Connect with us

З життя

Вибір між серцем і розголосом.

Published

on

Віра ридала так, що сльози текли рікою, і тихенько шепотіла:

– Що ж тепер, мамо? Господи, який сором… Все село тепер тільки й говоритиме, що наречений так і не приїхав на весілля.

Краще б земля під ногами провалилася, ніж людям у вічі дивитися.

– Не плач, Вірочко, якось придумаємо, – намагалася заспокоїти доньку мати, але в самій голова гуділа від різних думок. І тут її осінила ідея.

– Михайле! – покликала вона сусіда через паркан. – Їдьмо на вокзал, поки ранішній поїзд не поїхав.

– Гарна ідея, Надіє Іванівно, – усміхнувся сусід. – Для вас хоч на край світу.

Жінка швиденько забігла до машини, гучно гримаючи дверцятами, і зручно вмостилася на передньому сидінні.

– Зараз знайдемо для Віри нареченого, – твердо заявила Надія Іванівна і глянула на сусіда.

Михайло підозріло звів брову:

– Ви це серйозно? Думаєте, хтось погодиться?

– А чому б і ні? Я йому добряче заплачу. Гроші люблять усі, – впевнено відповіла вона.

На вокзалі щойно зупинився поїзд. Надія Іванівна переконано піднялася на платформу і підійшла до двох молодиків, які стояли з валізами. Перекинулась із ними кількома словами, а за хвилину вже вела їх до машини.

– Михайле, прямісінько до магазину, – мовила вона.

– Потрібно купити костюми для нареченого і дружби.

– А що з документами? – підморгнув сусід.

– Не хвилюйся, все в порядку! – твердо відрізала Надія Іванівна.

– Ось, знайомтеся, це Євген – наречений, і Назар – його свідок.

Коли автомобіль повернув до будинку Надії Іванівни, гості стояли біля воріт і вигукували:

– Ура! Наречений знайшовся, весіллю бути!

Віра сподівалася побачити коханого, але з машини вийшли зовсім незнайомі хлопці. Мати схопила її за руку й відвела вбік, шепочучи:

– Це Євген. У тебе є два варіанти: або зараз виходиш за нього заміж, а через кілька місяців розлучаєтеся, або все село захлинається плітками й приниженнями про нас. Вирішуй швидко.

Віра була занадто пригнічена, щоб сперечатися. Вона тільки мовчки кивнула, витираючи сльози, й, на своє здивування, навіть усміхнулася.

Весілля гуляло ціле село, радість тривала до ранку. Євген настільки щиро грав роль нареченого, що Віра сама не могла повірити тому, що відбувається. А коли свято закінчилося й гості розійшлися, вона побачила Євгена й невпевнено сказала:

– Дякую… Ти мене дійсно виручив.

І додала, вже суворішим тоном:

– Не переймайся, скоро подамо на розлучення.

Але Євген серйозно відповів:

– Я не збираюся розлучатися.

– Що? – Віра отетеріла.

– Навпаки, хочу ближче познайомитися з тобою, – сказав він спокійно.

Віра не могла повірити своїм вухам.

– Оце так! – обурилася вона. – Один кохання обіцяв – і зник, а інший, незнайомий, життям зі мною мріє поділитися…

Євген засміявся, але серйозно відповів:

– Чужий? Як же так? Ти, Віро, припала мені до душі з першого погляду.

– Ну звісно, – ображено проказала вона. – Це ж просто неймовірно.

– Просто знай: відсьогодні я твій чоловік. Моя мама завжди боялася, що я ніколи не знайду свою долю, а я їй казав, що доля сама мене відшукає. Ось і сталося. Думаєш, я відступлю? Подумай спершу добре.

І Віра справді задумалася. Замислилася настільки, що 25 років прожила з Євгеном у щасті. Виховали трьох дітей і жили душа в душу. А Надія Іванівна досі час від часу не вірить, що сором, який мав лягти на честь її родини, привів до такого неймовірного щастя її доньки.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 − 8 =

Також цікаво:

З життя13 хвилин ago

Дванадцять років обов’язку. Дванадцять років непохитної вірності.

Дванадцять років служби. Дванадцять років бездоганної відданості.Мене звати Ярослав, і я поліцейський. Усі ці роки я ніколи не був самотнім....

З життя17 хвилин ago

Пес щодня приходив на цвинтар до господаря і рив землю: усі думали, що він сумує, аж доки не дізналися жахливу правду

Пес щодня приходив на цвинтар до свого господаря та рив землю: усі думали, що тварина просто сумує, доки не дізналися...

З життя44 хвилини ago

Повернення в пустий дім: 50 років самоти

Я ніколи не думав, що я чоловік пятдесяти років, технар до глибини душі, мовчазний, замкнутий, навіть похмурий, як казала моя...

З життя45 хвилин ago

Лише з третьої спроби

Тільки з третього разу Скільки треба випробувати гіркоти, втрати близьких, через що пройти, щоб зустріти справжнє щастя? Про це часто...

З життя2 години ago

Від королеви до божевільної: як я проковтнула сльози

Ковтаючи сльози: як із матері-королеви я перетворилася на божевільну стару У цьому світі я завжди була сама. Із самого дитинства....

З життя2 години ago

Я стану бабусею… Як прийняти, що вона старша за мого сина на 12 років?

Та ось, слухай Стану бабусею, але як змиритися з тим, що вона старша за мого сина аж на 12 років?...

З життя3 години ago

Після року самотності: ми знайшли одне одного і тепер щасливі!

Після стількох років самотності: ми знайшли одне одного і тепер справді щасливі! Мене звати Оксана, мені 54 роки. І ще...

З життя3 години ago

Щоб майбутнє стало яскравішим

Знову Настя прокинулася від голосної лайки на кухнімама з татом, як завжди, сварилися, а ще їхні друзі, що прийшли ввечері....