Connect with us

З життя

Вихід з поліклініки: шлях до зупинки громадського транспорту.

Published

on

Аліна вийшла з поліклініки та вирушила на зупинку чекати на маршрутку. На сьомому місяці вагітності їздити на інший кінець міста було не дуже зручно, але що поробиш, якщо їхню поліклініку закрили на ремонт до наступного року. «Родити ж тобі цього року, а не наступного», – жартував чоловік Аліни Павло. На щастя, лікар на прийомі порадував майбутню маму гарними результатами аналізів. Тепер їй довелося проїхати десять зупинок на маршрутці, щоб дістатися додому.

Коли Аліна підійшла до зупинки, маршрутка щойно приїхала. Люди вже заходили, і вона стала в кінець імпровізованої черги, щоб теж увійти до салону. Місць у старому автобусі було мало, і всі вони на момент, коли Аліна зайшла, вже були зайняті. «Ну що поробиш, поїду поки стоячи, не чекати ж наступної мінімум півгодини», – подумала вона і зітхнула. Просити когось поступитися місцем вона соромилася. Хоч їй і було вже більше двадцяти років, але відстоювати свої інтереси вона так і не навчилася. Тому молода жінка вирішила, що чекатиме, поки у когось прокинеться совість або хтось вийде на своїй зупинці.

Пасажири тим часом ігнорували майбутню маму. Жінка, що сиділа з дівчинкою на передньому двомісному сидінні, сподівалася, що хтось інший поступиться, і схилилася до своєї дитини. Хлопець у навушниках старанно робив вигляд, що музика загородила йому не тільки вуха, але й очі. Жінка з котячим переносом на колінах заспокоювала свого улюбленця. Старенький дідусь дрімав на задньому сидінні, а поруч з ним дві юні подруги жваво обговорювали щось, дивлячись в Instagram. Інші пасажири також не звертали уваги на майбутню маму.

Водій не поспішав рушати, навіть закурив, висунувшись у вікно. Минули п’ять, десять хвилин… Пасажири неохоче почали нервувати. По салону пройшов невдоволений шепіт, який ще через п’ять хвилин вилився в одностайне: «Ну коли поїдемо, шефе?». П’ятдесятирічний водій Михайлович, котрий провів за кермом більшу частину життя та мав у цьому житті певні моральні принципи, загасив сигарету об борт автобуса, обернувся до салону та гучно гаркнув: «От коли місце вагітній хтось поступиться, тоді й поїдемо!».

Того ж моменту всі захвилювалися. Жінка з переносом встала і поставила свій вантаж на коліна діду з заднього сидіння, жінка з дитиною нарешті посадила дочку собі на коліна, юні красуні, що розглядали Instagram, почервоніли і обидві скочили зі словами: «Сідайте, будь ласка!». Хлопець у навушниках взагалі вийшов з маршрутки. Михайлович знову обернувся до салону, оглянув задоволеним поглядом п’ять вільних місць і сказав Аліні: «Вибирай, доню, яке зручніше. І поїдемо потихеньку!».

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять − десять =

Також цікаво:

З життя5 години ago

Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every movement was precise, coldly calculated. She knew: this was no simple return. This was her revenge.

**Diary Entry 12th October** I stepped slowly onto the perfectly trimmed lawn, as if walking onto a stage. Every movement...

З життя5 години ago

The Little Gray Cat Sat by the Vet Clinic Door, Crying… With a Tiny Kitten Lying at Her Feet

A small grey cat sat by the door of the veterinary clinic, mewing softly. At its feet lay a tiny...

З життя13 години ago

Evelyn stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if taking the stage. Every move was precise, coldly calculated. She knew: this wasn’t just a simple return. This was her revenge.

Charlotte stepped slowly onto the perfectly manicured lawn, as if walking onto a stage. Every movement was precise, coldly measured....

З життя13 години ago

That Night I Stepped Onto the Street, Not Knowing Where the Road Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stone, Yet I Clutched It Like It Held My Very Freedom.

When I stepped onto the street that night, I had no idea where my path would lead. My suitcase felt...

З життя15 години ago

That Night I Stepped Onto the Street, I Had No Idea Where My Path Would Lead. My Suitcase Felt Heavy as Stones, Yet I Clutched It Like It Held My Freedom.

That night, when I stepped onto the street, I had no idea where the road would take me. My suitcase...

З життя16 години ago

On the Importance of Me-Time: A Personal Reflection

**A Note on Me-Time** Recently, a friend popped over for coffee, and as we sat chatting about life, I mentioned,...

З життя17 години ago

On the Margins of Me-Time: Reflections on Personal Space and Self-Care

**On the Margins of Me-Time** Not long ago, an old mate came round for a cuppa, and we sat nattering...

З життя18 години ago

Leave Her Here to Die in the Snow!” They Said, Abandoning the Old Woman. Little Did the Monsters Know, the Boomerang Would Soon Come Back.

“Leave her here, let her die!” they muttered, dumping the old woman into the snow. The fools didnt realise the...