Забирай дітей і йди геть! – ультиматум коханки

– Бери дітей і йди звідси! – ультиматум коханки чоловіка.

Оксана поверталася додому після роботи. Вона забрала Микиту та Олесю з дитячого садка, як завжди. Близнюки були як ніколи веселі, що піднімало й самій жінці настрій, проте вона ще й уявити не могла, що її чекає вдома…

Оксана вставила ключ у замок, але двері квартири виявилися незамкнені. Вона відразу насторожилася і наказала дітям йти строго за нею, після чого трохи відчинила двері та заглянула всередину. Було тихо. Вона зробила кілька кроків у напрямку їхньої з чоловіком кімнати, і в цей момент звідти вийшла висока світловолоса дівчина. Оксана відступила, не очікуючи такого розвитку подій, і закрила дітей руками.

– Яка ж ти довга, – промовила незнайомка, – вже скрізь із тобою запізнилася. Знала б, приїхала б пізніше. Але вже годі. Ну що, поговоримо?

Оксана кілька разів моргнула, намагаючись зрозуміти, чи їй це здається.

– Ви хто? – Розгублено проговорила вона. – І як ви взагалі потрапили до моєї квартири? Я зараз поліцію викличу. – Повільно жінка почала приходити до тями, і навіть уже дістала телефон, щоб набрати 102, але дівчина вихопила його з рук і агресивно проговорила:

– По-перше, квартира більше не твоя, а моя та Павлика, а по-друге, що мені зробить твоя поліція? Ключі мені Павло дав, сказав, що я можу тут почекати на його повернення, але тебе я чекала більше, зізнатися. Він сказав, що ти перша додому повернешся. – Дівчина посміхнулася.

– Яке ви маєте право так зі мною розмовляти? І звідки ви знаєте Павла? Він ваш старий знайомий? – Жінка уважно подивилася на непрохану гостю, не розуміючи, чому чоловік не попередив її про те, що в квартирі хтось буде.

– Так, знайома, тільки не стара, а дуже нового. Всього рік знайомі, причому ближче, ніж ти собі можеш уявити. – Дівчина хижо посміхнулася і додала: – Марія, коханка вашого чоловіка, приємно познайомитися. – Вона простягнула руку, але Оксана не відреагувала на неї.

Здавалося, що в той самий момент, коли була вимовлена остання фраза, світ жінки впав. Їй здавалося, що в сім’ї панує любов і гармонія, що у них все чудово з Павликом, вони розуміють і підтримують одне одного. А виявляється, що він так довго її обманював, так довго зраджував і брехав. У куточках очей заблищали зрадницькі сльози, але жінка змусила себе стриматися, не показувати емоцій перед тією, що руйнувала її сім’ю.

– І що ж вас привело до цієї квартири? – Спокійно спитала Оксана. – Ви ж не можете претендувати на жодну частину від неї. Вона за документами моя і моїх дітей, а Павло з’явився вже після того, як я її купила. Так що він не має жодних прав на цю нерухомість. Думаю, ваші очікування не виправдаються. – Жінка байдужо знизала плечима: – Тому раджу повернутися до себе, а ввечері Павло до нас приїде, як тільки збере свої речі.

Коханка усміхнулася. Вона поглянула за спину жінки, на дітей, які стояли нерухомо позаду і не промовили жодного слова, явно не розуміючи суті проблеми і її серйозності.

– Це ти так думаєш, що у Павла на неї жодних прав немає. А у мене батько – адвокат, і тому незабаром квартира стане вашим спільним майном або ж тільки його, якщо ти не підеш по-доброму, і тоді в майбутньому твої діти взагалі ні з чим залишаться.

Все всередині Оксани похололо. Вона добре розуміла, що за 7 років сімейного життя можна знайти момент, який можна використати для визнання квартири спільною власністю. Вони й робили дорогий ремонт, і перепланування, і меблі на замовлення купували. Невже ось так просто коханка чоловіка зможе виставити її за двері?

– Знаєте що, – злобно відповіла Оксана, – до того моменту, поки ви не покажете мені рішення суду, на підставі якого я повинна покинути цю квартиру, можете навіть не розраховувати на те, що я виконаю таке дурне ваше побажання. Це – моя власність, і я тут залишатимусь стільки, скільки захочу. – Після цих слів жінка розвернулася й почала знімати взуття, потім допомогла дітям роздягнутися. – Почекаємо на Павла, а потім уже й вирішимо, як жити далі.

– Ти мене не зрозуміла, чи що?! – Марія зробила кілька різких кроків у бік жінки. – Бери дітей і йди звідси! Ти тут нікому не потрібна! Йому я потрібна! А ти – пережитки минулого, які пора йому стерти з свого життя! – Вона злобно дивилася на Оксану, але та лише продовжувала спокійно роздягати дітей, нічого не говорячи.

– Олесю, Микито, йдіть у свою кімнату, пограйте, а я поки що з тіткою поговорю. – Вона підштовхнула дітей у потрібному напрямку й спокійно перевела погляд на Марію. – Я вам ще раз повторюю. Я нікуди йти не збираюся. Павло повернеться з роботи, і тоді вже й будемо вирішувати виникле питання. Ви можете залишитись, раз уже він запросив вас у гості, але командувати я вам тут не дозволю. Це моя квартира. Запам’ятайте. І у мене теж є зв’язки. А тому не раджу розмовляти зі мною таким тоном.

Після цього Оксана направилася в кімнату дітей, не бажаючи продовжувати розмову. Здавалося, що Марія була дуже здивована такою реакцією, розраховувала на протилежне, а тому навіть не змогла нічого сказати у відповідь.

Минуло кілька годин. Почувся поворот ключа у замку квартири. Увійшов Павло. Марія не вийшла його зустрічати, це було зрозуміло по повній тиші в коридорі, і тоді вийшла Оксана. Вона спокійно підійшла до чоловіка, обняла його, але не поцілувала, як зазвичай, і від цього чоловік насторожився.

– Щось сталося? – Він подивився на дружину з занепокоєнням.

– Так, тільки ось це щось чомусь не виходить з вітальні.

Чоловік з непорозумінням подивився на жінку. Вона додала:

– Твоя коханка раптово з’явилася і заявила, що ми з дітьми маємо піти, залишивши цю квартиру вам. Але знаєш, на такий розвиток подій я не згодна, а тому, якщо ви хочете щасливого спільного життя, доведеться судитися. – Вона байдуже дивилася на чоловіка, спостерігаючи, як його обличчя змінюється від нерозуміння до крайнього занепокоєння.

– Яка коханка? Яке розлучення? Про що ти взагалі говориш? У мене ніколи не було ніякої коханки, Оксано, ти що. У тебе немає жару.

Здавалося, що чоловік не брехав. Він навіть торкнувся лоба своєї дружини, щоб переконатися у своєму побоюванні. І в цей момент з кімнати вийшла непрохана гостя.

– Марія? – Раптово проговорив чоловік. – Що ти тут робиш?

– А, значить, ви все ще знайомі? – Промовила Оксана. – Ну, вона так і сказала. Тільки дивно, що ти їй здивований, адже сам же дав ключі від нашої квартири.

Розгубленість Павла ставала все більш помітною.

– Ну, так, ми ж разом прийняли рішення дати ключі Владові та його дівчині, щоб вони поливали квіти в нашу минулу відпустку. – Чоловік уважно подивився на дружину. – Ти ж тоді була не проти. Що тепер не так? Це і є дівчина Влада, тільки я не розумію, звідки палкі мовлення про коханку? Що відбувається?

– Я збрехала… – Розгублено проговорила Марія, схиливши голову, після чого почала розповідати все, що сталося.

Виявилося, що дівчина розлучилася з Владом і не знала, куди піти, але, згадавши про ключі, які Павло так і не забрав, вирішила відправитися в його квартиру. Чоловік їй сподобався ще при першій зустрічі. А тому вона вирішила, що зможе його спокусити, а дружину з дітьми вигнала б, сказавши, що вона – коханка.

Марія стояла, опустивши голову і переминаючись з ноги на ногу. Їй було соромно за свою брехню і спробу вклинитися в чужу сім’ю.

Оксана дивилася на неї зі співчуттям. Дівчина явно переживала важкі моменти в особистому житті і шукала виходу, хоч і не найкращим способом. Оксана вирішила дати їй шанс все виправити.

– Марія, – м’яко сказала вона, – я бачу, що вам зараз нелегко. Але брехня і обман ніколи не приводять до добра. Давайте присядемо, вип’ємо чаю і поговоримо як дорослі люди.

Марія здивовано підняла голову. Вона очікувала зовсім іншої реакції – криків, образ, можливо, навіть виклику поліції. Але Оксана запропонувала їй чай. Марія розгублено кивнула і пройшла на кухню.

За чашкою гарячого чаю Оксана м’яко, але наполегливо розпитала Марію про її стосунки з Владом і про те, що привело її до цієї квартири. Поступово, слово за словом, вилилася вся правда – ревнощі Влада, його причіпки через дрібниці, холодність у стосунках і зрештою жорстока розлука.

– Я просто не знала, куди мені подітися, – схлипаючи, промовила Марія. – А тут ці ключі… І ваш чоловік мені завжди подобався. Я подумала – раптом вийде…

Павло мовчки слухав її сповідь. Коли Марія замовкла, він зітхнув і сказав:

– Я розумію, як вам зараз важко. Але те, що ви намагалися зробити, – не вихід. Ви могли зруйнувати мою сім’ю, моє життя. Брехня і зрада не принесуть вам щастя.

– Знаю, – тихо відповіла Марія. – Мені так соромно…

– Нічого, – заспокійливо сказала Оксана. – Головне – ви зрозуміли свою помилку. А помилятися властиво людям. Тепер справа за малим – треба все виправити.

Марія повернулася жити до подруги, а через кілька днів влаштувалася в невелику фірму секретаркою.

Поступово в її душі знайшовся спокій. Вона зрозуміла, що справді сім’я і взаєморозуміння значно важливіші за пристрасть і авантюри. І щастя не приходить разом із обманом і брехнею.

Марія часто навідувала Оксану, Павла і дітей – ті стали для неї майже рідними за цей час. Незабаром у Марії зав’язалися стосунки з сусідом по поверху – порядним і надійним чоловіком.

А Оксана з Павлом, як і раніше, жили в любові та злагоді, подаючи приклад своїм дітям.

Так іноді буває – здавалося б, біда приходить в дім, але обертається на благо для всіх. Головне – зустріти її з добротою і мудрістю, не піддаючись гніву. Тоді будь-які труднощі можна подолати.