Вона вперше спокійно заснула за двоє діб.

Оля нарешті заснула спокійно. Уперше за дві доби. Буся обійшла кімнати, підморгнула господарям зеленими очима і вляглася біля Олі, муркочучи свою пісеньку, наче все життя прожила в цьому домі…

Над селом нарешті з’явилося сонце після трьох днів сірості. Завірюха припинилася, але вітер усе ще піднімав сніг, роблячи верхівки заметів гострими. Чути було, як скриплять дерев’яні лопати — селяни розчищали двори, під’їзди до будинків і єдину дорогу в селі, обабіч якої стояли їхні оселі.

Невідомо, коли з районного центру пришлють грейдер — до села йому пробиватися ще далеко, а з такими заметами — це серйозна справа.

Яків Борисович, чоловік років шістдесяти з гаком, закінчив розчищати сніг. Зняв рукавицю, струсив крижані кристали із вусів і бороди. Завірюга скінчилася, але холодно стало ще тривкіше. Двадцять градусів морозу, а вночі й того більше. Поставив лопату біля ганку, взяв оберемок березових дров і поніс додому.

– Закривай швидше двері! — тихенько сказала господиня — Марія Павлівна.

Після безсонної ночі її обличчя стало блідим, а довкола очей утворилися темні кола.

– Як вона? — запитав Яків, — їй краще?

Дружина сумно похитала головою.

Вчора їхня чотирирічна онучка Олечка, єдина радість і сенс життя старих, захворіла. Дочка привезла їм її з міста на місяць, поки сама поїхала у відрядження на навчання. Нікому більше було залишити. І от, біда — не вберегли.

Спочатку її мучив сухий кашель, а потім піднялася температура. Бабуся поїла її молоком з медом і маслом, чаєм з липою, але марно. Марія всю ніч провела біля ліжка онучки, намагалася збити температуру обтираннями. Олечка трохи заспокоїлась і заснула, але її тіло палало, губи потріскалися. У маренні вона звала маму.

– До райцентру не додзвонитися, — сказав Яків, — кажуть, обірвана лінія. І навіть якщо б додзвонилися — дороги замело, не пробратися. На лижах я б дійшов, п’ять верст — не крюк. Але фельдшер сюди не добереться. Сам він старенький і хворий…

Марія сиділа за столом, низько схиливши голову, стиснувши в кулаки сухі, зморщені руки. Потім підняла на чоловіка очі, повні розпачу, і сказала:

– Треба щось робити, Яш. Не можу дивитися, як мучиться Олечка. Боронь Боже, щось з нею станеться — як ми будемо жити далі?! — її очі палали рішучістю. — Збирайся, Яш. Іди в райцентр, нехай допоможуть. Хоч пішки, хоч волоком, але приведи лікаря! Інакше бути біді…

…Фельдшер у медпункті райцентру, старенький дідусь років сімдесяти, уважно вислухав Якова Борисовича. Детально розпитав про стан онучки, задумався. Підійшов до скляної шафи, дістав кілька упаковок з порошками, флакон із краплями і, передавши все Якову, пояснив, як приймати.

– Піду в адміністрацію! — заявив він. — Буду вимагати, щоб розчищали дорогу. Якщо Бог дасть, зможу дістатися до вас до ранку. Сподіваюся, ліки допоможуть. А поки що вам залишилось тільки молитися, більше нічого не можу запропонувати…

Молитися… Яків не вмів молитися, хоч і був хрещеним. Таємно від батьків його охрестила в далекому дитинстві бабуся. У цій самій церкві, що стоїть на околиці райцентру. З того часу він до церкви й не ходив. Але коли прийшла біда — до кого ж ще звертатися?

Залишивши лижі біля входу, зняв шапку і, незграбно перехрестившись, увійшов до церкви. Служба вже давно минула, всередині нікого не було, тільки чути було, як хтось тихо читає молитву.

У напівтемряві, при свічках, він побачив батюшку і підійшов до нього. Тупцюючи на місці, чекав, поки той зверне на нього увагу. Чекати довго не довелося.

Вислухавши Якова, батюшка взяв його за руку і підвів до ікони Божої Матері.

– Помолимося. Знаєш молитву Пресвятій Богородиці «За здоров’я дитини»? Якщо не знаєш, просто повторюй за мною і намагайся запам’ятати. — Лагідний, співчутливий голос священника проникав у душу й вселяв надію. Він взяв з рук батюшки запалену свічку. — Молись щиро, проси всім серцем, чим щиріша молитва, тим вона дієвіша.

– Пресвята Богородиця, спаси нас! — почав священник, Яків покірно повторював за ним.

Прості, але правильні слова молитви лягали на серце. Яків молився щиро, згадуючи Олечку, і раптом повірив, що молитва допоможе!

– Даруй їй здоров’я, многії літа і благополуччя, амінь, — закінчив батюшка, перехрестився і, піднявшись, зник за однією з дверей.

Очі Якова застелила пелена сліз. На душі стало спокійно, виникла впевненість, що все буде добре. Він ще стояв на колінах і вслухався в свої відчуття, коли до нього підійшла звідкись узялася кішка і, поставивши передні лапки йому на коліна, співчутливо подивилася в обличчя.

– Бусінька, – усміхнувся священик, виходячи з пластиковою пляшкою води, — то тебе не дозвешся, а то сама прийшла. Взимку пускаю їх погріти в храмі, – пояснив він Якову. – Підхарчовую. Це ж Боже створіння, і душа в них є. А Бусінька – завжди особлива. Полохлива, людей боїться, однак відчула добре серце, раз підійшла до тебе. А може, зрозуміла, що потребуєш допомоги, розради…

Повертався Яків Борисович вже затемна. Йшов поспіхом, через поля напряму, шепочучи в дорозі молитву, єдину, що тепер знав. Рюкзак перевісив на груди, в ньому, укутана в теплий вовняний шарф, сиділа Буся, то висуваючи голову назовні, то ховаючись усередину.

У кишені шуби хлюпала пластикова пляшка зі святою водою, переданою священиком. На півдорозі почув з боку дороги шум працюючої техніки. От і добився-таки фельдшер свого!

Приставивши лижі до стіни будинку, він обережно зняв рюкзак з Бусею і, струсивши від снігу валянки, увійшов до хати. Дружина зустріла його у дверях з німим питанням в очах.

– Все буде добре, Машо! – з незрозуміло звідки взятою впевненістю сказав він. – Як Олечка? Подругу їй приніс. Де ж вона? — Рюкзак був порожній.

Кішка, самостійно залишивши рюкзак, вже була на ліжку, поруч з Олечкою. Муркочучи, вона терлася об ручки дівчинки, ніби щось розповідала, заспокоювала. Та відкрила очі й усміхнено дивилася на хвостатого лікаря, погладжуючи її по головці.

– Бабусю, – покликала Оля, – я їсти хочу.

– Зараз, внученько, зараз, Сонечко, – засуетилася Марія. – Бульйончику курячого з локшиною, як ти любиш.

…Оля нарешті заснула спокійно. Уперше за дві доби. Буся обійшла кімнати, підморгнула господарям зеленими очима і вляглася біля Олі, муркочучи свою пісеньку, наче все життя прожила в цьому домі.

Вислухавши Якова, Марія не знала, чи вірити чоловікові. Вона не сумнівалася в тому, що фельдшер доб’ється, аби люди працювали над розчищенням дороги цілу добу. Майже всі в окрузі зобов’язані йому своїм здоров’ям і здоров’ям своїх дітей. А дехто і життям. Хто ж йому відмовить?

Але те, що чоловік, мало того, що був у церкві, так ще й молився разом зі священиком?! Якби хто розповів — вона б не повірила. Але ось він сидить, шепоче молитву Пресвятій Богородиці за здоров’я дитини.

Ось тобі і комуніст, хай і колишній! Святу воду приніс, треба Олечку обтерти, коли прокинеться. А кішка! Розумниця, а не кішка! Як внучка її побачила, так і повеселішала, поїла, отже й на одужання пішла. Ні. Недаремно Бусінька до церкви прибилася. І батюшка її особливо доглядав. Непроста це кішка…

Ще не розсвіло, коли в закриті з вечора віконниці постукали. Яків Борисович очікував це, вставши вдосвіта. Свою дружину, яка заснула лише годину тому, він не став турбувати — дві безсонні ночі виснажили її вщент.

Фельдшер зняв пальто, помив руки, відігрів їх у печі і, намагаючись не шуміти, підійшов до хворої дівчинки. Согрівши у теплих долонях стетоскоп, він її обслухав. Вона так і не прокинулась, дихала легко, поклавши руку на боці в кішки.

– Ліки давали вчасно, як я казав? — запитав він і, отримавши ствердну відповідь, задоволено кивнув. – Все в порядку, Якове Борисовичу, не хвилюйтеся. Дитина міцна, через день-два буде вже бігати. Температура знизилася. Бог милував, далі не пішло…

– Ти ж грамотний чоловік. А як що скажеш – то Бога згадуєш, — Яків, частуючи фельдшера чаєм з брусницею, намагався дещо з’ясувати для себе.

– Освіта, Якове Борисовичу, зовсім не відвертає від віри. Швидше навпаки, — фельдшер із задоволенням сьорбав чай. – Ось я, наприклад — раніше лікував лише медикаментами, а тепер помітив, що ліки і молитва доповнюють одне одного. Якщо, звісно, людина щиро вірить.

– Так, — погодився Яків, згадавши вчорашній день. – Одне іншому вже точно не заважає. А ще, якщо в домі кішка добра – теж допоможе в хворобі.

– Кішка? Ну що ж, і кішка не завадить, допоможе людині. Якщо, звісно, людина не мерзенна, — він смачно відхлебнув міцно заварений чайок…