Connect with us

З життя

Вона була незмінною… Непорушною кішкою

Published

on

Вона була вічною… Вічною кішкою. Що це було — мутація, особливий вид або щось ще, поки невідоме науці, вона не знала. Кішку це не хвилювало. Вона просто жила.
Кішка пам’ятала, що спочатку жила біля ріки, потім безкрайню суху пустелю. Густі ліси, степи. Яка різниця, аби полювання було можливим, хоча успішним воно буває не завжди. І тоді вона прийшла до людей, сама. Так безпечніше, і їжа поруч із ними завжди знаходиться.
Минали століття, кішка переїхала на інший континент. І не тому, що хотіла — а тому, що на той момент вона була дуже цінною. І між золотом і кішкою вибору навіть і не ставало. Тоді завжди обирали кішку.
Але цінність із роками зменшувалася, і її продавали, втрачали, викидали, зраджували. Тільки вона все одно постійно тягнулася до людей. Але не через любов — до цих дивних створінь кішка не відчувала ні краплі любові.
Просто їй дуже хотілося жити, а часом було так холодно! Зима приходила до неї щороку і пустеля кішці тепер тільки снилася… Хто б їй сказав, що з Африки її давно привезли в Україну, але розповісти про це кішці ніхто не міг.
Скільки було з нею поруч людей, кішка не пам’ятає — вона не рахувала. І яка різниця, скільки їх — вони майже однакові. Завжди незадоволені невиразним забарвленням, завжди здивовані, що кішка не приносить кошенят. А навіщо їй давати життя, якщо її життя і так вічне.
Черговий чоловік з’явився несподівано… Просто йшов, просто побачив. Він не знав, що годину тому цю кішку принесли й покинули, як відслужену річ.
Він просто помітив: ось кішка, кішці холодно, а він може цю кішку зігріти. Вона вже готувалася просити, готувалася принижуватись… Тільки цього не знадобилося — її взяли і так.
Кішка затишно згорнулася на його грудях, зігріта теплом тіла і прикрита старою шубкою. Що ж, ще один прохідний чоловік у її довгому котячому житті. Тільки чому ж їй хочеться, щоб цей хлопець жив разом із нею такою ж, як у неї, вічною життям? Нехай він і черговий, але якийсь вже відразу майже рідний.
Але він — проста людина, він просто жив. Змінив комуналку на маленьку квартиру, одружився, народилися діти, і вони отримали квартиру побільше. Кішка завжди була поруч із ним і з ним же переїжджала.
Вона все чекала: коли ж як усім вона набридне? Коли ж закінчиться життя з цим чоловіком? Але вона не закінчувалася. Вперше кішка була дуже здивована — її обожнювали, любили, жаліли. А те, що вона довго живе — так хто тоді знав, скільки років триває котяче життя, адже інтернету тоді ще не придумали. А книг про кішок майже не писали.
Одружувався, розлучився, виховав двох дітей. А те, що дружина пішла, так нехай буде щаслива, ніхто ж не зобов’язаний бути поруч із ним, якщо того не хоче. А кішка хоче, вона до нього ніби прив’язана. От тільки чомусь зовсім не старіє, вона, як і раніше, була молода.
Воно й зрозуміло! Він годував її добре і вирішив, що вся справа у відмінному харчуванні. Навіть у 90-ті він годував її краще, ніж себе. Бо він — сильний чоловік, а вона — маленька кішка і якось мерзотно обділяти її ради себе.
Але, на жаль, він все ж не вічний… І, схопившись уночі за серце, чоловік ледь перевів подих. Кішка, як завжди, була поруч, з тривогою вдивляючись у рідне обличчя. Саме тоді вона зрозуміла, що жити без цієї людини більше не хоче! Не потрібне їй таке вічне життя!
Кажуть, що одного бажання недостатньо. А я скажу — це у людей, а кішки все одно зроблять так, як їм треба. Це знає кожен котолюб — кішка все одно доб’ється свого. Вона підігне під себе що і кого завгодно. Природа це чи людина.
Вона почала старіти… Втрачають ясність очі, прогнулася спина, трохи опухли суглоби. Але чоловік не помічав, для нього вона була все такою ж прекрасною. Його кішка, яку він знайшов у 20 років, а тепер йому вже восьмий десяток.
Вони вийшли на захід і сиділи поруч на лавці, щільно притискаючись одне до одного. Серце знову ніби укололо, і чоловік тихенько зітхнув. За себе він не переживав, він думав тільки про свою кішку.
— Як же ти будеш, Лапо, без мене?
Він погладив м’яку спинку. Кішка ще тісніше притиснулася до його стегна і поклала стомлену морду на рідні коліна. У такт погладжуванням муркотіла нерозбірливо… А якби людина знала котячу мову, то обов’язково розібрав би:
— А хто сказав, що я без тебе буду?

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × п'ять =

Також цікаво:

З життя4 хвилини ago

Суп для свекрухи без жалю, але її візити — це справжнє випробування

У невеликому містечку під Житомиром, де старі хати тонуть у зелені яблунь, моє життя в 32 роки перетворилося на нескінченний...

З життя13 хвилин ago

«Забирайся з моєї квартири негайно!» — я більше не можу терпіти сестру та її дітей

«Соломіє, виходь з моєї квартири зараз же!» — більше не можу терпіти сестру та її дітей У невеликому містечку під...

З життя16 хвилин ago

Чому моя сестра вирішила, що квартира мами має належати тільки їй, і як я потребую вашої допомоги та поради?

У тихому містечку під Полтавою, де столітні каштани шепочуть історії минулого, моє життя у 37 років затьмарене сімейною сваркою, що...

З життя18 хвилин ago

Ранний подъем ради блинов обернулся разбитым сердцем у дверей сына

Я поднялся в четыре утра, чтобы испечь внукам оладьи — но то, что ждало меня у двери сына, разорвало мне...

З життя20 хвилин ago

«Я спостерігала за нею весь вечір – майбутня невістка не підходить моєму сину»

У маленькому містечку під Кам’янцем-Подільським, де вулички шепчуть історії поколінь, моє життя у 54 роки перетнула тінь тривоги за долю...

З життя27 хвилин ago

«О, ні, твоя мама з нами жити не буде» — я поставила чоловіку ультиматум

«Ой ні, Олеже, твоя мама з нами жити не буде» — я поставила чоловікові ультиматум. У невеликому містечку під Львовом,...

З життя1 годину ago

Когда жизнь рушится: как молодая пассия разрушила наш брак

Мне было 49, двое взрослых детей и любимый муж — но он выбрал молодую и разрушил всё Где-то в тиши...

З життя1 годину ago

«О, ні, твоя мама з нами жити не буде» — я поставила чоловіку ультиматум

«О, ні, Олежу, твоя мама з нами жити не буде» — я поставила чоловікові ультиматум У невеличкому містечку під Вінницею,...