Connect with us

З життя

Вона пригостила кавою бездомного… а потім він увійшов до її офісу у костюмі.

Published

on

Сьогодні пройнятий холодом понеділок у Києві. Вітер ріже крізь шарфи, навіть найстильніші перехожі поспішають швидше. Я, Соломия Коваленко, міцніше стискаю термос з кавою, спішачи до «Зоряна консалтинг», де працюю в маркетингу. Шарф майорить за спиною, підбори цокотять по бруківці, а в голові крутиться презентація для клієнта о десятій.

Знову запізнююсь.

Ранковий натовп – шестерні у вилізаній машині: погляди вниз, навушники, кава в руках, думки деінде. Пробираюсь крізь нього на Хрещатику, але на розі біля занедбаного книгарня зупиняюсь. Щось незвичне. Нерухоме. Людське.

На кам’яних сходах сидить чоловік. Виглядає на шістдесят, сиве волосся чуть завивається біля коміра, глибоко посаджені блакитні очі яскраво вирізняються на обвітрілому обличчі. Пальто зношене, рукавички прорвані на костяшках. Поруч картонка: «Просто одна нагода».

Сповільнюю крок. Люди проходять повз, немов він частина тротуару. Вагаюсь, підходжу.

«Хочете щось тепленьке?» – тихо питаю.

Він піднімає погляд, здивовано, та не злякано. Голос спокійний: «Кава була б милостю».

Без слів заходжу до кав’ярні за спиною. За п’ять хвилин повертаюся з двома гарячими чашками. Протягую йому одну, сі сядаю поруч на сходи.

«Я Соломія», – кажу, гріючи руки об чашку.

«Борис», – відповідає він. «Приємно познайомитись».

Кілька хвилин мовчки пиємо каву, навкруги бурлить ранкова метушня. Я не розпитую, Борис не розповідає багато – лише що працював у «управлінні та стратегіях», пройшов довгий шлях життя та намагається зрозуміти, що далі.

У ньому було щось – спокійна гідність, що не пасувала до дірявих рукавичок чи картонки. Голос чіткий, виважений. ороший.

Я відчула не жалість, а повагу.

Коли встала, дістала з сумки візитівку: «Якщо коли знадобиться поговорити чи почати спочатку – я неподалік».

Борис подивився на картку, повільно кивнув: «Я запам’ятаю, пані Соломіє».

Пішла, відчуваючи внутрішній зсув. Нитка зв’язку, тендітна, як сніжинка, утворилася.

Вдень біля кавомашини розказала колегам. Влада з кадрів підняла брова: «Ти дала безпритульному свою картку?»

«Він не був типовим», – відповіла я.

Влада зневірилася: «Київ – не м’яка іграшка, Соломіє. Людей не «вилікують» кавою й добротою».

Андрій, юний консультант, усмірехнувся: «Занадто довірлива. Наївно».

Я не сперечалася. Лише знизала плечима: «Вірю, що люди більші за наші припущення».

Та сумнів повис у повітрі, наче пара над чашкою.
Наступні дні шукала Бориса біля книгарня, але сходи були порожні. Чи знайшов притулок? Чи був той момент лише миттєвим, невагомим?

Робота пришвидшилася. Слухи про злиття компаній, вдвічі більше нарад, дедлайни. Маркетинг загув від напруги.

Одного ранку у лобі компанії – новий напис: «Зоряна консалтинг – Партнер Шевченко Груп».

Прізвище дзвеніло у пам’яті. Шевченко… Чому знайоме?

Машинально відкинула – гуглити пізніше, поспішалашно нагору.
У вівторок о 9:58 скляні двері лобі розчи
Його погляд, тепер впевнений та теплий, зустрів мій здивований, і я зрозуміла, що одна чашка кави в морозний ранок змінила не лише його долю, а й мою, і всю нашу компанію “Зоряна”, назавжди давши нам віру в силу простої людяності.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири + 18 =

Також цікаво:

З життя3 хвилини ago

Подвійне життя мого партнера

Подвійне життя моєї дружини — Ти знову не ночувала вдома, Оксан, — мій голос звучав рівно, майже холодно. Але всередині...

З життя1 годину ago

ДВОЄ КРИЛ

Відтоді кожного ранку дивлюсь на сонце, що заглядає у вікно нашої нової квартири, і дякую долі за цей спокій та...

З життя2 години ago

Сусіди знали про Івана: бездолонний, безногий, юродивий, такий собі чотирилапий умілець з різними титулами.

Отаку історію тобі розкажу, про тих сусідів наших. Увесь квартал знав, що Іван — то безрука й безнога житлова худоба,...

З життя2 години ago

Їй сказали, що вона не може бути на церемонії… Але вона стала зіркою!

Того дня мало бути ідеальним. Сонце м’яко пробивалося крізь віття, вкриваючи золотим туманом ряди стільців та квіткові арки. Олена поправляла...

З життя3 години ago

Лена намагається впоратись після розриву, але свекруха приносить несподівані проблеми.

Не можу знайти спокою. На руках дрімала маленька Софійка, а я все стою біля вікна. Годину вже минуло, а відійти...

З життя3 години ago

Можливість помилитися.

Коли Олеся випадково дізналася про батькову коханку, світ став химерним як сни. Він прогулював школу, щоб супроводжувати подругу Мар’яну до...

З життя3 години ago

Вона пригостила кавою бездомного… а потім він увійшов до її офісу у костюмі.

Сьогодні пройнятий холодом понеділок у Києві. Вітер ріже крізь шарфи, навіть найстильніші перехожі поспішають швидше. Я, Соломия Коваленко, міцніше стискаю...

З життя3 години ago

Я вважала, що знайшла своє щастя…

Лена вже розраховувалася в касі, а Микола стояв осторонь. Коли вона почала розкладати продукти по пакетам, він і зовсім вийшов...