Віра ще в школі заявила подругам, що Сергій її хлопець і вони одружаться.

Віра ще в сьомому класі сказала своїм подругам-однокласницям, що Сергій — її хлопець, і настане час, коли вони неодмінно одружаться. Ніхто з подруг із нею не сперечався.

Подруги боялися навіть дивитися на Сергія, адже бабуся Віри була відьмою. Бабуся жила в своєму селі і там займалася своїми темними справами, а Віра потихеньку вчилася цьому ремеслу в місті, іноді навідуючись до бабусі.

А Сергій? Ну, Сергій зовсім не зважав на Віру. Все своє вільне час він проводив у дворі біля свого будинку разом з Катею. Катя від народження була з інвалідністю, пересувалася на інвалідному візку.

Не знаю чому, але саме Катя полонила серце Сергія. Можливо, через її скромність чи доброту, але чомусь дівчина зачарувала хлопця. До того ж Катя була дуже начитана, і Сергієві було з нею цікаво. Вже кілька років Сергій і Катя проводили все своє вільне час разом.

Сергій вийшов з під’їзду і попрямував у двір, де була Катя. На його шляху стала Віра.

– Привіт, Сергію.
– Привіт,- намагаючись обійти Віру, відповів Сергій.
– Може, прогуляємося містом? – запитала Віра.
– Сьогодні ніяк, – відповів Сергій, – Вибач.
Віра злісно стиснула губи, спостерігаючи, як Сергій підходить до Каті, вітається, і вони щось весело обговорюють та сміються. Чорна злість і заздрість заповнювала серце Віри. Як же вона плакала, коли ніхто цього не бачив.

Минали роки. Сергій тепер возив Катю то на берег річки, то в ліс, то на поле до ромашок. Весь вільний час вони проводили разом.
Віра стала чорноока красуня. Всі хлопці звертали погляд на неї, такий гарною і стрункою вона була. Але Сергій усе ще бачив у своєму серці тільки Катю. Тепер вони справді покохали одне одного. І вже не так, як раніше у юності.

І ось одного разу, коли Сергій рушив до Каті, йому знову загородила дорогу Віра.

– Привіт, Сергію. Знову до своєї безногій йдеш? Що ти в ній знайшов? Навіщо вона тобі? Краще одружися на мені. Тільки зі мною ти будеш щасливим у цьому світі. Ти ж знаєш, що я люблю тебе ще зі школи.

– Знаю, – відповідає Сергій, – але я люблю Катю.
– Чим вона краще за мене, ця безнога курка?
– Не знаю. Але те, що краще, безсумнівно.

– Сергію, ти ж знаєш, що мені не треба багато сил, щоб ти мене покохав. Моя бабуся вважається найсильнішою. Але я так не хочу. Я хочу, щоб ти сам мене покохав. Що мені зробити, щоб ти мене полюбив? Скажи. Я все зроблю.

Сергій зупинився і повернувся до Віри.
– Зроби так, щоб Катя почала ходити. Отоді я на тобі і одружуся, – випалив Сергій.

З того часу Віра проводила з Катею майже весь свій вільний час. Вона приходила до неї вранці і поверталася пізно ввечері. Для Сергія майже не залишалося часу зустрічатися з Катею. І Катя була не проти. Вона робила все, що їй казала Віра. Пила відвари, наносила мазі на ноги, виснажувала себе фізичними вправами.

Спостерігаючи за діями Віри, Сергій починав розуміти, як дівчина його любить, раз пішла на таке. Пройшло чотири місяці.

Як зазвичай, Сергій ввечері пішов у двір, де Віра займалася з Катею. Він помітив, що майже весь двір вийшов на балкони й уважно спостерігає за…
Віра, тримаючи Катю за руки, вела її все далі й далі від інвалідного візка. Сьогодні Віра та Катя були найщасливішими дівчатами у світі. Втомлені, але щасливі, вони сіли на лавку. Сергій підійшов до них, вражений побаченим.

– Сергію, можна тебе на два слова, – сказала Віра, відходячи вбік від Каті.
Сергій підійшов до Віри.
– Що, настав час? – ошелешено запитав Сергій.
– Що настав час? – перепитала дівчина.
– Одружитися, – тихо сказав хлопець.
– Та ні, Сергію, – розсміялася дівчина, – Я хотіла вибачитися перед тобою за свою нав’язливість. Чари перед коханням безсилі.
І взагалі, чари в житті нічого не можуть змінити, якщо людина не хоче.

Зараз Катя і Віра — найкращі подруги. У Каті й Сергія народилася донька. У Віри є хлопець, від якого вона без тями, і якого вона нікому не показує. Кажуть, що він льотчик…