Ви у мене ще потанцюєте! – кричала розлючена дружина мого брата.

– Я вас усіх із світу зживу! Попляшете! – кричала дружина мого брата.
– За що, Ольго? Я ж тобі всю суму віддала. Які претензії? – моя мама не розуміла, чому їй загрожує невістка.
– А де це прописано, що ви віддали гроші? Де свідки? Розписка? Ви повинні нам із Сашком за половину цієї квартири! – Ольга не відступала, стоячи в дверях.
– Ну, Ольго, йди вже з миром. Я була свідком передачі грошей. Це влаштовує? І моєму брату передай привіт. Йому варто було б тебе втихомирити. Більше сюди не приходь, – я втрутилася в ситуацію. Мама була беззахисна.
– Пошкодуєте, та пізно буде! Я звернуся до ворожки і прокляну вас! – закричала Ольга, йдучи.
…Моя мама після смерті батька продала будинок у селі і переїхала до мене в трикімнатну квартиру. На той час я вже була вдовою і виховувала п’ятирічного сина Ігоря. Маму я радо прийняла до себе.
– Віро, ти не будеш проти, якщо я Сашку віддам половину виручених грошей за будинок? Все-таки він мій син. А Ольга йому докоряє, мовляв, невдаха чоловік, погано родину забезпечує, – мама просила в мене згоди.
– Господи, яка проблема, звісно, віддай! Це справедливо, – я з цим погодилася.
…Ми запросили Сашка з Ольгою до мене, з рук в руки передали гроші. І ось, через два роки, приходить Ольга, вимагає грошей ще й ще, загрожує, проклинає.
Я вигнала її, закрила двері і забула про неї. Багато років ми не спілкувалися ні з братом, ні з Ольгою. Між нами, здавалось, чорна кішка пробігла. Відтоді на нас наче водоспад лиха обрушився. Пішли ми гуляти стежкою бід. Як кажуть, ти від біди за річку, а вона на березі.
Мама занедужала, я захворіла непомітно чим, син Ігор покрився вологою екземою. У нас постійно були якісь неприємності. У квартирі, просякнутій запахом ліків, все ламалося, падало і розбивалося. Настінні годинники серед ночі зупинялися. Я, офіцерка міліції, змушена була піти на пенсію за вислугу років. Хоча мала намір працювати, доки не запропонують звільнитися за власним бажанням. Я повинна була доглядати за лежачою мамою, інтенсивно лікувати сина. Чомусь гроші стали витікати з рук.
…Пам’ятаю, я перетворила свою квартиру на фіалковий дім: повсюди стояли ці квіти. Я їх вирощувала, розмножувала, продавала на ринку. Можна сказати, що ці маленькі квіти врятували нас від боргів. Фіалки охоче купували.
Раз на рік приїжджали родичі. Вони гостювали у нас тиждень. Дарували нам ношені, але чисті речі. Привозили продукти: м’ясо, макарони, крупи, муку… Ми всьому були неймовірно раді. Родичі виїжджали, і починався колообіг.
…Безгрошів’я, недуги, апатія.
Я, щоб не впасти у відчай від невзгод і гнітючих думок, розбила клумбу біля під’їзду. Засіяла навесні насінням квітів. Виросли прості: левиний зів, матіола, календула. Але це було моє єдине джерело натхнення.
Якось повз проходив сусід Михайло, окидаючи мою скромну клумбу оцінюючим поглядом:
– Добрий день, сусідко! Чи можу я запропонувати вам грошей на квіти? Купіть їх більше, на заздрість усім.
Я невпевнено знизала плечима. Михайло поклав гроші мені в кишеню халата:
– Беріть, наша мила садівнице! Не соромтеся. Ви ж красу для всіх робите.
Я, окрилена, накупила екзотичних квітів, кущів. Моя клумба затишно зацвіла, різнобарвилася. Сусіди дивувалися і захоплювалися цією райською красою.
Михайло щоразу зупинявся біля клумби, милувався:
– Тільки в хорошої людини можуть так буйно квіти рости.
Сусід часто пригощав мене цукерками, плиткою шоколаду, морозивом:
– Це вам, Віро, за невтомні праці.
Мені, безумовно, було приємно таке увага з боку чужої людини.
Минули роки, і мало-помалу все почало налагоджуватися в нашому домі.
Мама, підлікувавшись, піднялася, повеселішала. Шкіра сина очистилася від екземи. Я раптом відчула себе жінкою у білих мереживах. Хотілося любити і бути коханою. І не звертати уваги на свій осінній вік.
Ігор, надивившись на хвору бабусю, вирішив стати лікарем. Він легко вступив до медичного інституту. Паралельно працював у лікарні. Невдовзі став асистувати на операціях. Згодом сусіди часто зверталися до Ігоря з проханням визначити діагноз, зробити укол, поставити крапельницю…
Ігор став реаніматологом.
Ми разом із сином зробили косметичний ремонт у квартирі. Ігор купив уживану іномарку. Збирається одружитися на своїй колезі Ірині. Вона кардіолог. У нас все добре, спокійно.
Нещодавно дзвонить Ольга і сиплим голосом каже:
– Привіт, Віро. Може, ти проведаєш мене, я в лікарні лежу?
Я приїхала за вказаною адресою. Зайшла у загальну палату. Знайшла ліжко з Ольгою.
– Що з тобою, Ольго? – здивувалася я, побачивши втомлений вигляд хворої жінки. В очах Ольги була пустота.
– Ось як склалося, Віро… Ми гуляли лісом із чоловіком. Знайшли в траві людський череп, принесли його додому. Почистили, лаком покрили, зробили з нього попільничку. А через півроку твій брат загинув у аварії. Ще через два місяці – наш синок загорівся в гаражі. З друзями пив. Я, ось, хворію – запалення легень. Господи, навіщо ми той нещасний череп притягли до себе в дім? З нього почалися мої нещастя, – Ольга гірко заплакала.
– Ні, Ольго, все почалося з того, як ти побігла до чорних ворожок і чаклунів. Череп – це вже наслідок, – я не могла не сказати це Ользі. Занадто багато біди вона принесла нашій родині.
– Ти права, Віро. Каюся. І порчу на вас наводила, і проклинала. Моя злість розливалася чорним дьогтем. Зрештою – обрека себе на самотність. Пробач. Давай забудемо дурні сварки. У молодості за моєю спиною росли крила, а тепер там стирчить бумеранг. Я відчуваю його пекучість, – Ольга занепала, затихла, задумалася.
Я розповіла про все Ігорю. Він не залишився байдужим:
– Мамо, давай переведемо тітку Ольгу в мою лікарню. Там догляд кращий буде. Не чужа ж людина.
– Давай, сину, – я повністю пробачила Ольгу. Та й жаліти потрібно її. Залишилася вона одна, з горем. Втратила і сина, і чоловіка.
…Михайло запропонував об’єднати наші долі. Він жив поверхом вище.
– Віро, переїжджайте до мене, веселіше буде час коротати. Ви – вдова, я – вдівець. Нам буде про що поговорити. Згодні?
– Так, Михайле, – я не вірила своєму несподіваному щастю. Воно впало з небес, душу зігріло, засяяло.
Мама за мене зраділа:
– Бачиш, Віро, доля твоя поруч була, поступово до тебе наближалась, придивлялась. Ти заслужила це щастя.
Ольга швидко одужує, проситься в гості. Покликати? Порадюся з Ігорем та Михайлом.