Забудь про німця: знайди любов для здоров’я!

Вітаю, Олю, невже не бачиш, що Сергій у тій Німеччині не янгол? Казала ж тобі: знайди когось для здоров’я! А ти вірою і правдою його чекала.

Тиждень тому чоловік Ольги, Сергій, повернувся з Німеччини. Ледь зайшов, як одразу ошелешив її новиною про іншу жінку. П’ять років Оля чекала його, навіть не дивлячись на інших чоловіків. Сергій навідувався раз на рік на місяць у відпустку, і вона щиро плекала надії про їхню зустріч, коли він повернеться.

— Поплач, легше стане, — втішала Олю подруга Марина.

“Олю, яка ж ти наївна, казала ж тобі — знайди собі чоловіка для здоров’я, твій Сергій не святий!” — ще від цих слів Оля ще більше плакала, а Марина її втішала, ніби маленьку дитину. Щоб хоч якось підняти настрій подрузі, Марина влаштувала дівич-вечір у кафе. Чотири подруги зібралися: Марина, що вже чотири роки вдова з донькою; Галя, розлучена, виховує двох хлопців-близнюків; і Оля, чиї мрії про сімейну гармонію розбив Сергій.

— Вибач, я закохався в іншу, вона вагітна. Нашому синові вже 18 років, він зрозуміє. Я все оплатю за навчання, і квартира твоя залишиться, — промовив Сергій.

— Ну що ж, друзі, тепер треба добряче випити, — запропонувала Галя.

— Я давно казала — знайди коханця, — сміялася вона. — Ти думала, Сергій вірний? Та де там. А тепер тобі боляче, хоч мала б когось, легше було б. Оля сиділа мов у тумані, майже не чуючи розмов подруг.

П’ять років вона чекала, мріючи про зустріч. Працювала вчителькою в молодших класах, даруючи невитрачену любов дітям і сину. Син навчався в столиці. Кошти від Сергія витрачала розумно: ремонт, побутова техніка, а ще залишила гроші на автомобіль. Мріяла, що Сергій зрадіє. Але його зрада вразила її, немов окропом.

— Не треба плакати, уяви, що його немає, — умовляли подруги.

— Знайди когось для душі, — бурмотіла Галя.

Оля підняла очі свої, повні сліз.

— Ми інколи робимо так: у кафе з чоловіками знайомимося, як і вони з нами — це звичне діло. Жінки за кордоном, гроші шлють, а ті розважаються. Один сміється, інший жартує, інший ще й грошей витратити не соромиться, — навчала Галя. — Ці чоловіки, знаєш, на одну ніч, не більше.

У кафе грала музика. До Олі підійшов незнайомий привабливий чоловік і запросив танцювати. Подруги майже насильно підвели її до Арсена.

Танцюючи, Арсен почав розповідати про свою дружину, яка його залишила. Оля не вірила.

— Годі, — обірвала вона його посередині. — Це ви ж думали щойно? Арсен виглядав здивовано.

Подруги показували “клас” великими пальцями, але Оля бажала провалитися.

— Чому ви вважаєте, що я обманюю? Навіщо? — спитав Арсен. — Вибачте, я чомусь довірився вам. Ще раз перепрошую.

Арсен попрощався, а Оля повернулася до подруг, почала підіймати келих за келихом, щоб забутися.

Минув тиждень, Оля пішла на базар купити продуктів, треба було передати посилку синові-студенту. Там з Арсеном зустрілися випадково. Щиро розмовляли. Оля зрозуміла, що рада бачити його. Арсен запросив на шашлик на дачу, і вона, несподівано для себе, погодилася.

Весна цвіла, а душа Олі почала знаходити спокій. Все вийде, вір у це!