З важливою новиною прийшов, але батьки вразили ще більше

Я прийшов із важкою новиною, але батьки вразили мене ще більше

Олег їхав у старенькому автобусі по забитих пилом дорогах до батьків у передмісті Львова, і серце стискалося від тривоги. Він мав повідомити їм новину, яка перевернула б їхній світ — про розлучення з дружиною. Але те, що він почув у батьківському домі, стало справжнім ударом. Його літні батьки, яких він вважав взірцем міцної родини, оголосили про власний розлучення, і ця драма затьмарила все, що він хотів сказати. Тепер Олег стояв перед вибором, який змінить його життя, а в душі клекотів вир зі страху, провини й нерозуміння.

Новина про розірвання шлюбу з Марією давалася йому важко. Можна було б мовчати, але чутки в їхньому невеликому селищі розносилися миттєво. Марія могла подзвонити батькам і вилити злість, а брат чи сестра ненароком проговорилися б. Олег вирішив, що краще самому розповісти правду, щоб потім не виправдовуватися. Він розумів: життя непередбачуване, і від помилок ніхто не застрахований.

Олег піднявся знайомим сходам, натиснув дзвінок. Двері відчинив батько, Василь Іванович, з похмурим обличчям, ніби вже знав, навіщо син прийшов.

— Здоров, — буркнув він. — Добре, що прийшов. Заходь.

— Здоров, тату, — відповів Олег, але в голові мелькнуло: «Невже хтось уже розповів?» — Мама вдома?

— Вдома, вдома, — роздратовано кинув батько. — Куди їй подітися? Сидить, як пані капризна.

— Ти про що? — не зрозумів Олег. — Що з тобою?

— А те, що з мене вистачило! — несподівано вигукнув батько, розвернувся й, сопучи від злості, пішов у кімнату.

Олег, спантеличений, пішов за ним. У вітальні батько плюхнувся на диван, схрестивши руки. Мами, яка зазвичай сиділа з в’язанням, не було. Олег заглянув у спальню й побачив її — Ганну Петрівну, яка стояла біля вікна. Її обличчя було темніше хмари.

— Прийшов? — холодно запитала вона. — Вже пішов від Марії чи тільки збираєшся?

— Звідки ти знаєш? — серце Олега стиснулося. — Чому ти про це питаєш?

— Бо мені треба знати, чи зняв ти квартиру чи ні! — різко відповіла мати.

— Яку квартиру? — здивувався він.

— Ту, де ти житимеш після розлучення! — вимовила вона.

— Поки не зняв, — відповів Олег. — Але як ви дізналися, що я розлучаюся?

— Дізналися, — похмуро кинула мати. — Отже, сину, шукай квартиру, бо я їду жити з тобою!

— Що? — Олег застиг, не вірячи вухам.

— Ні! — гримнув із вітальні голос батька. Він з’явився у дверях, розпалений гнівом. — З Олегом буду жити я! А ти лишайся тут, квартира на тебе записана!

— Та ніколи! — скрикнула мати. — Я не залишуся в цьому домі, де все просочене твоїм упертістю!

— Стоп! — Олег переводив погляд з одного на іншого. — Ви про що взагалі? Куди ви зібралися?

— Туди, куди й ти! — оголосив батько. — Молодець, сину, що вчасно задумав розлучення! Ох, який молодець!

— Чому молодець? — Олег відчував, як земля тікає з-під ніг.

— Тому що це якраз до речі! Ми з матір’ю теж розлучаємося! — випалив батько.

— Що?! — Олег осторопів. Він очікуваОлег вийшов на вулицю, і в голові ясно пролунала думка: “Якщо вони так сильно хочуть, щоб я зберіг сім’ю, може, і справді варто ще раз спробувати?”.