Все чуже для вас тут

Вас тут нічого немає

– Я не хочу сваритися з мамою, зрозумій мене правильно, – промовляв Ігор.

– Тоді я сама все їй скажу. Мені байдуже, що буде далі, – відповіла Леся.

Її вже остаточно дістала ситуація, що склалася, і вона не збиралася терпіти те, що відбувається.

Вся проблема полягала в тому, що Ігор був дуже спокійною людиною, і його мати відверто цим користувалася. На відміну від нього, Ганна Юріївна була доволі пробивною особою.

Палець в рот не клади, інакше по лікоть відкусить. Про таких, як вона, так і казали.

Ох, якби Леся знала про це набагато раніше, все було б значно простіше.

Кілька місяців тому

– Скільки ви платите за оренду квартири?

– 12 тисяч гривень, – сказав Ігор.

– Ви з глузду з’їхали! Це ж які гроші! Так ви на свою квартиру точно ніколи не назбираєте, – сказала Ганна Юріївна.

– А як же нам бути тоді? Не в гуртожитку ж з клопами й алкоголіками жити, – тут же скривилася Леся.

– Звісно, ні. У мене є краща ідея.

Тут свекруха запропонувала їм перебратися в її приватний будинок. Місця в неї було вдосталь. Цілих 4 кімнати. Обирайте будь-яку для життя.

– А що, добра ідея. Мені подобається, – радісно сказала Леся.

Тільки по Ігорю було видно, що він був не в захваті від пропозиції мами і лише ввічливо сказав, що вони подумають.

Щойно пара повернулася в орендовану квартиру, Леся відразу почала розмову.

– У якому сенсі подумаємо? Про що тут ще можна думати? Ігоре, треба погоджуватися. Мені теж набридло щомісяця віддавати ці гроші. Ми дійсно ніколи не зберемо так на житло.

Ігор лише похитав головою.

– Леся, ти просто не знаєш мою маму! Це з першого погляду вона здається простою і доброзичливою.

– Та облиш, це все твої дитячі образи. Тому ти перебільшуєш.

Колись у далекому дитинстві.

– Мам, віддай, це мої гроші, – почав плакати маленький Ігор, якому виповнилося 10 років.

– Тут немає нічого твого, – суворо сказала Ганна Юріївна, паралельно змочуючи пальці слиною і перераховуючи гроші.

– Але це мені подарували на День народження.

– Все, що є в цьому домі, належить мені. Запам’ятай це раз і назавжди.

Дійсно, Ігор це добре запам’ятав і не хотів жити з мамою, але Леся ніяк не вгамовувала.

Врешті-решт вона натиснула на нього своїми вмовляннями, і йому довелося погодитися.

На диво, перший час вони з Ганною Юріївною дійсно добре жили. Мама майже не втручалася в їхнє життя.

Але з кожним днем її вимоги почали зростати. Особливо, через місяць, коли вона зрозуміла, що пара вже добре тут освоїлася.

Ганна Юріївна зажадала, що тепер вони мають платити не тільки за харчі, а й оплачувати частину суми за проживання.

– Вибачте, мої рідненькі, але плату за світло і воду ніхто не відміняв. А пенсія в мене не гумова.

– Ігоре, твоя мама права. Я з нею абсолютно згодна, – кивнула Леся і продовжувала їсти смажену картоплю.

Дружина теж добре влаштувалася. Вона ніколи особливо не любила готувати, і тепер це за неї робила свекруха. Але такий “ресторан” став обходитися їм набагато дорожче.

Так, Ганна Юріївна не соромилася брати за це гроші. А з кожним місяцем сума лише зростала.

– Лесю, тобі не здається, що ми почали витрачати значно більше грошей, ніж на орендованій квартирі?

– Чому ти так вирішив? – з подивом дивилася на нього дружина.

– А ти сама порахуй. Оплата за комуналку, за їжу, за приготування їжі, інші витрати. Тут явно більше, ніж 12 тисяч.

– Можливо…

– Я тобі точно кажу. Тим більше, що відкладати ми стали значно менше, як тільки сюди переїхали.

Було прийнято рішення повернутися на орендовану квартиру. Однак і тут Ганна Юріївна вже знала, що сказати.

– Та киньте ви. Залишайтеся й живіть скільки хочете. До речі, мені ще треба з ремонтом допомогти. Не з пенсії ж я буду робітників наймати.

Що правда, то правда. Молодим людям совість не дозволяла покинути матір. Та й жили вони тут уже пристойно. Треба було допомогти.

Зрештою Ганна Юріївна делікатно натякнула, що на ремонт у неї грошей не вистачає.

– Ви ж бачили, які ціни! За останні пів року тільки як зросли!

– Так-так, ми розуміємо. Обов’язково допоможемо, правда Ігоре?

– Так.

Ганна Юріївна прекрасно бачила вираз його обличчя.

– Ігорку, ти чимось незадоволений?

– Усе нормально, мамо.

– Добре, а то ж я для нас стараюся. Щоб нам усім комфортно тут жилося.

Зрештою, вони зробили ремонт.

Тільки не в одній кімнаті, а відразу в чотирьох. Ганна Юріївна наполягла на тому, що краще зробити це зараз, ніж потім, коли ціни злетять ще вище.

Потім вона прямо сказала, що потрібна нова пральна машина, і посудомийка не завадить. Руки ж не залізні.

Звісно, все їй купили.

Тільки був один нюанс. Купівля квартири постійно відкладалася на більш тривалий термін.

Минуло 2 роки.

Ігор і Леся прекрасно розуміли, що з кожним роком запити Ганни Юріївни лише зростають.

Якби вони жили окремо, то давно б уже назбирали на нове житло. У крайньому випадку, взяли б іпотеку, але все пішло не за планом.

– Я не хочу сваритися з мамою, зрозумій мене правильно, – промовляв Ігор.

– Тоді я сама все їй скажу. Мені байдуже, що буде далі, – відповіла Леся.

Її вже остаточно дістала ситуація, що склалася, і вона була не налаштована терпіти те, що відбувається.

– Ладно, я тебе зрозумів. Щось вигадаю.

І тоді Ігорю прийшла в голову геніальна думка.

– Мамо, треба поговорити.

– Про що?

– Пам’ятаєш, ти казала, що цілого приватного будинку тобі багато?

– І що?

– Може, ми його продамо й купимо усім нам житло. Маю на увазі квартиру. Окрему тобі й нам.

Тут Ганна Юріївна зірвалася з місця і почала кричати на сина:

– Ти що, зовсім з глузду з’їхав? Нізащо!

– Але чому?

– Бо це мій дім, і я житиму тут.

– А ми?

– А що ви? Вас хтось звідси гонить?

Ігор зрозумів, що з самого початку в Ганни Юріївни був продуманий цілий план.

– Ні, але ми хочемо жити окремо.

– Ну ось, купуйте квартиру і живіть. А те, що відкласти не вдалося, це вже ваші проблеми. Працювати більше треба, Ігорчику!

“Так, щоб ще більше віддавати тобі,” – подумав Ігор, але промовчав.

– Загалом, хочете, живіть, не хочете – вперед на орендовану. Тільки майте на увазі, що ціни там теж виросли.

Леся вирішила, що пора їй втрутитися, оскільки Ігор знову не міг впоратися зі своєю матір’ю.

– Ганно Юріївно, але ж ми вкладали гроші в цей дім, і Ігор правий.

– Йди й доведи це юридично. Я тут власник, і все, що тут є, лише моє. Кому не подобається – вперед на вихід.

Зрештою, Ігор і Леся зрозуміли, що жити з Ганною Юріївною було не найкращим варіантом. Вони вирішили знову жити в орендованій квартирі та накопичувати на житло.

Тепер думали назбирати хоча б на перший внесок для іпотеки.

А ось Ганна Юріївна на життя не скаржилася. Навпаки, запрошувала родичів у гості та пишалася тим, який чудовий ремонт зробила. А ще речі руками не треба прати і посуд мити теж.

– Найголовніше – вчасно прийняти правильне рішення, – сказала вона свою улюблену фразу ще раз і продовжила пити чай із солодощами.