З життя
ВІН ВІДПОВІВ, КОЛИ ЙОМУ ПРИВІТАЛИ ДОБРОГО РАНКУ…
На розі вулиці Шевченка у Львові стояв манекен у вітрині крамниці з одягом. Він завжди був одягнений однаково: біла сорочка, сірі штани та крихітка вишиванка, яку ніхто не виправляв. Цей манекен був забутий. Він стояв там понад десять років. Такий нерухомий, такий звичний, що багато хто вже й не помічав його. Але місцеві продавці його полюбили. Щоранку, відчиняючи свої крамниці, вони казали йому: “Доброго ранку, пане Тарасе!” — бо так його прозвали. Це був жарт, ритуал, маленький жест на початок дня. Пекар, власник книгарні, жінка з квітками — усі вітали манекена. А він, звичайно, ніколи не відповідав. Аж поки одного разу — відповів. Це був понеділок. Вітрина запотіла від ранкової вологости. Коли люди пройшли повз і сказали: “Доброго ранку, пане Тарасе!”, манекен посміхнувся. Рухнув. І тихо промовив: “Добридень, добрі люди.” Усі застигли. Це був не манекен. Це був чоловік. Його справді звали Тарас. Йому було 74 роки. Він був нічним сторожем у цій крамниці вже кілька місяців. Він втратив дім, родина була далеко, і йому нікуди було йти. Тож ночами він спав у сховищі. А вранці, коли крамниця відчинялася, він завмирав за склом, удаючи з себе манекена. Робив він це не для жарту. А тому що казав — за цим склом він відчував себе менш самотнім. “Мені подобається дивитися на людей, бачити, як вони починають свій день. І тут, принаймні… ніхто мене не ігнорує.” Історія розійшлася, коли хлопець зняв цю сцену і виклав у мережу. Вона стала вірусною. Тисячі коментарів: “Іноді здається, що ніхто нас не бачить… але завжди є хтось, хто дивиться з іншого боку скла.” Зараз пан Тарас більше не прикидається манекеном. Йому дали роботу у крамниці — зустрічати відвідувачів. Він сидить на стільчику біля вітрини, посміхається перехожим, і щоранку відповідає тим, хто каже йому: “Доброго ранку, пане Тарасе!” А він відповідає фразою, яка назавжди лишилася у цьому кварталі: “Доброго вам дня… і дякую, що помітили мене.” Так я зрозумів, що навіть у найбільшій самоті завжди знайдеться хтось, хто побачить тебе — якщо сам не сховаєшся за непроглядним склом.
The Next Day, Our Neighbour Was Leaning Over Our Fence Again. My Wife Told Her We Had a Lot of Work …
The next day, our neighbour was once again hanging over our garden fence. My wife strolled over to her and...
Rushing Home with Heavy Bags, Vera Was Distracted by Dinner Plans—But Everything Changed When She Fo…
Monday, 18th December I was rushing home through the chilly London streets, arms aching with heavy bags crammed with groceries....
Igor, the Boot! The Car Boot’s Flung Open—Stop the Car Now!’ Marina Shouted, Already Realising All W…
James, the boot! The boots openpull over! Emily shouted, though deep down she already knew it was too late. Their...
My Daughter-in-Law Turned My Son Against Me Over the Flat – Now She Claims I Don’t Care About Their …
Last night, I wandered through a string of strange English villages, where homes hovered mid-air and roads curled into the...
My Mother-in-Law Was Astonished to Visit Our Garden and Find No Vegetables or Fruit Growing in It
My mother-in-law was utterly bewildered the day she wandered into our garden and realized there wasnt a single vegetable or...
A Deal with Destiny: When a Mysterious Visitor Forces Svetlana and Her Husband to Choose Between Sca…
Suzanne shut down her computer and began to gather her things. “Ms. Harcourt, there’s a young lady asking to see...
I’m Glad I Chose Not to Have Children—Now at 70 Years Old, I Have No Regrets
Im glad I made the decision not to have children. Now Im seventy years old, and I have no regrets...
I’m Glad I Chose Not to Have Children—Now at 70, I Have No Regrets
Im glad I made the decision not to have children. Now that Im seventy, I can say with confidence that...