Висока зарплата перевершила всі очікування Соні.

Вікторія була в захваті з того, що врешті-решт знайшла роботу з такою високою зарплатнею. Вона навіть не уявляла, що її праця може так високо оцінюватися. Їй здавалося, що на цю вакансію її не приймуть, адже заступник директора, який оцінював її професійні здібності, дивився якось дивно.

Вікторія розуміла, що зовні вона йому не дуже подобалася, ба більше, зовсім не подобалася. Поглядаючи на вишуканих жінок, які зустрічалися в офісі, вона розуміла його. Вікторія відчувала, що він би хотів сказати їй “ні”, але, розглядаючи її трудову книжку, був здивований:
— Дванадцять років на одному місці за такі копійки? Чому ж ви, Вікторіє Петрівно, так занижуєте ціну своєї праці, знань, освіти?..

— Це не я так ціную, це держава так цінує, — відповіла Вікторія з сумною усмішкою. — Після університету, без досвіду роботи, не могла ніде влаштуватися, окрім бюджетної організації. Потім діти з’явилися, знаєте, з малими дітьми нелегко знайти роботу. Так складалися обставини, що довелося працювати в садочку й не знаходити нічого краще.

— Але ми не держава, тому поважаємо професіоналізм, — сказав із важливістю заступник директора. — Скажу відверто, ви не вписуєтеся у колектив, але вже кінець року, а вакансія була відкрита місяць. Професіоналів мало, тому я даю вам шанс із місячним випробувальним терміном. Він оплачуватиметься у повному обсязі, тож усе залежить від вас. Сподіваюся, що ви заповните прогалини в обліку і звіт буде здано вчасно. А ваш зовнішній вигляд? Я думаю, отримуючи гідну зарплату, ви знайдете свій стиль.

Вікторія йшла вулицею і посміхалася сама собі. У голові були тільки позитивні думки. Вона старатиметься з усіх сил, аби зберегти цю роботу. Зараз листопад, і часу до кінця року мало, але вона вирішила, що працюватиме день і ніч, аби здати річний звіт вчасно.

Вікторія раділа, що зможе купити своїм рідним на Новий рік подарунки, про які вони лише мріяли, не наважуючись просити. Вона не сказала своїм рідним про велику зарплату, прагнучи зробити подарунки несподіванкою для своїх дітей та сестер.

Вікторія виховувала дочку, сина і двох рідних сестер. Своєї мами вона не знала, був вітчим, від якого народилися сестри. Коли мама сильно захворіла, вітчим не хотів жити з хворою дружиною і розлучився з нею. Після тривалої хвороби мама померла, і Вікторія оформила опіку над сестрами. Дворічна дочка Марічка, тримісячний син Мишко, Таня десяти років і Катя дванадцяти — такий раптовий важкий тягар ліг на молоду сім’ю. Вік сестер непростий, ще й стрес від втрати мами. Чоловік Вікторії виявився слабким і не витримав відповідальність за своїх дітей і сестер дружини, подавши на розлучення.

Вікторії довелося стикатися з труднощами самотужки, але вона намагалася, щоб вони стали однією родиною. Вона терпляче ставилася до підліткових витівок сестер і виграла в такий важкий для всіх період їхнього спільного життя. Сім’я Вікторії згуртувалася навколо неї. Сестри підросли і розуміли, як Вікторії важко і морально, і матеріально. Вони намагалися допомагати їй у побуті та охоче займалися з її маленькими дітьми. Завдяки терпінню Вікторії у сім’ї все налагодилося, старші дівчата незабаром закінчать школу, і їм потрібно буде вступати до університету, щоб отримати освіту і професію. У Вікторії не було на це коштів, вона і так у всьому собі відмовляла, щоб зводити кінці з кінцями.

Тому молодій жінці було не до нарядів, і коли вона прийшла на співбесіду стосовно роботи, на ній були стоптані черевики, старе мамине пальто і платок. На роботу Вікторія прийшла у тих самих стоптаних черевиках та у пристойній спідниці і блузі.

В офісі, де було її робоче місце, працювали ще чотири жінки. Вікторія усміхнулася, привіталася і побачила в очах колег подив. Вона відразу зрозуміла, що її зовнішній вигляд, а отже, і сама Вікторія, не сприймався ними. Вони крізь зуби промовили:
— Привіт, — і повернулися до роботи.

Вікторії було неприємно, але не до добрих стосунків. Потрібно наздоганяти роботу за минулий місяць, і тому вона занурилася у цифри.

Швидко перекусивши в кафе навпроти офісу, не чекаючи кінця перерви, вона повернулася до свого столу — час розслаблятись не наступив. Двері в кабінет були відчиненими, і на вході її зупинили розмова і сміх співробітниць:
— Ну і найняли, такої лахудри ще у нас не було!.. — сказала одна з жінок.
— Начальство, мабуть, що з зором, не бачать, кого на роботу беруть. Мало сказати — лахудра, якась жебрачка з базару, — підтримала інша, і всі засміялися.
— І як такій жебрачці вдалося переступити поріг нашої фірми? Одним словом, лахудра.

Вікторія більше не хотіла слухати такі “компліменти” на свою адресу і зайшла в кабінет. На душі було неприємно, мерзенне відчуття, але ця робота їй потрібна, тож вона мовчки взялася до справи.

Увечері після роботи вона зайшла до магазину “Товари за низькими цінами” і купила собі черевики. “Звісно, не шкіра,” — подумала Вікторія, — “але хоча б не стоптані, можливо, до кінця зими не роз’єднаються”.

Наступного дня, прийшовши в нових черевиках, вона почула відвертий сміх однієї з колег, яка вказала на її черевики:
— Де ж можна купити таке лахудрове щось? Треба ж хоч трохи поважати себе і не носити будь-що, та й поважати оточуючих. Неможливо ж дивитися на це, — вона з гидливістю глянула на Вікторію.

Вікторія хотіла промовчати, але вирішила, що якщо зараз не відповість, то такі приниження повторюватимуться.
— Доведеться вам дивитися на мене такою, якою я є. Тут вже нічим не можу допомогти. Всі претензії до начальства, яке взяло мене на роботу. А мені, знаєте, теж неприємно дивитися на ваш манікюр, нагадує пташині кігті, — звернулася Вікторія до тієї, яка критикувала її черевики. — Ну що ж робити? Думаю, якщо ми так дратуємо одне одного, нам слід не дивитись, а зайнятися роботою. Адже ми тут для цього, а не для обговорення зовнішнього вигляду…

Всі притихли. Ніхто не очікував отримати таку відповідь від цієї “лахудри”, тому мовчки повернулися до роботи.

Річний звіт Вікторія Петрівна здала вчасно, за що, крім зарплати, отримала значні премії.

Радіючи своїм успіхам та заробленим грошам, Вікторія після роботи запросила свою родину. Сьогодні вона буде радувати подарунками дітей і сестер, адже нарешті зможе купити їм те, про що вони мріяли.

Колеги Вікторії були здивовані, коли, виходячи з офісу, побачили, як діти та сестри кинулися до неї з обіймами та поцілунками. Вони здивовано, мовчки переглянулися, але цікавість переборола відчуття гордості, і наступного дня вони запитали:
— Вікторіє Петрівно, це всі ваші діти?

— Двоє моїх дітей і дві сестри, яких я виховую, після того, як мама померла.

— Одна виховуєш? — запитала жінка з “пташиними кігтями”.

— Одна, — пожимала плечима Вікторія.

Всі притихли, стало соромно за своє ставлення до Вікторії. Одна з жінок сказала:
— Вибачте нас, Вікторіє Петрівно, ми ж не знали, що у вас так…

— Я не тримаю зла, тільки у мене такі обставини життя, а у іншого можуть бути вже гірші. Хіба можна судити людину за одягом і називати її “лахудрою”, якщо вона одягнена не так, як вам подобається?..

Усі готувалися до новорічної корпоративної вечірки. Вікторія не збиралася на ній бути, але з’ясувалося, що присутність обов’язкова.

Їй довелося купити замшеві туфлі, такою покупкою вона давно себе не балувала, але вирішила зробити собі новорічний подарунок. Ці туфлі дуже підходили до маминого плаття з пан-оксамиту кольору бордо. Плаття трохи велике, але тканина так струмилася і це виглядало задумкою модельєра. На плаття Вікторія приколола невелику мамину золотисту брошку з перлиною, а її довге волосся сестри уклали короною навколо голови.

— Віка, яка ти красуня! — вигукнули сестри. — Мама — красуня, мама — красуня, — раділи її діти…

На вечірці Вікторія Петрівна вразила багатьох чоловіків. Вона не пропускала жодного танцю, від залицяльників не було відбою. Особливо заступник директора, колись здивований зовнішнім виглядом Вікторії, був вражений змінами. Більше ніж все у Вікторії приваблювали її ненав’язлива краса, скромність і відсутність надуманості та манерності, які нерідко відштовхують людей. Обираючи королеву балу, майже всі чоловіки проголосували за Вікторію. Жінки з її відділу були здивовані, що чоловіки вибрали Вікторію, але їм нічого не залишалося, як погодитися і далі веселитися та радіти святу.

Заступник директора проводжав Вікторію додому. По дорозі він дізнався про її родину і ще більше поважав цю маленьку, але сильну жінку, яка була головною і єдиною годувальницею у своїй великій родині.