Connect with us

З життя

«Втеча з родини, розрив із дитиною… Ненависть і зрада в серці матері»

Published

on

Мене звуть Соломія, мені 42 роки. У мене є син — Дмитро. Йому недавно виповнилося шістнадцять. І хоч я всі роки намагалася бути йому найкращою матір’ю, сьогодні він відмовляється навіть чути моє ім’я. Називає зрадницею, яка кинула рідних. А все через те, що колись я пішла від його батька — і з того дня стала для нього ворогом.

З Олегом ми прожили разом чотирнадцять років. Спочатку все було як у казці: кохання, весілля, народження сина, спільні мрії та щасливі дрібниці. Але з роками почуття згасли, залишився лише холодний обов’язок. Ми перетворилися на сусідів під одним дахом: він — у своїй реальності, я — у своїй. Жодної підтримки, жодної щирої розмови. Дім став мовчазним полем битви, де кожне слово різало гірше шибки.

Коли я зустріла Тараса, не шукала роману. Проте вперше за роки відчула, що мене бачать, чують, цінують. Він став променем світла у моїй темряві. Тоді й наважилася. Піти. Не втекти, не зрадити — звільнити себе. І, як мені здавалося, дати шанс усім нам почати життя наново.

Та реальність виявилася невблаганною.

Олег скаженів. І, звісно, використав найпотужнішу зброю — Дмитра. Він категорично заборонив мені брати сина, а коли я спробувала поговорити з хлопцем, почула:
— Я залишаюся з татом. Він справжній. А ти — зрадниця.

Не могла силоміць забрати дитину. Не мала морального права. Залишалося лише вірити, що з часом він зрозуміє.

Я сумлінно переказувала гроші щомісяця. Інколи — двічі. Купувала речі, ліки, допомагала з навчанням. Олег невдовзі звільнився і кинув роботу. Спочатку казав, що шукає себе. Потім — що слабке здоров’я. А тим часом жив на мої перекази. І вмовляв Дмитра, що я відвернулася від них, що скуплюся на гривні, поки вони ледве зводять кінці з кінцями.

А я бачила в соцмережах, як батько балує сина: дорогі кросівки, гаджети, доставлена їжа, поїздки. Спочатку тішилася — хай має все найкраще. Але згодом стало зрозуміло: Олег просто грав на моїх почуттях.

Тарас, мій теперішній чоловік, запропонував інший шлях. Сказав:
— Соломіє, ти не зобов’язана годувати дорослого чоловіка. Ці кошти можна відкладати на рахунок для Дмитра — на його освіту чи житло. А не на те, щоб його паламар сидів вдома, а ти працювала на знос.

Я вагалася. Але потім зробила крок. Подзвонила Олегу й повідомила, що більше не буду переказувати гроші йому на картку. Що пора йому взяти відповідальність. Що я відкрила ощадний рахунок на сина — і все, що раніше відправляла їм, тепер буде йти туди.

Реакція була передбачуваною. Погрози, лайка, шантаж. Олег заявив, що подасть до суду за неуплату аліментів. Та я знала: юридично він безсилий — офіційно вже роки не працював, а гроші я надсилала добровільно.

Навіть усвідомлюючи свою правоту, відчувала поразку. Бо найгірше — не звинувачення. Найгірше — погляд власної дитини. Лід у очах.
— Ти нас покинула. І навіть грошей шкодуєш, — пролунало в трубці.

Я намагалася пояснити, що не відмовилася від нього. Що роблю все для його майбутнього. Та Дмитро вже не слухав. Він зробив вибір. Вибрав батька. Чи ту ілюзію, яку той створив.

Тепер я живу з відчуттям, що стала чужою матір’ю. Кожної ночі думаю: чи був інший шлях? Чи варто було йти, якщо все закінчилося так?

Та знаю: це була боротьба за моє право дихати. І зараз я не здаюся. Я все ще його мати. Все ще люблю. І все ще вірю, що одного дня він побачить правду. Не мою. Ту, що проросте крізь наклепи, коли він виросте. Коли зрозуміє, як усе було насправді.

Не чекаю подяки. Просто чекаю дня, коли він знову промовить «мамо». Без гніву. Без докорів. А з тим теплом, що колись втратилося.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ять × чотири =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

23 Роки Відданості Сину: Секрети, Які Виявило Приховане Відео

Двадцять три роки я віддав свого життя паралізованому синові. Потім прихована камера показала правду, яку я ніколи не міг уявити....

З життя4 години ago

Я уявляла, що знайшла своє щастя…

Мені снилося, що я заміж вийшла… Поки Оксана розраховувалась за продукти в київському супермаркеті “Родина”, Михайло відсторонено стояв біля вітрини...

З життя4 години ago

Любов, що зародилася з обману

Одарка Миколаївна стояла перед директоркою, пальці переплутались у паперах. «Ганно Василівно, благаю! Не звільняйте! Дві дитини, кредит на хатину!» –...

З життя7 години ago

Порив, що врятував моє життя

— Оленко, ти що витворяєш?! — голос Миколи гримів по хаті. — Куди це ти зібралась у такому?! — До...

З життя8 години ago

Кинута з дочкою: коли свекруха прийшла з злісною усмішкою, Лена…

Замовляючи торт для донечкиного дня народження, Оксана Михайлівна таємно додала до листа побажань маленького ангелочка з цукру, символ того, що...

З життя10 години ago

Він обрав сім’ю. Але не нашу.

— Та годі тобі, мамо! — Ігор різко відвернувся від вікна, де вдивлявся в машини, що проїжджали. — Хіба мало...

З життя11 години ago

Сміх у залі очікування: як слова хірурга змінили все

У приймальні Харківської міської лікарні стояв звичайний робочий гул. Відвідувачі, похмурі від тривог, розсілися у залі очікування — хто гортав...

З життя14 години ago

Хлопчик, що прислухався до гробу матері, сказав слова, які зав froze церкву.

В церкві стояла глибока, майже відчутна тиша. Повітря насичене ладаном, слізьозами й тією болючістю, що за словами. Люди сиділи, похиливши...