З життя
Возвращение отца спустя десятилетие: разрушать ли устоявшуюся жизнь?
Отак, слухай, що трапилося… Батько, який зник десять років тому, раптом оголосився — і тепер питання: чи варто руйнувати те, що будувалося роками?
— Коли вони розписалися, Оленка вже ледве пересувалася — була на останньому місяці вагітності, — із тремтінням у голосі розповідає Надія Михайлівна, мати дівчини. — Яка там весілля… Просто зайшли до ЗАГСу, підписали, а потім поїхали до мене — накрили стіл і тихенько відсвяткували. А вже через тиждень народився наш Юрко.
Коли питають, чому донька так довго не виходила заміж, Надія Михайлівна зітхає. — Та навпаки, все сталося швидко. Оленка дізналася про вагітність, коли вже був третій місяць. З батьком дитини жили разом, готувалися до весілля, будували плани. Та він злякався. Панікував перед відповідальністю. Просто зник — зібрав речі, заблокував Оленку скрізь і ніби крізь землю провалився.
Оленка була розбита. Вагітна, кинута, у страху перед майбутнім. І ось у цей важкий момент з’явився Богдан. Вона відразу сказала йому правду — нічого не приховувала. Він послухав, подумав… і лишився. Почав піклуватися про неї, супроводжував на огляди, готував, підтримував. А незабаром зробив пропозицію. Сказав: «Дитина має народитися в справжній родині».
Я, признаюся, спочатку не вірила. Боялася, що за добротою Богдана щось ховається. Навіть намагалася про нього дізнатися, — зі зітханням зізнається мати. — Але даремно. Богдан виявився не лише гідною людиною, а й неймовірним татом для Юрка.
Минуло десять років. Юрко — розумний, вихований хлопчик. Вчиться з Богданом, ходить з ним у кіно, у басейн, катається на роликах. Любов між ними справжня, щира. Юрко називає Богдана татом — тому що він і є його батько. Мама Богдана, до речі, теж души не чає в онуку. Бере його на вихідні, дарує подарунки, пече його улюблені паляниці.
Все було спокійно, доки одного разу Оленка не показала мені повідомлення: «Привіт. Я бачив фото нашого сина. Хочу з ним познайомитися. Він має право знати, хто його справжній батько». Написав це той самий — біологічний батько, який десять років тому втік, кинувши вагітну дівчину.
— Уяви! — обурюється Надія Михайлівна. — Просто побачив фото в соцмережах і раптом «прокинувся»! Почав писати Оленці, вимагати зустрічей, говорити, що має повне право на дитину. А потім взагалі виклав у себе фотку Юрка з підписом: «Мій син». Який ти батько, якщо за десять років навіть не згадав про його існування?!
Оленка завжди публікувала фото сина — зі свят, з моря, з прогулянок. Вона пишалася ним. Але вона й уявити не могла, що колись це стане приводом для привида з минулого вриватися в їхнє життя.
— Я відразу сказала: йому навіть відповідати не варто! — розповідає Надія Михайлівна. — Не батько він! А Оленка вагається. Говорить: «Це його біологічний батько, можливо, Юрко має право його знати?..»
Богдан, звичайно, був проти. Він виховував Юрка з народження. Він — тато, який не втік, коли було важко. Він не просто дав любов, а виростив сина. І тепер має стояти осторонь, поки якийсь чужий чоловік вирішить знову втрутитися?
Коли про це дізналася мама Богдана, вона подзвонила мені. Попросила вплинути на Оленку. Каже: «Ти ж розумієш, що це може зруйнувати все — сім’ю, довіру, навіть душу дитини. Юрко вірить, що Богдан — його тато. Навіщо все псувати? Заради чого?»
Я теж намагалася поговорити з донькою. Поясняла, що кровні зв’язки — не завжди головне. Що батько — це той, хто поруч. Хто не зрадив. Хто навчив життя. Усі рідні — і Богдан, і його мама, і навіть я — були категорично проти.
Але Оленка сказала: «Я розумію вас, але я мати. І я маю дати Юркові вибір. Я не буду приховувати від нього правду. Я не дозвлю біологічному батькові втручатися в наше життя, але дати синові шанс дізнатися — повинна».
Я не знаю, чи правильно вона робить. Все занадто тонко, занадто крихко. Дитині десять років. Він росте в любові й турботі. Якщо він дізнається, що «тато» — не тато, чи не зруйнить це його світ? А раптом цей біологічний батько знову зникне, залишивши нову рану?
Але… можливо, Оленка права? Може, не варто жити в брехні? А раптом Юрко сам захоче дізнатися? А може, навпаки, відштовхне того, хто колись зрадив.
Зараз все тримається на тоненькій ниточці. І я, як мати, просто молю Бога, щоб ця ниточка не порвалася. Щоб Богдан залишився для Юрка справжнім батьком. І щоб Юрко, коли дізнається правду, зробив правильний вибір — серцем.
After Seventy, She Was Forgotten: Not Even Her Own Son and Daughter Remembered Her Birthday, Until a Tearful Reunion Changed Everything
Margaret sat alone on the wooden bench in the hospital garden, tears quietly rolling down her face. Today marked her...
A Sold Friend: Grandad’s Tale And He Understood Me! It Was No Fun – I Realized What a Foolish Idea It Was. I Sold Him. He Thought It Was a Game, Until He Realized I’d Truly Sold Him. Times, After All, Are Different for Everyone. For Some, All-Inclusive Isn’t All That Generous, While Others Just Dream of Fresh Bread and Sausage. That’s how we lived – each in our own way, with all sorts of ups and downs. I was little back then. My uncle – Uncle George – gave me a shepherd puppy, and I was over the moon. The pup bonded with me, understood me at a glance, looked into my eyes and waited, waited for my signal. “Lie down,” I would say after a pause, and he would lie, gazing up at me loyally as though ready to die for me. “Serve,” I commanded, and the puppy would clamber up on chubby legs and freeze, swallowing anxiously, waiting for a reward – a tasty treat. But I had nothing to spoil him with. We were barely managing ourselves. Times were tough. My uncle, Uncle George, my mum’s brother who had given me the puppy, once said to me: “Don’t be upset, lad. Look how loyal he is! Sell him, then call for him, and he’ll run back to you. No one will see. You’ll have some money for a treat for you and your mum, and for him too. Trust me, I’m telling you something useful.” The idea sounded good to me. I didn’t realize then how wrong it was – an adult suggested it, and besides, it’d just be a joke, and I could get a treat. I whispered into Loyal’s warm, furry ear that I’d give him away, then call him back, so he should come to me and escape from strangers. And he understood me! He barked, as if to agree. The next day, I put on his lead and walked him to the station. Everyone sold things there – flowers, cucumbers, apples. The crowd poured off the train, and people began buying, haggling. I stepped forward a little, pulling my dog closer. But no one approached. Almost everyone had gone when a man with a stern face came over. “You there, lad, waiting for someone, or maybe you want to sell your dog? Good, strong pup – I’ll take him,” and he pressed some money into my palm. I handed him the lead. Loyal looked around and sneezed happily. “Go on, Loyal, go with him, my friend,” I whispered, “I’ll call you, come to me.” And he went off with the man. Hiding, I watched where they went. That evening, I brought home bread, sausage, and sweets. Mum asked sternly: “Did you steal this from someone?” “No, Mum, I helped carry some things at the station, and they paid me.” “Well done, son. Now eat and let’s go to bed – I’m exhausted.” She didn’t even ask about Loyal; she didn’t care. Uncle George came by in the morning. I was getting ready for school, but all I wanted was to go call for Loyal. “So,” he chuckled, “sold your friend?” and ruffled my hair. I pulled away, refusing to answer. I hadn’t slept all night, and couldn’t eat my bread and sausage for the lump in my throat. It wasn’t fun – I realized what a stupid idea it had been. No wonder Mum never liked Uncle George. “He’s daft, don’t listen to him,” she’d always say. I grabbed my schoolbag and dashed from the house. It was three blocks to that man’s house, and I ran the whole way. Loyal sat behind a tall fence, tied up with a thick rope. I called him, but he looked at me sadly, head on his paws, tail wagging, trying to bark though his voice broke. I’d sold him. He thought it was a game, but then realized I had truly sold him. The owner came out, scolded Loyal, and he tucked in his tail. I knew then it was hopeless. That evening I worked at the station carrying bags. They paid little, but it was enough. Scared, I went to the gate and knocked. The man opened the door. “Oh, it’s you again. What do you want?” “Sir, I changed my mind,” I stammered, handing him the money he’d given me for Loyal. He squinted at me, took the money, and untied Loyal. “Here, lad. Take him. He’s been pining, not cut out for a guard dog – but mind, he may never forgive you.” Loyal looked at me mournfully. Our game had become a trial for us both. Then he walked over, licked my hand and pressed his nose into my stomach. Years have passed since then, but I know now: you never sell a friend, not even as a joke. And Mum was so glad: “I was exhausted yesterday, then remembered – where’s our dog? I’m used to that boy, he’s part of the family, our Loyal!” After that, Uncle George hardly ever visited. We didn’t find his jokes funny anymore.
A Sold Friend. Grandads Tale And he understood me! It wasnt fun, I realised it was a foolish plan. I...
“While We Sell the Flat, Go Stay in the Care Home,” Said Her Daughter: How a Late Marriage, a Selfish Husband, and a Dreadful Choice Doomed One Mother’s Final Years
While were selling the house, why not stay at the care home for a bit? my daughter suggested Margaret married...
I Took a DNA Test and Lived to Regret It: How Doubt Cost Me My Marriage, My Family, and My Future with My Children
I did a DNA test and I regretted it I ended up marrying my girlfriend when I found out she...
Putting Dad in a Care Home: Elizabeth’s Struggle Between Guilt and Self-Preservation in the Face of a Lifetime of Cruelty
What nonsense is this? A care home? Over my dead body! Im not leaving my house! Elizabeths father hurled his...
After My Parents’ Divorce, They Cast Me Out: How I Was Forced to Leave Home, Lost My Family, and Began a New Life—Until a Twist of Fate Brought Us All Back Together
I pleaded, yet my mother stood firm. She hurriedly tossed my belongings into a rucksack, handed me a bit of...
Don’t Go, Mum: A Family Story of Love, Judgement, and Redemption
Dont Go, Mum. A Family Story As the old saying goes: you cant judge a book by its cover. But...
She Was Never Truly Alone: A Simple Tale of Grandma Violet, Her Loyal Dog George, and Felix the Cat with a Financial Past
She Wasnt Alone. A Simple Tale It was a late winter morning, and the sky over London barely began to...