Connect with us

Storie di vita

Вони відразу стали жити добре.

Published

on

Андрій з Наталкою, ну, прям, зразу гарно стали жити. Полюбили одне одного. Гарне весілля справили. І з першого ж дня – у своєму домі. Андрій разом із батьком його звів. Високий вийшов будинок, статечний такий, з великими вікнами, що дивились у двір і на вулицю. Двір просторий, трохи похилий, з квітниками. А позаду будівлі для худоби й город чималий, що простягався рівними рядками до самого сходу сонця.

Господарям трохи за тридцять, а вже шестеро дітлахів у домі і на подвір’ї гасають. І це теж – добре.

А тут раптом менша сестра Андрія, Вєрка, що жила в сусідньому селі й щороку родила невідомо від кого, сильно захопилася горілкою – не прокинулася якось вранці після чергової нічної гулянки.

Що тут розмовляти? Андрій зібрався. Поїхав. Наталю ж від дітей і господарства не відірвеш. Поховав. Все як треба, по-людськи. І додому повернувся.

Стоїть на порозі, а попереду чотирьох племінників обіймає. Найменшому, Вовчику, чотири.

Наталя сіла на стілець мовчки і дивиться. І діти – теж мовчать і дивляться. Що їм ще робити?

Наталя витерла руки фартухом та й каже:

– У мене ж навіть солі не вистачить борщ на всю юрбу посолити.

– А ми його і несолоним сьорбнемо, – Андрій відповідає дружині. А сам усміхається.

От і Наталя усміхатися почала. А що їй ще робити?

Кузени ж кинулися до прибулих і зодягати-розкутувати їх стали.

Нормальна така родина вийшла, коли діти всі перемішалися. І головне, не так вже й багато їх вийшло: всього десять на такий просторий дім.

Це вже потім, наприкінці наступного літа, через їхнє село як буря промчався циганський табір. Ясно, що після тієї бурі багато господарок не дорахувалися барвистих килимків, які вивішували на паркани для просушування, курей і качок. А у Свиридів так навіть порося з заднього двору поцупили!

Але Андрія з Наталкою цигани з подарунком залишили.

Ввечері Наталька на ґанок вийшла, а там – згорток з червоної тканини. Вона навіть спочатку не зрозуміла, що це, бо тканина мовчала собі мовчки – і все.

Коли в домі вже розгорнула на столі – всередині смуглявий хлопчик. І гарненький такий. Лежить, стогне і антрацитовими очима навколо всіх оглядає.

Андрій через плече дружини заглянув і тільки й сказав:

– А що? Нормально. Тепер у нас в сім’ї чоловіків на одного більше буде, ніж жінок. Та й наш білий колір змішається з кучерями вороної барви.

А Вовчик, наймолодший до цього, за край стола вхопився, підтягнувся, розглядає молодшого брата і каже:

– От нам пощастило, скажіть, тату! У всіх цигани різне поцупили, а нам Василька залишили в подарунок!..

І засуетилися всі одразу, задвигалися. Почали новому братові життя влаштовувати.

Далі-то що розповідати? Все як у всіх: діти ростуть, батьки старіють. Андрій тільки раз у раз стіл в хаті подовжував. Як черговий син або дочка до школи йде, треба ж і йому де уроки робити. І робили. І старалися. І в домі всі все разом робили.

Коли одного разу в школі на зібранні вчителька заговорила про труднощі перехідного віку, Андрій з Наталкою (на батьківські вони завжди разом ходили) переглянулися і засоромилися прям обидва, бо всі ті труднощі прогледіли. Залишилось тільки Василька не упустити.

А як його упустиш, якщо все як треба? У школі – добре. Вдома він у свої чотирнадцять всю чоловічу роботу робить і іншим допомогти намагається.

Спокійно, з розумом дочки заміж повиходили і до чоловіків прилаштувались. Хлопці теж перезанажувалися і кожен у своєму домі зажив.

Василько в армії відслужив і до старого повернувся. Хотів у місто їхати, далі вчитись, але куди там. Кожне літо двір повний онуків, племінників Василькових.

А він чекає всіх, наче закордонних принців. Готується…

Гойдалку у дворі зібрав. А для найменших пісочницю зробив. У неї ж відрами з ріки пісок намив. Ближче до паркану, для малечі, кому ще до річки не можна, басейн вирив-обладнав. Туди шлангом зранку води напускав, щоб нагрілася, аби діти носами не шмаркали. А в сільмазі купив уточок-дельфінчиків, щоб зовсім як на морі було.

Так вся ця орава кожне літо не до діда з бабою їхати збирався, а до дядька Василька.

А він сяде на корточки біля воріт, зарослий майже до самих очей чорною щетиною, і чекає. А як побачить чергового племінника або племінницю, так розкине руки на всю ширь, так полихне усмішкою своєю цукровою, так біжать до нього дітлахи стрімголов, труться, труться об колючі щоки, а самі у вухо намагаються шепнути: «Ти, дядько Василь, чекав мене?»

А він же цілує, цілує кожного і обов’язково відповість: «Ще й як чекав! Більше за всіх!..»

Але найбільше щастя ввечері, коли посуд перемито, діти накупані і треба спати йти.

Діти, всі до одного затаїлись і чекають. Встає тоді дядько Василь і каже голосно:

– Нуууу… хто сьогодні зі мною ночувати на сеновал йде?..

І тут крик всіх. Кричать, мабуть, так, як колись «ура» на демонстраціях кричали…

Вранці вже рано, бабуся Наталя полізе на сеновал, щоб перевірити, не знесла якась бродяча курка там яйце, і побачить: прямо в середині розстелено величезне таке баран тягає і спить на нім абсолютно щаслива людина. А навколо, як курчата, дітлахи до нього туляться – до обличчя, рук, ніг. І всі сплять. Усі дванадцятеро.

А що?

В Андрії з Наталкою вже одинадцятеро онуків народилося…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сімнадцять − 3 =

Також цікаво:

Storie di vita46 хвилин ago

Mi chiamo Giorgio, ho sessantotto anni e vivo in una casa di campagna sulle colline vicino a Perugia.

❤️ «Mi servono venticinque euro per salvare il mio gatto. Se non li guadagno entro le sei, il veterinario chiude.»...

EN2 години ago

The $92,000 I Moved Out of Calloway Digital Three Weeks Before Mia Turned 38

I've been the general manager at Calloway Digital for twenty-two years, and I want to say up front that I...

EN5 години ago

Rusty from Wilkinsburg

I never planned on getting a dog. I signed up to volunteer at the Western Pennsylvania Humane Society shelter out...

EN17 години ago

The Teddy Bear Nobody Wanted to Take

At Animal Friends shelter on Camp Horne Road in Pittsburgh, the dogs start barking by six in the morning, but...

EN17 години ago

The $450 I Left on Carly’s Table in Hell’s Kitchen

I got diagnosed with ADHD at thirty-two, two years before this trip, sitting in a beige office in Astoria while...

Storie di vita18 години ago

Ci sono sere in cui non serve niente di speciale per sentirsi felici.

☕ Buona serata d’autunno! Che bello, finalmente, chiudere la porta al mondo e dedicare un po’ di tempo a se...

IT20 години ago

Il gatto che Marco non voleva più

Sono Marco, ho quarantadue anni, lavoro come elettricista a Verona, e per tre anni mia moglie Chiara ha condiviso casa...

Storie di vita21 годину ago

Aspettiamo una bambina, la nostra terza figlia, e sono al settimo mese di gravidanza.

❤️ «La gravidanza non è una malattia!» aveva detto mio suocero. Ma quando mio marito rientrò e vide suo padre...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.