З життя
Вони відразу стали добре жити.
Олег з Оксаною відразу гарно зажили. Полюбили одне одного. Весілля чудове справили. І з першого ж дня – у своєму домі. Олег його разом із батьком збудував. Високий будинок вийшов, величний, з вікнами-очима, що дивилися у двір і на вулицю. Двір просторий, трохи похилий, з клумбами-квіточками. А позаду – будівлі для худоби і город чималий, де грядки рівнесенькі тягнулися до сходу сонця.
Хазяям трохи за тридцять, а у них вже шестеро діточок в домі та по дворі метушаться. І це також – правильно. Але тут молодша сестра Олега, Тетянка, що в сусідньому селі жила і кожного року народжувала незрозуміло від кого, зловживала горілкою – одного ранку так і не прокинулася після чергової гулянки.
Та чого вже тут говорити? Олег зібрався. Поїхав. Оксана ж куди від дітей і від господарства. Поховав. Все як належить, по-людськи. І додому повернувся.
Стоїть на порозі, а попереду руками чотирьох племінників обіймає. Найменшому, Михайлику, чотири роки.
Оксана мовчки сіла на стілець і дивиться. І діти – теж мовчать і дивляться. Що їм ще робити?
Оксана руки фартухом витерла і каже:
– У мене ж навіть солі не вистачить, щоб борщ на всю шумну компанію посолити.
– А ми його, знаєш, і без солі їстимемо, – Олег жартує. А сам усміхається.
Ну і Оксана усміхається. А що їй робити?
Двоюрідні ж кинулися зустрічати прибулих, одяг знімати – розкривати їх стали.
Нормальна така сім’я вийшла, коли діти всі разом змішалися. І не так вже й багато їх вийшло: всього десять на такий великий дім.
Це вже потім, наприкінці наступного літа, через їхнє село, як буря, промчав циганський табір. Полум’ям шугнув, все на своєму шляху змітаючи. Після тієї бурі багато господинь не дорахувалися кольорових килимків, повішених на паркани для сушіння, курей і качок. А в Рибаків навіть порося із заднього двору поцупили!
Тільки Олега з Оксаною цигани з приплодом залишили.
Ввечері Оксана на ґанок вийшла, а там – згорток з червоної тканини. Вона навіть відразу не зрозуміла, що це таке, тому що тканина мовчала собі і все.
Коли в домі вже розгорнула на столі – всередині хлопчик засмаглий. Та гарненький такий. Лежить, крекче і очима вугільними всіх розглядає навколо.
Олег через плече дружини зазирнув і сказав тільки:
– А що? Нормально. Тепер у нашій родині чоловіків буде на одного більше, ніж жінок. Та й наш білий колір розбавить кучерями чорними.
А Михайлик, найменший до цього, за край столу взявся, піднявся, розглядав молодшого брата і каже:
– От нам пощастило, скажи, тату! У всіх цигани щось украли, а нам навіть Василька в подарунок залишили!..
І вправлялися всі разом, задвигалися. Стали новому братові життя організовувати.
Далі що розповідати? Все як у всіх: діти ростуть, батьки старіють. Олег от тільки раз за разом стіл у хаті подовжував. Як черговий син або дочка в школу йде, треба ж і йому де уроки робити. І робили. І старалися. І в домі все разом робили.
Якось на зібранні в школі вчителька заговорила про труднощі підліткового віку, Олег з Оксаною (на батьківські вони завжди разом ходили) переглянулися і наче засоромилися обидва, бо всі ті труднощі пропустили. Залишилося тільки Василька не упустити.
А як його упустиш, якщо все як має бути? У школі – відмінник. У домі він у свої чотирнадцять всю чоловічу роботу виконує і всім допомогти намагається.
Спокійно, вчасно дочки заміж повиходили і до чоловіків умудрилися. Хлопчики теж порозженилися і кожен своїм домом жити став.
Василько в армії відслужив і до старих повернувся. Хотів у місто їхати, далі вчитися – куди там. Кожного літа повний двір онуків, Василькових племінників.
А він чекає всіх, як заморських принців. Готується…
Гойдалки у дворі поставив. А для маленьких пісочницю спорудив. У неї ж відрами з річки піску натаскав чистого. Ближче ж до паркану, для тих, кому ще на річку рано, басейн викопав-обладнав. Туди шлангом зранку води напускав, щоб прогрілася, щоб діти носами не шморгали. А в сільмазі накупив качечок-дельфінчиків, щоб зовсім на море походило.
Так вся ця орава кожного літа не до діда з бабою їхати зібралась, а до дядька Василька.
А він сяде навпочіпки біля воріт, зарослий майже до самих очей чорною щитиною, і чекає. А як побачить чергового племінника чи племінницю, так розкине руки на всю ширину, та як розправить усмішку свою широку, так дітлашки біжать до нього стрімголов, труться, труться щічками, а самі в вухо шепнути норовлять: «Ти, дядьку Васильку, чекав на мене?»
Він же цілує, цілує кожного і обов’язково відповість: «Ще як чекав! Більше за всіх!..»
Але найбільше щастя увечері трапляється, коли посуд перемитий, діти покупані і треба спати йти.
Діти всі до одного затаїлися і чекають. Тоді встає дядько Василько і каже голосно:
– Ну… хто сьогодні зі мною на сінник ночувати йде?..
І тут усі кричать. Кричать, мабуть, так, як колись «ура» на демонстраціях кричали…
Рано вранці вже бабуся Оксана полізе на сінник, щоб перевірити, чи не знесла якась курка там яйце, і побачить: прямо в середині розстелений великий кожух і спить на ньому абсолютно щаслива, гарна людина. А навколо, як курчата, дітлашки до нього туляться – до обличчя, рук, ніг. І сплять всі. Всі дванадцять.
Ну а що?
У Олега з Оксаною вже одинадцять онуків народилося…
His Wife Packed Her Bags and Vanished Without a Trace — When Manipulation Backfires and Family Ties Are Tested
His wife packed her things and disappeared without a trace. “Stop acting like a saint. Itll all work out. Women...
Grandson Doesn’t Matter: When a Mother-in-Law Favors One Grandchild and Ignores the Other, a Father’s Loyalty is Tested
Mum thinks that Sophie cant cope, my husband finally muttered. She says she needs more help because she hasnt got...
Came Home Early: A Heavily Pregnant Wife Surprises Her Husband, but Instead of a Warm Welcome, She’s Sent Shopping for Beef and Left Waiting on the Street While He Cleans the Flat
Returned Home Early Tuesday, 7th March Are you at the bus stop? Toms voice shot up sharply on the phone....
The Carer for the Wife — What do you mean? — Lida thought she must have misheard. — Where am I supposed to go? Why? What for? — Oh, can we just skip the dramatics, please? — he grimaced. — What’s not clear here? There’s no one left for you to take care of. Where you go is none of my concern. — Ed, what’s wrong with you? Weren’t we planning to get married…? — That was your idea. I never said any such thing. At 32, Lida decided to turn her life around and leave her small hometown. What was left for her there? Endure her mother’s nagging? Her mother simply couldn’t stop scolding Lida about the divorce, constantly asking how she managed to “lose” her husband. Yet Vas’ka wasn’t worth a kind word—drunk and a womaniser! How did she end up marrying him all those eight years ago? Lida wasn’t at all upset about the divorce—in fact, she felt she could finally breathe again. But she argued constantly with her mum about it, and they also fought about money, which was always in short supply. So, she’d head off to the county town and land a great job there! Look at Svetka—her old school friend—she’d been married for five years to a widower. Who cares if he’s 16 years older and hardly a heartthrob, at least he has a flat and a decent income. And Lida reckoned she was just as good as Svetka! — Well, thank heavens! You’ve come to your senses! — Svetka encouraged her. — Pack your things, you can stay with us for a bit, and we’ll sort out the job situation. — Won’t your Vadim Petrovich mind? — Lida was unsure. — Don’t be silly! He does whatever I ask! Don’t worry, we’ll get by! Still, Lida didn’t want to stay long at her friend’s place. After just a couple of weeks and her first wages, she rented her own room. And just a couple of months later, she had a stroke of luck. — Why is a woman like you working in the market? — said one of her regulars, Edward Boris, with concern. Lida knew all her regulars by name by now. — It’s cold, it’s hard work—not ideal. — Gotta earn money somehow, — she shrugged, — unless you have another offer? Edward Boris wasn’t exactly a dreamboat in her eyes—twenty years older, a bit pudgy, starting to bald, and with a shrewd look in his eye. He was always particular about choosing his vegetables and paid to the penny. But he dressed well and drove a nice car—definitely not a down-and-out, not a drunk. He also had a wedding ring, so she never considered him as husband material. — You strike me as responsible, steady, and clean, — Edward Boris switched to a familiar tone, — have you ever cared for anyone who was ill? — I used to look after a neighbour, actually. She had a stroke, her children live far away, so they paid me to help. — That’s great! — he exclaimed, and then put on a somber face: — My wife, Tamara, has had a stroke too. The doctors say she has little chance of recovery. I’ve brought her home, but I haven’t got time to look after her. Will you help? I’ll pay you properly. Lida didn’t have to think long—much better to be in a warm flat changing bedpans than freezing on the market for ten hours a day serving picky customers! He even suggested she live there, so no more rent. — They’ve got three spare rooms! You could play football in there! — she delightedly told her friend. — No children either. Tamara’s mother was a real madam—even at 68, she acted half her age. She’d just remarried and was busy with her husband. No one else to care for the invalid. — Is she really that sick? — Oh yes, poor thing can’t move or speak. She won’t get better. — You almost sound happy about it, — Svetka eyed her. — Of course not, — Lida looked down, — but once Tamara’s gone, Edward Boris would be free… — Are you for real, Lida? Wishing someone dead for a flat?! — I’m not wishing anyone dead—I’m just not going to miss my chance! Easy for you to say, you’ve got it made! They had a huge fight and didn’t speak for half a year—until Lida confessed to Svetka her romance with Edward Boris. They couldn’t live without each other, but of course, he’d never leave his wife—not that type! So for now, she’d remain his lover. — So you’re shacking up with him while his wife is dying in the next room? — her friend was appalled. — Do you even see how vile that is? Or are you that blinded by his money—if he’s even got it? — Trust you to never say a kind word, — Lida retorted. They stopped talking again, but she barely felt guilty—well, perhaps just a bit. She cared for Tamara with real diligence, and since her affair with Edward Boris began, she took on all the housework too. After all, a man needs more than just a woman in his bed—he wants a good meal, crisp shirts, a clean flat. Lida thought her lover was very content, and she was enjoying her life too. She barely noticed Edward had stopped paying her for caring for his wife. Not that it mattered now—they were almost like husband and wife! He gave her money for shopping, and she managed the budget, not realising it was tight. And his job paid well enough—but never mind, once they got married it would all become clear. With time, the spark between them dulled, and Edward lingered less at home, but Lida put it down to the strain of having a sick wife. She pitied him, even though he barely spent a minute a day checking on Tamara. Even so, Lida wept when Tamara finally passed away. She’d given a year and a half of her life to that woman—you can’t get that time back. She organised the funeral too—Edward was “too grief-stricken.” He gave her the bare minimum for expenses, but she did everything properly. No one could accuse her of a thing. Even the neighbours, gossiping about her and Edward—nothing escapes them!—nodded approvingly at the funeral. His mother-in-law too seemed satisfied. So Lida never expected what Edward said next. — You understand there’s no need for your services anymore, so I’m giving you a week to move out, — he said on the tenth day after the funeral. — What do you mean? — Lida’s voice faltered. — Where should I go? Why? — Please, do we have to have this scene? — he sighed. — There’s no one left for you to care for, and where you go is none of my business. — Ed, what’s wrong with you? We were supposed to get married… — That’s your fantasy. I never said anything of the sort. Next morning, after a sleepless night, Lida tried to talk again, but he just repeated the same words and urged her to move quickly. — My fiancée wants to renovate before the wedding, — was all he said. — Fiancée? Who’s that? — None of your business. — Oh, none of my business?! Well, I’ll move out, but you’ll pay me for my work first. You were meant to pay forty grand a month. I only got paid twice. So you owe me £8,000. — You can do the sums, can’t you! — he snorted. — Don’t get carried away… — And you owe for cleaning too! I won’t nit-pick, just pay me ten grand and we’ll call it even. — Or what? You’ll go to court? There’s no contract. — I’ll tell Tamila—remember, your mother-in-law owns this flat. Edward’s face changed, but he recovered quickly. — Who’d believe you? — he huffed. — You know what? I don’t want to see you. Get out now. — You’ve got three days, darling. No ten grand, and there’ll be a scandal, — Lida replied, heading for a cheap hostel. She’d managed to save some of the housekeeping money. On the fourth day, having had no answer, Lida went back to the flat. Tamila, the mother-in-law, was there. Lida could see from Edward’s face she’d never get paid. So she told Tamila everything. — She’s making it all up! Don’t listen! — the widower protested. — Well, well, I’d heard rumours at the funeral, but I didn’t believe them — Tamila’s stare was fierce. — Now it all makes sense. And you, my dear son-in-law, don’t forget who owns this flat? Edward froze. — So, I want you out of here within the week. No—within three days. Tamila turned to leave, then paused at Lida. — And you, standing there like you expect a prize? Get out! Lida bolted from the flat, realising there’d be no money for her—not now. Back to the market again; there’d always be work there… **The Carer’s Devotion: Betrayal Behind Closed Doors in Suburban England**
A Carer for My Wife What do you mean? Linda could hardly believe what she was hearing. Where am I...
We Refused to Let Our Daughter in: A Family’s Tense Night of Tough Love, Despair, and Final Chances
Why didnt you let her back in? Kate finally asked, her voice barely above a whisper. It was the question...
Don’t Bother Unpacking – You’re Moving Out Tonight: Leona Was Sprawled on the Sofa When Irina Walked In, Only for Her Husband to Announce Their Divorce After a Fateful New Year’s Eve Discovery Involving a Dodgy “Bunny” Costume, Some Holiday Deceptions, and the Truth Unraveling Faster Than Tinsel on a Christmas Tree
Dont bother unpacking your suitcase youre moving out So, whats going on? demanded Emma, her voice leaving no room for...
The Summerhouse Standoff: A Daughter Takes Back What’s Hers
The Summer House Issue Daughter Gets Her Due Lucy, you have to understand, its a dire situation, Geoffrey Taylor pinched...
Even the Good Ones Get Left Behind
A fine woman can be left behind too In the looking glass, Alice saw herselfa lovely woman of thirty-five with...