Забутий світ минулого

Були інші часи

Багато-багато років тому було зовсім інше життя, особливо в селі. Там були свої правила, свої звичаї, свої прикмети і нрави. Долі дітей вирішували батьки на кого вкажуть або за кого посватають, з тим і житиме дочка чи син. А якщо між молодими було кохання, на це ніхто не дивився. Так само жили їхні батьки, діди й прадіди.

Оксана виросла у великій родині, де було четверо дітей, вона наймолодша. Вже вміла все робити по господарству. Їй йшов сімнадцятий рік, коли вона закохалася в Юрка. Він жив на іншому кінці села, але часто опинявся біля хати Оксани. Вони переглядалися, і ці промовисті погляди говорили дуже багато.

За наказом батька

Оксанко, скажи мені, навіщо цей Юрко крутиться біля нашої хати? Що йому тут робити, коли він живе на тому кінці села? суворо запитував батько Степан, хоч дочка й намагалася, щоб він нічого не здогадався, але від батька нічого не втаїш.

Та звідки ж я знаю, тату, опускаючи очі, відповіла вона, а серце билося так, що чути було.

Звідки-звідки? Заміж захотіла? Знайду я тобі чоловіка, а не цього Юрка-волоцюгу. Живуть із матірю у напіврозваленій хаті. Не такий тобі чоловік потрібен, рішуче сказав батько.

Степан вирішив, що Оксану треба швидше видати заміж, інакше не встереже він її, і доведеться йому родитися з Юрком, якого він чомусь не міг терпіти.

Мати, в Оксани є посаг? Щось для неї приготувала? запитав він у дружини Гафії.

Та перелякано подивилася на чоловіка.

Стьопо, з чого це ти питаєш? Щось є, але дівчина ще молода. Невже вирішив віддати її заміж? Ще рано, та й наймолодша вона у нас, заголосила Гафія, знаючи характер свого чоловіка: якщо що задумає, ніхто його не переконає.

Гафію теж віддали за Степана, не питаючи її, посватали і все, так і жили все життя. Не кохає вона чоловіка, а боїться його, бо суворий і жорстокий. Тому й не сміє ослухатися.

Не рано. Чого заголосила? Скоро сімнадцять дівчині, якраз і заміж пора, поки не збалувалася. Ходить тут Юрко, не бути йому моїм зятем.

Гафія ще більше злякалася, бо Оксана потай від батька розповідала їй, що подобається їй кучерявий Юрко, і він їй теж.

Мамо, нічого не можу з собою вдіяти як побачу Юрка, так серце замирає, так хочеться з ним поговорити, але страшно. Раптом батько побачить…

Ох, доню, не наважуйся, ти ж знаєш нашого батька. Не подобається йому Юрко.

Заміж за нелюба

Як тільки виповнилося Оксані сімнадцять, до них у хату засилали сватаньки Івана. Його батьки жили через два двори від них. Вважалися заможними у них своя корова й кінь. Три сини. Іван молодший, ще не одружений, тому й треба привести у дім дружину.

Він ніколи не подобався їй. Рудий, з вусами, неохайний, але завжди, проходячи повз хату Оксани, зупинявся і визирав щось у дворі. Хотілося йому побачити гарну й статну дівчину. А вона від нього завжди ховалася. Був він старший за неї на три роки. Навіть у дитинстві, коли бігали вулицею й на річку, вона уникала Івана не подобався він їй. Завжди казала, що не може терпіти рудих хлопців. А одного разу, коли їй було сім років, на річці він навіть врятував її витягнув із середини, куди її занесло течією.

Тільки батькові й мамі не кажи, що врятував мене, інакше більше не відпустять мене з хати, благала Оксана, цокотячи зубами від холоду.

Не скажу, хай буде, біжи додому, промовив Іван і легенько штовхнув її.

Не сказав він її батькам, ті й досі не знали, що їхня донька колись ледь не втопилася.

Напередодні Степан зустрів неподалік від хати Юрка і рішуче сказав:

Не ходи тут кругами, не бути тобі моїм зятем. Завтра прийдуть сватаньки, так що віддам Оксану заміж. І щоб я тебе тут більше ніколи не бачив.

Юрко перелякано дивився на Степана правду він говорить чи ні? Але бачив, що батько Оксани налаштований рішуче. Нічого не сказавши, розвернувся і пішов на інший кінець села. Був засмучений нічого не зможе вдіяти, коли так вирішив батько. А як подобається йому дівчина, як дивиться на нього гарячим поглядом, її щоки палали він бачив навіть здалеку. Але так було заведено в селі: у ті давні часи не можна було зустрічатися з коханою. Треба було засилати сватаньки, і якщо пощастить, то одружитися.

Ввечері, коли Оксана допивала чай, Степан суворо глянув на доньку. Від цього погляду вона здригнулася зрозуміла, що доброго чекати не варто. Облизавши і поклавши ложку на стіл, батько промовив:

Так, мати, і ти, Оксанко, готуйтеся завтра сватаньки прийдуть. Годі тобі в батьків сидіти, пора