Connect with us

З життя

«Вихід на пенсію: як старість виявляє роками накопичену самотність»

Published

on

Щойно я вийшла на пенсію — почалися проблеми…

Мені шістдесят. І вперше в житті я відчуваю, що мене нібито більше немає — ні для дітей, ні для онуків, ні для колишнього чоловіка, ні для цього світу взагалі. Ось я є. Живу. Ходжу до аптеки, купую хліб, підмітаю подвір’я біля вікон. Але всередині — пустота, яка стає все глибшою з кожним ранком, коли біть на роботу вже не треба. Коли ніхто не дзвонить просто запитати: «Мамо, як ти?»

Я живу сама. Вже багато років. Мої діти — дорослі, зі своїми родинами, у інших містах: син у Львові, донька в Києві. Онуки ростуть, а я їх майже не знаю. Не бачу, як вони йдуть до школи, не в’яжу їм шарфики, не оповідаю казок на ніч. Мене ніколи не запрошують у гості. Ані разу.

Якось я спитала доньку:

— Чому ти не хочеш, щоб я приїхала? Я б допомогла з дітьми…

А вона відповіла, стримано, та холодно:

— Мам, ну ти ж знаєш… Тебе мій чоловік не любить. Ти завжди втручаєшся, та й у тебе свій спосіб спілкування…

Я замовкла. Мені стало боляче, ніяково, гірко. Я ж не лізла нав’язливо — просто хотіла побути поруч. А у відповідь — «не любить». Ні онуки, ні діти. Мене ніби викреслили. Навіть колишній чоловік, який живе у сусідньому селі, не знаходить часу на зустріч. Раз на рік — коротке вітання зі святом. Ніби робить ласку.

Коли я пішла на пенсію, гадала: ось воно, нарешті час для себе. Почну вишивати, ходити на ранкові прогулянки, запишуся на курси малювання, як мріяла. Але замість щастя прийшла тривога.

Спочатку почали мучити дивні напади — то серце, то запаморочення, то раптовий страх за життя. Я ходила по лікарях, здавала аналізи, робила ЕКГ, МРТ, але все було в нормі. Один лікар сказав:

— У вас це все від голови. Вам треба з кимось говорити, спілкуватися. Ви просто самотня.

І це було гірше за будь-який діагноз. Тому що немає такої пігулки, яка вилікує самоту.

Буває, іду до магазину просто, щоб почути голос касира. Інше сиджу на лавочці біля під’їзду й вдаю, що читаю — аби хтось підійшов. Але люди поспішають. Усі кудись біть. А я — просто є. Сиджу, дихаю, згадую…

Що я зробила не так? Чому мої рідні від мене відвернулися? Я ж виростила їх сама. Батько пішов рано. Я тягнула двох дітей, працювала у дві зміни, варила борщі, прасувала шкільну форму, сиділа вночі, коли вони хворіли. Не пила, не гуляла. Все для них. А тепер — непотрібна.

Може, я була надто суворою? Може, занадто контролювала? Але я ж хотіла як найкраще. Щоб вони виросли гарними людьми. Не пускала їх у погані компанії, не дозволила зіпсувати собі життя. А в результаті — лишилася одна.

Я не шукаю жалю. Просто хочеться зрозуміти: я справді погана мати? Чи може, це всього лише наслідок часу, коли у всіх свої клопоти, кредити, школи, гуртки… і немає місця для мами?

Інше мені кажуть: «Знайди чоловіка. Зареєструйся в інтернеті». Але я не можу. Не довіряю. Стільки років сама. Вже немає сил знову відкриватися, закохуватися, впускати в дім чужу людину. Та й здоров’я вже не те.

Працювати теж не можу. Раніше хоча б колектив рятував — побалакаєш, пожартуєш. А зараз — тиша. Така оглухла, що я вмикаю телевізор просто, щоб хоч чийсь голос лунав.

Іноді думаю: може, зникну — і ніхто навіть не помітить? Ані діти, ані колишній, ані сусідка з третього поверху. І стає страшно. До сліз.

А потім я встаю, йду на кухню, заварюю чай. І думаю: може, завтра буде більше. Може, хтось згадає. Подзвонить. Напише. Може, я ще комусь потрібна.

Поки живе надія — живу і я.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

17 − 15 =

Також цікаво:

З життя58 хвилин ago

Приготуй, прибери та заробляй сам – я не твоя служниця!

— Хочешь ковбасок чи яєшню? — запитала Олеся. Андрій сидів за столом, гортаючи новини в телефоні. — Ковбаски. Тільки без...

З життя3 години ago

Краса квітів: Життя поруч з розкішшю

Жінка жила у гарному будиночку. Поруч, на квітнику, розцвітали гортензії й петунії. Фіолетове шаленство кольорів просто запаморочувало. Вона згортала ноги...

З життя6 години ago

«Вік не перешкода: несподіване відкриття»

Григорій зніяковів, коли дізнався, що дівчина молодша за нього аж на дванадцять років. Йому тридцять, їй — вісімнадцять. Так, вона...

З життя9 години ago

Дорога додому: втомлена, але сповнена сподівань.

Сон був мов із казки, але водночас дивний і тривожний. Оксана поспішала додому. Десята година вечора, а їй так хотілося...

З життя9 години ago

Вигнання з дому: жінка з поламаним чемоданом вирушає в невідомість!

Олені було 72 роки, коли власний син вигнав її з дому — і все через одну просту причину: вона втратила...

З життя11 години ago

СМАЧНІ ПРИГОДИ У РЕСТОРАНІ.

**ПОХІД У РЕСТОРАН.** — Вперед за пригодами! — сказали одна одній кращі подруги, закидаючи валізи у багажник. Поїзд рушив точно...

З життя13 години ago

Не втрачай своє щастя заради змін, — викрикувала мати

Мамо, я більше не можу так жити, — Оксана стояла біля вікна, дивлячись на сіре небо, затягнуте важкими хмарами. —...

З життя15 години ago

Коли буденність розриває стосунки: зважитися на зміни чи залишитися?

— Ти зовсім звичайнішала. Погладшала. Не хочу шукати іншу, й у мене нікого нема на стороні, клянусь. — Але й...