to her daughter. My...
You Steal from My Son—He Can’t Even Afford a Lightbulb! On Sunday morning, I was tucked under a blanket on the sofa. My husband had gone to visit his mum to “change the lightbulbs,” but of course, the real reason for calling her darling son over was something else entirely: “Son, did you forget that Igor’s birthday is today?” My husband is a real spendthrift. His salary barely lasts a few days. Thankfully, he gives me enough to cover the bills and groceries, but the rest goes on the latest video games and everything that goes with them. I don’t mind, really—I’d rather let him enjoy his hobbies than have him drinking in the shed or disappearing off to nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for a man. But I’m not telling you all this for sympathy. I’m explaining why my husband’s pockets are always empty! I don’t have those problems; I even manage to save a little, and often lend my husband money when he’s desperate—but never for his mum, his nieces, or his sister. Of course, I remembered Igor’s birthday, so I bought him a present a week ago. Before my husband headed over to the family, I handed him the gift and settled down to watch a film. I didn’t go—there’s no love lost between me and the in-laws. They think I don’t love him because I won’t let him spend our money on them or babysit his sister’s kids. Once, I agreed to watch his sister’s little ones for an hour, but they picked them up half a day later! I was late for work, and when I dared to complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, I refused every request for babysitting, though I never minded my husband spending time with the kids—honestly, I liked playing with them too. Not long after my husband left, the whole family turned up at our house, nieces in tow. His mum marched straight in and declared: “We’ve decided that since it’s Igor’s birthday, we’ll give him a tablet he picked out himself—worth £400. You owe me £200 for your share. So, pay up.” I might buy the boy a tablet, but never such an expensive one. Naturally, I refused to hand over any money. Even my husband started having a go at me for being greedy. So, I opened the laptop, called Igor over, and within five minutes, we’d chosen a gadget together that he really liked. He raced off to his mother, who was still sulking in the hallway. My sister-in-law always seems to have sticky fingers—something valuable tends to “stick” to them. My mother-in-law, needless to say, wasn’t impressed and immediately kicked off: “No one asked you to do that! You were supposed to give us the money. My son can’t even buy a lightbulb for himself—give me £200 now! You know that’s my son’s money.” She even tried rummaging through my handbag, which was on the nightstand. I shot my husband a look and hissed, “You have three minutes to get them out of this house!” So my husband dragged his mother out the door—three minutes was all he needed. And honestly, I’d much rather my husband spends his money on games than have his mum pocket the lot. Better he spends it on what makes him happy, than let those freeloaders nick it from him. Sitting here now, I think—maybe I should have married an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a light bulb! Sunday morning. I lay wrapped up on the sofa,...