Connect with us

З життя

Вибач, мама, але чим далі від тебе — тим нам краще! Ми йдемо. Прощавай.

Published

on

Вибач, мамо, але чим далі від тебе — тим краще для нас! Ми йдемо. Прощавай.

Це навіть не була розмова. Це був монолог — мій, останній, як вирок. І знаєш, я не чекав від тебе відповіді. Я просто не дав тобі жодного шансу вставити слово. Бо знав: якщо дам — знову почнеться. Доки, істерики, маніпуляції. Така вже вона, моя мати — жінка, звикла контролювати, наказувати, ламати.

«Вона тягне з тебе всі гроші!» — закричала вона, коли дізналася, що ми з дружиною з’їжджаємо.

Ти серйозно, мамо? Це ти кажеш? Ти, яка все життя жила за рахунок тата? Ти ж чекала на його зарплату, як на свято. Завжди незадоволена, завжди докоряюча йому. А моя дружина — зовсім не ти. Ми разом заробляємо, разом утримуємо сім’ю, разом платимо кредити й разом їздимо відпочивати. У нас все — порівну. Партнерство, а не підкорення. Ми — команда. А ти звикла до підкорення. Звикла, щоб чоловік мовчав і терпів.

«Вона тебе не варта!» — знову її голос.

Ні, мамо. Вона мене варта. Бо любить мене не за гроші, не за зовнішність, не за статус. Вона любить мене справжнього. З усіма моїми дивакуватостями, звичками, шрамами в душі. І я кохаю її. Не за щось. А просто так. Мені не потрібна “та сама” дівчина — донька твоєї подруги, з якою ти мене наполегливо зводила. Та, в якої вже третя дитина від третього чоловіка. Не суди, мамо, якщо не знаєш правди. І не втручайся.

«Це не твої діти! Ти витрачаєш час на чужих!»

Мамо, я сам вирішу, хто для мене свої. Ці діти — частина мого життя. Я люблю їх. І якби вони були не від моєї дружини — я б все одно залишився. Бо бути батьком — це не про кров. Це про вибір. І я обрав бути поряд. Бути опорою. Бути татом. А ти не прийшла жодного разу на їхні свята. Жодного разу не подарувала їм ні іграшки, ні усмішки.

«Вона навіть борщу зварити не може!»

І слава Богу! Я з дитинства ненавидів борщ. Але ти змушувала мене його їсти. До останньої ложки. Пам’ятаєш, як лякала ременем, якщо я не доїдав? Дружина не готує борщ — і я щасливий. Я вільний. Я їм те, що люблю. Живу так, як хочу.

«Вона навіть шкарпетки тобі не штопає!»

Правильно. Не штопає. Бо мені не потрібні зашиті шкарпетки. Я не тато, який ходив у старе, бо для тебе було важливіше купити собі нову сукню. Я сам собі все куплю. У мене все є. І дружина у мене не домогосподарка. Вона — людина. Особистість. Партнерка.

«Ти сам прибираєшся вдома! Яка нормальна жінка це дозволить?!»

Нормальна, мамо. Сучасна, працююча, яка поважає себе і мене. Я не інвалід. Я можу помити посуд, приготувати собі обід, застелити постіль. Це не робить мене слабким. Це нас прирівнює. У нас — повага, а не диктат.

«Це не твій син!»

Це мій син! І якщо не віриш — зроби тест. Я навіть хочу побачити твоє обличчя, коли побачиш результат. Але, знаєш, справа не в ДНК. Він мій, бо я поряд. Бо я його люблю. А ти жодного разу не прийшла до нього. Ні на ранок, ні на день народження. І навіть листівки не надіслала.

«Вона тебе покине! Знайде іншого!»

Може бути. І якщо так — це буде чесно. Бо ти робиш усе, щоб вона пішла. Ти її принижуєш. Спостерігаєш за нею на роботі. Підсовуєш їй гроші, щоб вона покинула мене. Поширюєш про неї бруд. Думаєш, я нічого не знаю? Думаєш, вона мені не говорить?

Тому, мамо, ми їдемо. В інше місто. Ми знайшли там дитячий садок, школу. Знайшли роботу. Все обдумано, все підготовлено. Де саме — не скажу. Вибач, але чим далі від тебе — тим нам легше. Тим більше у нас шансів на щастя. Ми хочемо жити, а не виживати під твоїм гнітом.

Прощавай, мамо. Не шукай нас.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

два × три =

Також цікаво:

З життя16 хвилин ago

Злиденність душі: Невигадана історія життя

Бідність душі: історія Олесі з Житомира Олеся росла, як бур’ян біля дороги — нікому непотрібна, самітня. Її ніхто не виховував,...

З життя1 годину ago

«Ви надто опікуєтеся дитиною»: це сказав лікар. Але я не хвилююся — я просто мама

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині» — так мені сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мама. Якби...

З життя1 годину ago

Вона відчинила двері незнайомцю, не підозрюючи, що рятує життя своєму синові

Вона впустила незнайомця, не відаючи, що рятує власного сина. Його знала вся країна. Один із найкращих онкологів із Києва, професор...

З життя2 години ago

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині»: це сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мама

«Ви занадто багато уваги приділяєте дитині» — так мені сказав лікар. Але я не тривожна — я просто мати. Якби...

З життя2 години ago

Краще жити в орендованій квартирі, ніж під одним дахом з свекрухою

Краще тіснитися у найманій однокімнатці, ніж дихати під одним дахом із свекрухою — Віть, ну скільки можна?! — голос Соломії...

З життя3 години ago

Краще тіснитися в орендованій однокімнатній квартирі, ніж жити під одним дахом із свекрухою

— Олежу, скільки можна?! — голос Олени зірвався на шепіт, у якому відчувався втома і безнадія. — Ми вже два...

З життя4 години ago

Запросили в гості… і шокували: кухня, наче після вибуху

Колись нас запросили на новосилля… та й шокували до глибини душі: кухня наче після бомбардування Нещодавно ми з дружиною отримали...

З життя5 години ago

Він пішов, а вона жила для нього

Він просто пішов… А вона ж жила заради нього. Сім років вони були разом. Сім довгих, наповнених зусиллями років, де...