З життя
Візит до сина та невістки закінчився несподіваним вигнанням під Різдво
Мені звати Оксана Василівна. Мій син Тарас був усім для мене. Ми жили удвох у Львові, поки він не закінчив університет. Я намагалася не втручатися в його особисте життя, хоча в нашій хаті час від часу з’являлися різні дівчата. Декілька разів усі вже готувались до весілля, але щось завжди йшло не так.
Тарас завжди мріяв про міцну, щиру родину, але, мабуть, не всі його супутниці хотіли того ж. Остання дівчина прямо сказала, що не буде жити з «мамчиним синочком». Мені було боляче це чути — адже я ніколи не лізла в їхні стосунки, не нав’язувала свою думку, не контролювала. Але видно, сама моя присутність стала для неї перешкодою.
Я зрозуміла: поки ми живемо разом, синові буде важко побудувати своє. Тому я прийняла непросте рішення — поїхала у село, до батьківської хати, щоб дати Тарасу свободу. Минув рік. За цей час він успішно одружився, і в їхній родині очікувалося дитя. Малиш мав народитися наприкінці січня. Весь цей час син не запрошував мене до себе, але я не ображалася. Думала — молодим треба пожити для себе.
Наближалося Різдво, і я вирішила приїхати до них завчасно, у грудні. Хотіла не просто побачитися, а допомогти: раптом треба щось приготувати до народження дитини, підказати, підстрахувати невістку, якщо буде важко. Взяла з собою гостинці, варення, в’язану ковдру, подаруночки. Сподівалася, що будуть раді. Уявляла, як разом встрінемо Святий Вечір, як я залишусь на тиждень — поки невістка в тяжкому стані, то хоча б справлюся з хатніми справами, вимию підлогу, приготую їжу. Адже я ж мати, я завжди поруч, коли потрібно.
Але те, як мене зустрів Тарас, я не забуду ніколи. Він відчинив двері й з порогу сказав: «Мамо, ну хоч би подзвонила… У нас нема місця. Незабаром приїде Марія Миколаївна — це мама Оленки. Ми домовилися, що вона нам допоможе. Вибач, але ти не можеш залишитися». Він навіть не запросив зайти, просто стояв, немов чужий, наче я якась випадкова знайома, що приїхала невчасно.
Я все ж таки зайшла, наполігла — посиділа трохи на кухні, випили чаю. Тарас робив вигляд, ніби все гаразд, розпитував, як у мене справи. Але кожні п’ять хвилин дивився на годинник. Я все зрозуміла. Він мене не чекав. Не хотів. Навіть не намагався приховати дратівливість.
А потім допоміг донести мої сумки до зупинки й посадив на останній автобус. На Святий Вечір. На свято, яке завжди було родинним. Тієї ночі я ридала так, як не ридала навіть тоді, коли проводжала чоловіка в останню путь. Бо відчувала — мене викреслили з життя. Мати більше не потрібна. Допомога не потрібна. Я — зайва.
Минув тиждень. Жодного дзвінка. Жодного повідомлення. Жодних вибачень. Ніби нічого й не було. Ніби я й не приїжджала. Ніби я — ніхто. Хоч усе своє життя я віддала синові. Працювала на двох роботах, аби він міг навчатися, жила скромно, щоб у нього було краще. А тепер я не гідні навіть простого людського «дякую» та можливості залишитися на свято.
Не знаю, чим я заслужила таке. Невже в наш час материнська любов більше нічого не варта? Невже мати, що віддала все заради дитини, мусить повертатися додому сама, з важким серцем і почуванням непотрібності?…
My Mother-in-Law Decided to Move into My Flat and Gave Her Own Home to Her Daughter: Now My Husband Expects Me to Welcome His Mum into the Home I Bought Myself
My mother-in-law has decided she wants to move into my flat and give her own place to her daughter. My...
You Steal from My Son—He Can’t Even Afford a Lightbulb! On Sunday morning, I was tucked under a blanket on the sofa. My husband had gone to visit his mum to “change the lightbulbs,” but of course, the real reason for calling her darling son over was something else entirely: “Son, did you forget that Igor’s birthday is today?” My husband is a real spendthrift. His salary barely lasts a few days. Thankfully, he gives me enough to cover the bills and groceries, but the rest goes on the latest video games and everything that goes with them. I don’t mind, really—I’d rather let him enjoy his hobbies than have him drinking in the shed or disappearing off to nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for a man. But I’m not telling you all this for sympathy. I’m explaining why my husband’s pockets are always empty! I don’t have those problems; I even manage to save a little, and often lend my husband money when he’s desperate—but never for his mum, his nieces, or his sister. Of course, I remembered Igor’s birthday, so I bought him a present a week ago. Before my husband headed over to the family, I handed him the gift and settled down to watch a film. I didn’t go—there’s no love lost between me and the in-laws. They think I don’t love him because I won’t let him spend our money on them or babysit his sister’s kids. Once, I agreed to watch his sister’s little ones for an hour, but they picked them up half a day later! I was late for work, and when I dared to complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, I refused every request for babysitting, though I never minded my husband spending time with the kids—honestly, I liked playing with them too. Not long after my husband left, the whole family turned up at our house, nieces in tow. His mum marched straight in and declared: “We’ve decided that since it’s Igor’s birthday, we’ll give him a tablet he picked out himself—worth £400. You owe me £200 for your share. So, pay up.” I might buy the boy a tablet, but never such an expensive one. Naturally, I refused to hand over any money. Even my husband started having a go at me for being greedy. So, I opened the laptop, called Igor over, and within five minutes, we’d chosen a gadget together that he really liked. He raced off to his mother, who was still sulking in the hallway. My sister-in-law always seems to have sticky fingers—something valuable tends to “stick” to them. My mother-in-law, needless to say, wasn’t impressed and immediately kicked off: “No one asked you to do that! You were supposed to give us the money. My son can’t even buy a lightbulb for himself—give me £200 now! You know that’s my son’s money.” She even tried rummaging through my handbag, which was on the nightstand. I shot my husband a look and hissed, “You have three minutes to get them out of this house!” So my husband dragged his mother out the door—three minutes was all he needed. And honestly, I’d much rather my husband spends his money on games than have his mum pocket the lot. Better he spends it on what makes him happy, than let those freeloaders nick it from him. Sitting here now, I think—maybe I should have married an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a light bulb! Sunday morning. I lay wrapped up on the sofa,...
We Had Such High Hopes That My Mum Would Retire, Move to the Countryside, and Leave Her Three-Bedroom Flat to Me and My Husband!
We had high hopes that my mum would retire, move to the countryside, and leave her three-bedroom flat to my...
An Inheritance from an Ex-Husband or a Surprise from the Mother-in-Law A Gift from My Alcoholic Ex: Left Alone to Care for His Difficult Mother Ten Years After Our Divorce—But When She Passed, I Discovered the Unexpected Legacy She Left Behind
So, listen to this its honestly like something out of a telly drama. Years ago, Alices husband, Pete, who was...
Gran Tosses Out Grandson and His Wife, Chooses to Live Alone at 80 – Family Plots to Move In, But Gran Has Other Plans
Grandmother cast out her grandson and his wife and resolved, at eighty years old, to live alone. Our Gran is...
“Two Weeks to Pack Up and Find a New Home: Daughters Offended When Single Mum Sets Boundaries After Years of Sacrifice”
Diary entry Two weeks to pack up and find somewhere else to live. My daughters are furious. I found myself...
My Son and His Wife Gifted Me a Flat When I Retired: They Handed Me the Keys, Took Me to the Solicitor, and Told Me to Let It Out—A Retirement Bonus I Never Expected
My son and his wife gave me a flat when I retired On that day, my son and daughter-in-law arrived...
“What Do You Mean You Don’t Want to Change Your Name?” – My Mother-in-Law Shouted at the Register Office
What do you mean, you dont want to take his surname? my mother-in-law shouted across the registry office. I never...